Протягом деякого часу як синоніми диференційної психології використовувалися наступні поняття:

О характерологія (І.Банзен, І.Кант, Є.Люка), що сьогодні нале­жить до сфери

знання про характер;

О етіологія (Дж.С.Мілль), яка у даний час вивчає науку про поведінку;

О індивідуальна психологія (А.Біне, Е.Крепелін), яка сьогодні поз­начає

адлеріанський напрямок психоаналізу;

О спеціальна психологія (Г.Хейманс), яка позначає також медич­ну психологію.

Варто пам'ятати, що диференційна психологія на сьогоднішній момент становить окрему галузь психології, яка тісно пов'язана з ін­шими галузями останньої.

3. Міждисциплінарні зв'язки диференційної психології з іншими галузями психологічних знань, роль у практичній психології

Диференційна психологія має області перетинання з різними ін­шими галузями психологічного знання.Так, вона відрізняється від загальної психології тим, що остання зосереджується на вивченні загальних закономірностей психіки (вклю­чаючи психіку тварин).

Порівняльна психологія (колись цей термін використовували як синонім диференційної психології, що є буквальним перекладом слова) у даний час вивчає особливості психіки живих істот, що знахо­дяться на різних ступенях еволюційних сходів. Вона частіше вико­ристовує знання зоопсихології, займається проблемами антропогене­зу і становлення людської свідомості.

Вікова психологія вивчає особливості людини крізь призму зако­номірностей, властивих віковій стадії його розвитку.

Соціальна психологія розглядає особливості, що здобуваються лю­диною в силу її приналежності до деякої соціальної групи, великої або малої.

Диференційна психіатрія має завдання вивчення індивідуальних особливостей осіб з різними формами нервових розладів і психічних захворювань з метою їх найбільш ефективної корекції у процесі ліку­вання і подальшої психотерапії.

Нарешті, диференційна психофізіологія аналізує індивідуальні особ­ливості психіки людини з погляду їхньої обумовленості властивос­тями нервової системи.

Дуже тісно взаємопов'язані дослідження диференційної психоло­гії і дослідження в області нейрофізіологічних індивідуальних відмін­ностей (О.Лурія, О.Хомська), психогенетики (І.Равич-Щербо), типо­логії і акцентуації характеру (К.Леонгард, А.Лічко), типології соціоніки.

Основним споживачем диференційно-психологічних знань є пси­ходіагностика. У психології індивідуальних відмінностей народжую­ться поняття, для виміру яких потім створюються або підбираються методики. Тут же виникає уявлення про способи оцінки й інтерпре­тації отриманих результатів. Необхідні дані диференційної психології і для психокорекції та психотерапії, які покликані виправляти різно­манітні відхилення та недоліки особистості та поведінки.

4. Методи диференційної психології

Метод - згідно з С.Рубінштейном, це шлях пізнання, спосіб з до­помогою якого пізнається предмет науки.У даний час диференційна психологія має великий арсенал мето­дичних засобів діагностики властивостей нервової системи, які пройшли всі необхідні стадії перевірки. Діагностичні психофізіологічні методики не претендують на оцінку, оскільки не можна стверджува­ти, які властивості нервової системи кращі, а які гірші. При однакових обставинах краще проявляють себе люди з одними властивостями нервової системи, в інших - з іншими.

Найбільш популярними у диференційній психології сьогодні є:

1. Методики лабораторного характеру. Більшість апаратурних діагностичних методик представлені в електроенцефалографічному ва­ріанті. Для цього використовується електроенцефалограф і вимагається спеціальне приміщення. З допомогою електроенцефалографа у людини в стані спокою записуються біоритми мозку і по малюнку електроенцефалограми визначається ступінь тієї або іншої властивості нервової системи (НС). Для діагностики властивостей НС використовуються рухові апа­ратурні методики. Це різні варіанти вимірювання часу реакції на зов­нішні подразники (світло, звук).

Проте використання апаратурних методик там, де нема спеціаль­ного приміщення, наприклад в школі, викликає великі складності. Тому виникла необхідність створення таких діагностичних засобів, які могли б використовуватися в недіагностичних умовах і були при­датні для масового обстеження.

2. Бланкові методики, які діагностують прояви основних влас­тивостей НС, були розроблені під керівництвом К.М. Гуревича. Блан­кові методики діагностують такі властивості НС, як лабільність (Козіюва), сила (Данилова). Вони розраховані на обстеження людей віком починаючи з 14 років.

3. Спостереження. Разом з висококваліфікованими методиками використовується спостереження за поведінкою людини в різних жит­тєвих ситуаціях, в яких достатньо яскраво можуть проявлятися її і п. диві дуальні особливості, що обумовлені властивостями НС. Розроб­лені схеми спостережень в ситуаціях, що диференціюють учнів за певними властивостями НС (сила-слабкість, рухливість-інертність, лабільність - мала лабільність, врівноваженість-неврівноваженість).

4. Тест - стандартизоване, обмежене в часі випробування з метою кількісного (і якісного) вимірювання індивідуальних відмінностей.

5. Опитувальник - стандартизований метод діагностичного дослі­дження, що базується на самообстеженні випробуваного.

6. Проективні методики - метод діагностичного дослідження, який базується на механізмі проекції, тобто перетворення невизначеного стимульного матеріалу у відповідності із своїм суб'єктивним до­свідом. Оскільки диференційна психологія є однією з галузей психології, то загал використовуваних у ній методів можна класифікувати відпо­відно Б.Ананьєва, який поділяв усі методи психології на чотири ос­новні групи відповідно до етапів наукового дослідження. Класифікація методів діагностики за Б.Ананьєвим

I. Організаційні методи: порівняльний - співставлення різних груп по віку, діяльності і т.д.; лонгітюдний - багатократне обстеження одних і тих же осіб протягом тривалого періоду часу; комплексний - в дослідженні беруть участь представники різ­них наук; один об'єкт вивчають різними засобами. Таке дослідження дозволяє встановлювати зв'язки між явищами різного рівня, типу (пси­хологічними, фізіологічними, соціально-психологічними).

II. Емпіричні методи: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи (лабораторний - природний, конста­туючий - формуючий експеримент); психодіагностичні (тест, питальник, проективні методи); аналіз продуктів діяльності; біографічні методи; метод близнюків; анкети, бесіди, інтерв'ю.

III. Методи обробки даних: кількісні (статистичні); якісні (диференціація матеріалу по групах, аналіз).

IV. Інтерпретаційні: генетичний метод - аналіз матеріалу в плані розвитку з виділенням окремих фаз, критичних моментів; структурний - встановлення структурних зв'язків між всіма ха­рактеристиками особистості.