3. Врівноваженість — неврівноваженість.

Врівноваженість (баланс) нервових процесів - співвідношення процесів збудження і гальмування. У деяких людей ці два процеси в нормі взаємноврівноважуються, а у інших рівновага може не спос­терігатись - переважає процес збудження чи гальмування.

Б. Теплов і його учні експериментально визначили ще дві власти­вості НС:

© динамічність - легкість генерації нервовою системою проце­сів збудження і гальмування, зокрема при формуванні тимчасових зв'язків;

© лабільність - швидкісна характеристика діяльності НС, що визначає швидкість затухання післядії від імпульсу збудження; швид­кість появи і затухання нервового процесу. Життєві прояви рухливості і лабільності нервових процесів по­в'язані з індивідуальними відмінностями у швидкості виконання ок­ремих завдань і, ширше, у швидкості навчання.

Первинні властивості: сила НС по відношенню до збудження, сила НС по відношенню до гальмування, рухливість, динамічність, лабільність по відношенню до збудження і гальмування.

Вторинна властивість: врівноваженість нервових процесів, яка характеризується відповідністю двох видів витривалості нервової сис­теми - по відношенню до дії збудження і по відношенню до дії галь­мування.

На даний час у диференційній психології склалася 12-мірна класи­фікація властивостей НС людини (В.Небиліцин). До неї входять: вісім первинних властивостей (сила, рухливість, динамічність і лабільність по відношенню до збудження і гальмування); чотири вторинні властивості (врівноваженість по цих основних властивостях).

Показано, що дані властивості можуть належати до всієї НС (її загальні властивості) і до окремих аналізаторів (парціальні власти­вості).

В.Русалов розвинув ідеї школи Теплова-Небиліцина і запропону­вав трьохрівневу класифікацію властивостей НС. Вона включає:

© Загальні, або системні властивості, які охоплюють увесь мозок людини і характеризують динаміку його роботи в цілому.

© Комплексні властивості, які проявляються в особливостях ро­боти окремих "блоків" мозку (півкуль чолових діялянок, аналізаторів, анатомічно і функціонально розділених мозкових структур і т.п.).

© Найпростіші, або елементарні властивості, співвіднесені з ро­ботою окремих нейронів.

Властивості нервової системи, як писав Б.Теплов, утворюють грунт, на якому легше формуються одні форми поведінки, важче - інші.

Нейрофізіологія індивідуальних відмінностей. Сучасні експериментальні дослідження нейрофізіології, морфоло­гії і будови мозку істотно розширили наші уявлення про природні ос­нови індивідуальних відмінностей. Відомо, що мозок дорослої людини важить у середньому 1500 г, при цьому вага мозку не корелює з професійною приналежністю і творчим потенціалом особистості. Так, маса мозку І.Тургенєва становила 2012 г, мозку Д.Байрона - трохи менше - 1800 г, аналогічні резу­льтати дало зважування мозку ряду видатних людей. Однак можна навести не менше прикладів знаменитостей, мозок яких був менше середньої величини: у відомого хіміка Ю.Лібіха мозок важив 1362 г, а у письменника А.Франса - 1017 г. Більше того, виявилося, що най­більший і важкий мозок - більше 3000 г - був у розумово відсталої людини. Однак у повсякденній свідомості цей зв'язок став дуже стій­ким: індивіда з високим чолом свідомо наділяють розумом і очікують від нього розумних речень, а розумові здатності людини з низьким чолом оцінюються вкрай невисоко, без усякої нате наукової підстави.

Будова мозку у всіх людей у загальних рисах співпадає, проте при найближчому розгляді у самих морфологічних особливостях наявні великі індивідуальні відмінності. Так, малюнок борозди і звилин на поверхні кори великих півкуль у людей так само відрізняються як і її обличчя.

Постмортальне дослідження мозку видатних людей демонструє зв'язок між специфікою їх обдарованості і морфологічними особли­востями мозку в першу чергу, розмірами нейронів у так званому рецептивному шарі кори.

Наприклад, в службовій зоні кори видатного музиканта, який з на­родження відрізнявся абсолютним звуковисотним слухом, або в зоро­вих зонах кори талановитого художника, який має фотографічну пам'ять, 4-й рецептивний шар кори, куди проходять нервові шляхи вії органів чуття, виявляється майже удвічі товстішим, ніж у звичайний людей. Це потовщення виникає не за рахунок великої кількості ней­ронів, а в результаті збільшення їх розмірів, великого розгалуження: подовження відростків нервових клітин, які одержують інформацію Дослідження мозку А.Ейнштейна теж показало, що саме у тих облас­тях, де слід було чекати найбільших змін (асоціативні зони лівої пів­кулі), рецептивний шар кори був удвічі товстіший. На зрілий людський мозок припадає 2% ваги тіла і він викорис­товує приблизно 20% всієї енергії організму. При цьому хоча рівень споживання енергії мозком високий, запаси енергоносія у ньому дуже малі, і мозок постійно майже повністю залежить від безперервного постачання джерелами енергії через мозковий кровообіг. Тим самим повноцінність роботи мозку безпосередньо обумовлена процесами обміну речовин (енергетичним метаболізмом).

Проблема функціональної спеціалізації півкуль і їх взаємодія. Приблизно 5% дорослого населення складають люди з провідною лівою рукою. З них більше 15% - ті, у кого центри мови і відповідно) руки знаходяться у правій півкулі. Серед людей, обдарованих в вер­бальній сфері, особливо багато ліворуких (приблизно 21-22%). їх висока вербальна обдарованість, напевне, пояснюється тим, що у них мовні центри представлені симетрично в лівій і правій півкулях. Спільна робота мовних центрів виступає як умова виникнення особ­ливої обдарованості.

Основи функціональної спеціалізації півкуль мозку є уродженими. По мірі розвитку дитини відбувається ускладнення механізмів міжпівкульної асиметрії.

Існує кілька типів функціональної організації півкуль мозку:

• домінування лівої півкулі - аналітична, знаково-опосередкована стратегія пізнання, словесно-логічний характер пізнавальних проце­сів, схильність до абстрагування й узагальнення (лівопівкульні люди);

• домінування правої півкулі - аналітико-синтетична діяльність, конкретно-образне мислення, розвинена уява (правопівкульні люди);

• відсутність яскраво вираженого домінування одного з півкуль (рівнопівкульні люди).

До однобічно представлених правопівкульних і лівопівкульних ти­пів реагування належать менше половини людей.

Цікава інформація. Картини правопівкульних художників відрізняються великими роз­мірами, темною палітрою фарб, великою кількістю світлових града­цій, глобальністю сюжету, свіжістю бачення, емоційністю, експресією, динамікою. Це В. ван Гог, Рембрандт, Суриков.

Лівопівкульним художникам властиві строгість форми, графічність зображення, холодні кольори. Це — Пікассо, Кент, Леже.

До правопівкульних композиторів можна зарахувати Вагнера, Дебюссі, Скрябіна, Чайковського, Шопена, Шумана. До лівопівкульних - Генделя, Мендельсона, Прокоф'єва, Стравінського, Шостаковича.До рівнопівкульних геніїв належать Леонардо да Вінчі, Михайло Ломоносов.