Контрольні питання

1. Як впливає на фізичну діяльність дегідратація? Як цей стан впливає на ЧСС та температуру тіла?

2. Як організм регулює баланс електролітів при короткочасному та тривалому фізичному навантаженні?

3. Назвати основні нервові та гуморальні механізми регуляції обміну води та електролітів під час м’язової діяльності.

4.3. Ендокринна система та м'язова діяльність

Під час фізичного навантаження в організмі людини відбуваються численні фізіологічні зміни:

А) Підвищується інтенсивність використання енергії.

Б) Проміжні продукти метаболізму, котрі мають виводитися з організму, часто починають накопичуватися.

В) Вода переміщується з клітини й виводиться з потом.

Г) Навіть у стані спокою внутрішнє середовище організму перебуває у стані постійних змін, котрі під час фізичного навантаження можуть перетворитися на хаотичні.

Життєдіяльність людини залежить від збереження гомеостазу. Чим значніше навантаження, тим важче підтримувати гомеостаз. Основну регулюючу роботу під час виконання фізичного навантаження перебирає на себе нервова система. Однак не менш активну участь приймає й інша система, котра постійно стежить за станом внутрішнього середовища, помічаючи усі зміни і швидко реагуючи на них, щоб не допустити різкого порушення гомеостазу. Це — ендокринна система, що здійснює контроль за допомогою гормонів, котрі вона виділяє.

М'язова діяльність основана на координованій взаємодії багатьох фізіологічних та біохімічних систем. Ця взаємодія можлива лише у тому випадку, якщо різні тканини й системи організму можуть підтримувати між собою зв'язок. Хоча у процесі забезпечення зв'язку між різними системами та тканинами організму величезну роль відіграє нервова система, «настроювання» фізіологічних реакцій організму на будь-яке порушення його рівноваги здійснює ендокринна система. Ці дві системи сумісно забезпечують взаємодію та контроль рухів, а також усі щодо них фізіологічні процеси. Нервова система функціонує дуже швидко, справляючи нетривалі локальні впливи, а ендокринна система функціонує набагато повільніше і справляє триваліший та більш загальний вплив.

Ендокринна система включає усі тканини та залози, що секретують гормони. Вони секретують гормони безпосередньо у кров. Гормони діють подібно до хімічних сигналів по усьому організму. Вони виділяються ендокринними клітинами та транспортуються кров'ю у спеціальні клітини-мішені. Доки вони не дістануться місця свого призначення, вони не можуть контролювати активність тканини-мішені. Характерною рисою гормонів є те, що вони переміщуються від клітин, з котрих вони виділилися, і впливають на активність інших клітин та органів. Одні гормони діють на багато тканин, інші — тільки на певні клітини-мішені.

Природа та функції гормонів

Гормони приймають участь у більшості фізіологічних процесів, тому їхня дія має велике значення для багатьох аспектів м'язової та спортивної діяльності.

Гормони можна поділити на дві основні групи: стероїдні та нестероїдні. Хімічна структура стероїдних гормонів нагадує структуру холестерину і більшість цих гормонів є його похідними. Тому вони розчиняються у ліпідах і досить легко дифундують крізь клітинні мембрани. До цієї групи відносять гормони, що екскретуються:

• кірковою речовиною надниркової залози (такі, як кортизол та альдостерон);

• яєчниками (естроген та прогестерон);

• яєчками (тестостерон);

• плацентою (естроген та прогестерон).

Нестероїдні гормони не є жиророзчинними, тому вони не можуть легко перетинати клітинні оболонки. Групу нестероїдних гормонів можна поділити на два класи: білкові (або пептидні), гормони та похідні амінокислот. До останнього класу відносять два гормони щитовидної залози (тироксин та трийодотиронін) та два гормони мозкової речовини надниркових залоз (адреналін та норадреналін). Решта нестероїдних гормонів відноситься до класу білкових, або пептидних гормонів.

Оскільки гормони переміщуються з кров'ю, то вони вступають у контакт практично з усіма тканинами тіла. Чому ж тоді їх дія обмежена певними клітинами-мішенями? Це зумовлено наявністю спеціальних рецепторів у тканинах-мішенях. Взаємодію гормону та його певного рецептора порівнюють з принципом взаємодії замка (рецептора) й ключа (гормону), коли лише певним ключем можна відкрити відповідний замок. Взаємодію гормону та його рецептора називають комплексом гормону-рецептора.

Кожна клітина містить від 2000 до 10000 рецепторів. Рецептори нестероїдних гормонів розташовуються на оболонці клітини, а рецептори стероїдних гормонів знаходяться у її цитоплазмі або ядрі. Кожний гормон характеризується високим ступенем специфічності щодо даного типу рецепторів і зв'язується тільки з певними (специфічними) рецепторами, впливаючи, таким чином, тільки на тканини, що містять ці рецептори.