2. Антиципація у структурі індивідуальних відмінностей

Першим, хто почав застосовувати поняття антиципації для аналізу психічних явищ, був В.Вундт. Антиципація майбутніх подій, на його думку, здійснюється шляхом синтезу елементів психічного при впли­ві творчих похідних. Передбачення виникає завдяки поєднанню та взаємодії образів сприйняття теперішнього і образів пам'яті.

Антиципація (лат. anticipatio - передбачаю) - це поняття, що позначає здатність вищих живих істот (людини і тварин) перед­бачати появу результатів дій, предметів, явищ, ще до того, як вони будуть реально здійснені чи сприйняті ("випереджальне відображе­ння ").

Здатність антиципації заснована на властивості центральної нер­вової системи "моделювати " хід і підсумок майбутніх подій, ви­користовуючи минулий досвід, тобто основою антиципації є життє­вий досвід індивіда.

Термін "антиципація " нерідко використовується поряд з понят­тями "прогнозування" і "передбачення". Проте, усі вони дещо від­різняються між собою: передбачення є найширшим поняттям і вклю­чає у себе антиципацію і прогнозування, причому прогнозування визначається як одна зі сторін антиципації, а саме логічний і усвідом­лений її аспект.

Прогнозування - передбачення майбутнього, засноване на імо­вірнісній структурі минулого досвіду та інформації про наявну си­туацію.

Передбачення ~ здатність передбачити майбутнє, те, що має відбутися; очікування чогось та висновок про напрямок розвитку чого-небудь, про можливість якоїсь події тощо на основі вивчення наявних фактів і даних.

Антиципація є складним і цікавим явищем, що має свою струк­туру, класифікацію та специфіку прояву залежно від індивідуальних відмінностей.

Залежно від типу задач, що розв'язуються людиною, Б.Ломов і Є.Сурков виокремили п'ять рівнів організації процесів антиципації: субсенсорний, сенсомоторний, перцептивний, уявний та мовно-розу­мовий.

Субсенсорний рівень спрямований на розв'язання таких задач, як утримання рівноваги, виникнення компенсаторних реакцій за рапто­вої втрати рівноваги, ідеомоторних актів, тонічних та потонічних ре­акцій. Завдяки цьому рівню антиципації, забезпечується потенційна та актуальна готовність до реалізації моторних програм ще до їх фак­тичного виконання. Ефекти антиципації цього рівня, звичайно, не усвідомлюються і проявляються перш за все в широкому спектрі зрушень в нервово-м'язовій системі, формуванні переднастройок до руху, утримання пози, розвантажуючи при цьому свідомість для більш складної і важливої діяльності.

Сенсомоторний рівень антиципації відповідає за прості сенсо-моторні реакції, зорово-моторне слідкування. Завдяки йому забезпе­чується своєчасність реагування, ефект скорочення латентного періо­ду реакції, керування рухами в заданих інтервалах часу, темпі, ритмі, точності відтворення часових інтервалів.

Перцептивний рівень антиципації дає змогу розв'язувати око­мірні задачі на визначення швидкості та відстані, на вибір найкоротшого маршруту, висунення та перевірку перцептивних гіпотез, ухи­лення від небезпечних зіткнень та ударів, маскування своїх дій. Для антиципування на цьому рівні людина користується перш за все тими даними, котрі вона сприймає безпосередньо. Завдяки синтезу спосте­режень та досвіду, перцептивний образ може виступати і як антици-пуючий, у формі локальної антиципуючої схеми. Сприйняття завжди будується не тільки з урахуванням минулих, але й майбутніх змін.

Уявний рівень антиципації, на відміну від субсенсорного, сенсо-моторного та перцептивного, котрі обслуговують актуальні дії, дає змогу регулювати і потенційні, які виходять далеко за межі теперіш­нього - наявні дії. Завдяки масштабним перетворенням часу і прос­тору, комбінації і рекомбінації образів, дозволяюча здатність антици­пації на цьому рівні значно збільшується.

