1. Ознаки геніальності

Геніальність (лат. genius — дух) — найвищий рівень розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей. Геніальність пов'язана зі створенням якісно нових, унікальних створінь, відкриттям раніше незвіданих шляхів творчості.

Про геніальність говорять, коли досягнення людини становлять епоху в житті суспільства, у розвитку культури. Таких людей за всю п'ятитисячну історію цивілізації було не більше 400 чоловік.

Історичні погляди на природу геніальності визначалися загальним розумінням творчого процесу. З часів античності існує погляд на геніальність як на рід ірраціонального натхнення, "осяяння" (Ллатон, неоплатонізм і ін.). З епохи Відродження одержав поширення культ генія як творчої індивідуальності, що досяг апогею в епоху роман­тизму. В XIX-XX ст. розвиваються психологічні, а також соціологічні дослідження різних аспектів геніальності й творчості. Проте, геніаль­ність завжди визначалася після смерті генія.

Дослідження свідчать, що діяльність талановитої людини відріз­няється принциповою новизною, оригінальністю підходу, але у пев­ній галузі знань, за межі якої вона не виходить. У таких людей відзначається невідповідність між видатними здібностями в профе­сійній діяльності з одного боку, і повною непристосованістю до пов­сякденного життя - з іншого. Почасти відповідь на це питання дають дослідження американських учених, які визначили так званий "ген геніальності". Він виявляється у людей, які досягай визначних успіхів у різних галузях діяльності, і, як правило, супроводжується "геном шизофренії" (терміни взято в лапки, тому що дослідження не визнані всіма вченими). За результатами досліджень західних учених, відсо­ток геніїв серед людей з діагнозом "аутизм " досягає 20%, а серед так званих "нормальних" людей він не перевищує 0,001%. Недавні до­слідження підкреслюють роль депресії і манії, що супроводжують життєвий шлях багатьох творчих людей. Каліфорнійські психологи повідомляють про 10% перевищення психічних захворювань в обсте­женій ними групі творчих особистостей, у порівнянні з контрольною вибіркою. Обговорювану точку зору цілком підтримують клініцисти, що незмінно виявляють тісний зв'язок між душевними захворюван­нями і творчістю. М.Айзенк також припускає, що психотизм — як риса особистості, що характеризує крайність поведінки і способу мислен­ня, - лежить в основі багатьох форм креативності.

Цікава інформація. Аристотель помітив, що під впливом при­пливів крові до голови багато людей стають поетами, пророками або віщунами і що Марко Сиракузький писав досить гарні вірші, поки був маніяком, але, видужавши, втратив цю здатність. В. ван Гог закін­чив життя у божевільні, фізики кінця XIX століття породили масу анекдотів про дивакуватих учених, які варять кишенькові годинники замість яйця. І часто така думка була цілком обґрунтованою. Агата Крісті навчилася писати, коли їй було за 30, відомий математик Ко-тельников, на теоремі якого заснована сучасна цифрова техніка, осліп у 12 років, навіть Пушкіна сучасники вважали досить ексцентрич­ним. Талановитий письменник Ернест Хемінгуей страждав від запоїв і депресії і покінчив життя самогубством. Неабиякий німецький філо­соф Фрідріх Ніцше все життя страждав від меланхолії, а відомий француз Жан Поль-Сартр уживав стимулятори й алкоголь, за допо­могою яких регулював свій настрій і сон.

Проте деякі - поки ще дуже нечисленні - автори підкреслюють у своїх дослідженнях, що творчий розвиток по природі своїй базується на здорових психічних процесах

Е.Людвіг у своїй праці від 1996 р. визначив наступні критерії, що визначають мезку між творчістю і дезадаптацією, яка маскується під творчість. Це комбінація елементів, що включає особистісні й си­туативні змінні:

• наявність спеціального таланта або здібностей;

• благополучні батьки;

• наполегливість (близька до впертості й норовливості);

• здатність бути на самоті;

• фізична загострена чутливість;

• особистісна самобутність;

• прагнення бути першим;

• духовна незадоволеність.

Кожний із цих елементів позначає грань між формуванням твор­чої форми життя й "звичайним існуванням". Наприклад, перша від­значена позиція інтерпретується як прагнення до самонавчання і вив­чення набагато більшого, ніж потрібно формально; бажання вчитися під керівництвом відомих майстрів тощо.

У народній свідомості геніальність часто уявляється як надзви­чайний розвиток деяких здібностей, а сам геній розуміється як "монстр ", "мутант " із чисто кількісно гіпертрофованими здібностями. Зокрема, геній повинен мати феноменальну пам'ять, разюче ефективне мислен­ня, незвичайно розвинені (аж до містицизму) почуття та ін. Деякі письменники навіть уявляють геніїв як перших представників нової раси, якій призначено замінити людство. І підозрюють геніїв ледве не в органічних відмінностях від звичайної людини.

