Контрольні питання

1. Особливості будови м’язового волокна.

2. Що собою являють саркоплазма, сарколема, саркоплазматичний ретикулум?

3. Особливості будови міофібрили.

4. Перерахувати компоненти рухової одиниці.

5. Яку роль відіграє кальцій у процесі м'язового скорочення?

6. Який чином здійснюється скорочення м’язового волокна?

7. Теорія ковзання філаментів.

2.3. Фізіологічні основи формування рухових навичок і навчання спортивної техніки

Важливою складовою частиною діяльності організму людини при виконанні мимовільних рухових дій є керування рухами. Процес керування рухами дуже складний. Складність керування рухами полягає в тому, що при русі змінюється кількість рухових одиниць, м'язи працюють у різних режимах, змінюється швидкість і сила м'язових скорочень. Проте в процесі багаторазових повторень керування рухами вдосконалюється і на певному етапі не вимагає спеціального вольового контролю. Таким чином, на певному етапі з'являється здатність до автоматизованого й усвідомленого виконання рухів.

Ведучим фізіологічним механізмом керування рухами є термінова їх корекція на основі постійного обміну інформацією між виконуючими приладами – м’язами та пусковими апаратами нервової системи (принцип сенсорних корекцій). Коректуючі імпульси виникають у рухових центрах в результаті потрапляння сигналів від рецепторів м’язів до центрального апарату регуляції рухів (див. нижче «принцип зворотного зв’язку за П.К.Анохіним»).

Завдяки пластичності нервової системи в людини формуються все нові й складніші рухові дії. Саме ця властивість ЦНС формує й удосконалює техніку складних спортивних рухів.

В керуванні рухами приймають участь всі відділи ЦНС: від спинного мозку до вищих кіркових проекцій рухового аналізатора. Складна ієрархія відносин між нижчими та вищими відділами ЦНС є однією із необхідних передумов рухової координації.

Фізіологічна сутність координації заключається в узгодженій діяльності окремих органів та систем в цілісному фізіологічному акті. Виділяють три види координації.

Під нервовою координацією слід розуміти поєднання нервових процесів, які приводять до вирішення рухової задачі; м’язова координація – узгоджене напруження і розслаблення м’язів, в результаті чого стає можливим рух; рухова координацією – узгоджене поєднання рухів окремих ланок тіла в просторі і в часі, що відповідає руховому завданні, ситуації та функціональному стані організму.

Необхідно пам'ятати, що тренованість у складних рухах передається за спадковістю і в різні роки життя виявляє себе неоднаково. Тому в практиці спорту навчання складних рухів починають у дитячому віці.

Умовно-рефлекторні механізми як основа формування рухових навичок

Рухові навички - це автоматизовані індивідуально набуті рухові дії, що формуються на основі тимчасових зв'язків.

Основою формування рухових навичок є утворення тимчасових зв'язків Між певними ділянками збудження, що виникають умовно-рефлекторно. Класична теорія І.П. Павлова про механізми формування умовних рефлексів лягла в основу формування складних спортивних навичок.

Прості рухи, які формуються на основі сенсорної інформації, називаються сенсорними рефлексами. У процесі життєдіяльності людина набуває все більше складних навичок, які характеризуються складнішою формою руху, утвореною з раніше набутих елементів рухових дій. У цьому випадку умовно-рефлекторні процеси пов'язані не тільки із сенсорними, але й з руховими елементами рухових навичок. Це рухові рефлекси вищих порядків. Таким чином, у рухових навичках спортсменів одночасно поєднуються два види тимчасових зв'язків. Це, передусім, сенсорний, який здійснюється через І і II сигнальну системи. Крім того, виробляються нові компоненти тимчасових зв'язків (оперантні) з певним перебігом не тільки рухових, але і вегетативних функцій.

Необхідно чітко з'ясувати, що рухові (техніка рухів) й вегетативні (зростання функціональних можливостей) компоненти рухових навичок формуються не одночасно. Так, у циклічних видах (біг, лижні гонки та ін.) раніше формуються рухові компоненти навичок, адже техніка цих вправ нескладна. Функції ж забезпечувальних систем розвиваються тривалий час, саме вони визначають зростання спортивних результатів. Навпаки, в складно-координаційних видах спорту (гімнастика, акробатика, спортивні ігри та ін.) спочатку формуються вегетативні компоненти навичок, а рухові вдосконалюються впродовж усього періоду виступів у спорті.

Для формування рухових навичок характерна ще одна закономірність - вегетативні функції стійкіші, ніж рухові. Короткочасне припинення занять викликає порушення техніки рухів. Разом з тим вегетативні функції зберігаються певний час на початковому рівні.

Навчання спортивної техніки відбувається на базі раніше вироблених рухів. Так, навичка метання списа формується на основі навику метання гранати. Виявляється, що при формуванні рухових навичок багато елементів не є новими.

Таблиця 4.