На мовно-розумовому рівні антиципація досягає практично необ­меженої прогностично-дозволяючої здатності. Використання понять, абстракцій і мовних значень підносить антиципацію на якісно новий рівень. Тут антиципація здійснюється через інтелектуальні дії. Мов­но-розумова антиципація дає змогу розв'язувати задачі проблемного типу, планування і організації колективних дій. Кожний із рівнів має свою дозволяючу здатність і коло задач. Від рівня до рівня усклад­нюються структура та інтеграція, а також дозволяюча здатність анти­ципації. Рівні не є ізольованими один від одного, а взаємодіють за принципом ієрархії та субординації. Основним системоутворюючим фактором антиципацій них процесів є тип розв'язуваної задачі.

Антиципація переважно розглядається у контексті раціонально-мис-леннєвої роботи і її складовими, виступають різноманітні якості мис­лення: аполітичність, глибина, усвідампеність, перспективність, обґрун­тованість та інші. З іншого боку, більшість дослідників відзначають зв'язок антиципації з інтуїцією, яка може виступати як неусвідомлю-ваний компонент антиципаційної здатності. Крім того, у структурі анти­ципації відзначається наявність компонентів, які традиційно вважа­ються творчими (креативними), зокрема, гнучкість, продуктивність, швидкість, здатність до навчання, самостійність, прагнення розвитку та ін.

Таким чином, здатність до антиципації може мати наступну струк­туру:

• логічність свідомий, раціональний компонент здатності до антиципації;

• інтуїтивність - несвідомий, ірраціональний компонент здат­ності до антиципації;

• креативність - комплекс специфічних якостей особистості, що поєднує як ірраціональні, так і раціональні якості.

Визначені компоненти є відносно незалежними одне від одного^ проте цілісність взаємозв'язків між ними забезпечує успішну анти­ципацію.

Крім того, можна виокремити певні типи особистостей за доміну­ванням якогось з компонентів антиципації або їх сполучення: інтуї­тивний, логічний, креативний, інтуїтивно-креативний, логічно-креативний, збалансований (усі компоненти антиципації рівно виражені).

Дослідники також визначають типи людей за рівнем розвитку у них антиципаційної здатності:

• особи з низьким рівнем здатності до антиципації;

• особи з середній рівнем здатності до антиципації;

• особи з високим рівнем здатності до антиципації.

Індивідуальні відмінності антиципації визначаються також її фі­логенезом та онтогенезом.

Типи і види антиципації:

© За ступенем усвідомлення: усвідомлювана (прогнозування, про­ектування); неусвідомлювана або субсенсорна (інтуїція).

© За сферою психічного: емоційна; когнітивна (мовно-мислиннє-ва); перцептивна (сенсорно-перцептивна); діяльніша; просторово-ча­сова.

© За рівнями антиципаційних схем: планування; гіпотеза; уявле­ння; автобіографічна.

© За об'єктом антиципування: життєвого вибору; погодних умов; поведінки партнера по спілкуванню; політичних подій тощо.

© За видом властивостей, що відображаються: статичні (прос­торові) і динамічні (часові).

© За сферою діяльності: військова, педагогічна, спортивна, опе­раторська тощо.

© За ступенем деформації об 'єкта, що сприймається: багатора­зова та однократна;

Цікава інформація. М.Чурсов вводить поняття "концептуальна антиципація", яка базується на оволодінні науковими знаннями, що охоплюють теорію і практику захисту людини, суспільства, світової співдружності, природи від небезпечних і шкідливих чинників різного характеру. Концептуальна антиципація виступає важливою перед­умовою до екстремальних ситуацій. Тобто наслідки катастрофічних явищ суттєво залежать від індивідуальної і суспільної готовності протидіяти небезпекам, породженим екстремальними ситуаціями.

Функції антиципації:

- когнітивна - це передбачення, чекання тих або інших подій;

- регулятивна - готовність до подій, попередження їх у пово­дженні, планування дій. Швидко удосконалюється;

- комунікативна - готовність, планування, передбачуваність про­цесів спілкування. Є основою будь-якої комунікації;

- адаптивна: здатність до випереджаючого відображення люди­ни, сприяє або ускладнює пристосування людини до умов середовища, що змінюються. Здійснюється переднастройка рухів, поведінки, пси­хічних станів. Коли зміни носять планомірний і передбачуваний ха­рактер, адаптація за рахунок прогнозування і готовність до зустрічі з цими змінами відбувається безболісно. Чим швидше змінюється ото­чення, тим більше необхідне почуття майбутнього. Антиципація є не лише здатністю до передбачення, а й особливим психічним процесом, за своєю природою ближчим до пізнавального, а також результатом випереджального сприйняття.