Але вчені пропонують сформулювати об'єктивні властивості генія:

- особливі духовні, моральні й творчі потреби, що значно пере­вищують рівень, необхідний для повсякденного існування, і станов­лять основний стимул життя;

- виражена підвищена чутливість до факторів духовного й со­ціального середовища;

- відчуття свободи морального, духовного, художнього, науко­вого, спортивного або ініиого творчого пошуку як особистої .-жит­тєвої позиції.

- справжня оригінальність у творчих імпульсах і їх реалізації.

Серед інших найбільш часто згадуваних ознак геніальності від­значають:

• спонтанність, як наслідок позасвідомої активності психіки;

• непередбачуваність поводження в типових ситуаціях;

• організуючий вплив мотивації, результатом чого є не тільки споживання, але й генерування творчої енергії;

• здатність до передбачення або антиципації (аналіз даного яви­ща подано у наступному параграфі).

Таким чином, у бурхливому й тривожному житті геніальних лю­дей бувають моменти, коли вони дуже подібні до божевільних, і в психічній діяльності тих і інших є чимало спільних рис, наприклад: посилена чутливість, екзальтація, що змінюються апатією, оригіна­льність естетичних здобутків і здатність до відкриттів, несвідо­мість творчості й уживання особливих виражень, сильна неуваж­ність і схильність до самогубства, нерідке зловживання спиртними напоями, велике марнославство.

Серед геніальних людей були і є божевільні, гак само, як і серед божевільних були суб'єкти, у яких хвороба викликала проблиски ге­нія; але вивести із цього висновок, що всі геніальні особистості неод­мінно повинні бути божевільними, було б помилкою.

Геніальність проявляється звичайно набагато раніше божевілля, яке переважно досягає максимального розвитку лише після 35 років, тоді як геніальність виявляється ще з дитинства, а замолоду проявляє себе з повною силою: Олександр Македонський був на вершині своєї слави в 20 років, Карл Великий — у 30 років, Бонапарт - у 26 .

Божевілля частіше за інші хвороби передається у спадщину і по­силюється з кожним новим поколінням, а геніальність майже завжди помирає разом з геніальною людиною, і спадкоємні геніальні здіб­ності, особливо в декількох поколінь, становлять рідкісний виняток. Крім того, варто помітити, що вони передаються частіше нащадкам чоловічого, ніж жіночої статі, тоді як божевілля визнає повну рівно­правність обох статей. Геній теж може помилятися, і він завжди від­різняється оригінальністю; але ні омана, ні оригінальність ніколи не доходять у нього до повного протиріччя із самим собою або до оче­видного абсурду, що так часто трапляється з божевільними.

Набагато частіше ми зауважуємо у божевільних брак посидю­чості, старанності, твердості характеру, уваги, акуратності, пам'яті -та багатьох інших важливих якостей генія. Божевільні часто залиша­ються усе життя самотніми, нетовариськими, байдужими або нечутливими до того, що хвилює людство, ніби їх оточує якась особлива, лише їм приналежна атмосфера. Великі ж генії спокійно, свідомо і неу­хильно йшли обраним шляхом до своєї високої мети, не занепадаючи духом у нещастях і не дозволяючи собі захопитися якою би то не бу­ло пристрастю. Такими були: Спіноза, Бекон, Галілей, Данте, Вольтер, Колумб, Макіавеллі, Мікеланджело.

Цікава інформація. Багато дослідів Леонардо да Вінчі за його життя вважалися сумнівними й небезпечними. Він був художником, скульптором, архітектором, інженером, натуралістом, футурологом. Він настільки випередив свій час, що багато його ідей гідні XXI, а не XV століття. Схеми зброї, машин, гелікоптерів, парашутів, блокових будинків та ін. Крім того, Леонардо робив речі немислимі для своєї епохи: анатомував трупи. Він проробив це ЗО разів, щоб довідатися щось нове про функції людських органів. Розшифрувати шість тисяч записів Леонардо може хіба що секретна служба. Вони зроблені в дзеркальному відбитті і справа наліво. Плюс маса індивідуальних скорочень, що не мають нічого спільного із загальноприйнятими в його епоху. їх геній вів для себе. І часто губив аркуші - пройдений "матеріал" не дуже його цікавив. Геній мав прийоми мислення, які ніколи його не підводили. Ще не вирішивши проблеми, він уже гово­рив собі, що вона вирішена. А потім "просто " згадував рішення! Ве­ликий Леонардо по думки уявляв собі календар. Сама підсвідомість підказувала йому конкретне число, коли рішення проблеми буде знайдено.

Між геніальними людьми зустрічаються божевільні, а між боже­вільними - генії. Але були і є геніальні люди, у яких немає ознак божевілля, за винятком деяких ненормальностей у сфері чутливості.

Геніальність непередбачувана. Але вивчати її як уже наявний факт життя можливо і необхідно, щоб зрозуміти потенційні можли­вості людини як представника особливого виду щодо творчих ство­рінь. Зрозуміти унікальність генія - те саме, що зрозуміти неповтор­ність людської індивідуальності. Геніальність можна зрозуміти, лише звернувшись до інтегрального аналізу її носія - індивідуальності тої людини, що вважається генієм.