Контрольні запитання:

1. Що таке соціальна норма ?

2. Які категорії поведінкових порушень відносять до «групи ризику?

3. Охарактеризуйте два значення девіантної поведінки.

4. Які види відхилень поведінки вам відомі?

5. Дайте визначення: що таке делінквентна, аддиктивна поведінка?

6. Причини емоційних порушень, причини суїцидальної поведінки.

Лекція № 10

Предмет: диференційна психологія

Тема заняття: Конструктивно-творчі тенденції індивідуальності: креативність та геніальність як особливі відмінності.

Мета заняття: Розглянути основні конструктивно-творчі тенденції індивідуальності: обдарованість, талант, геніальність. Проаналізувати диференційні характеристики межі між геніальністю та патологією .

План

1. Обдарованість, креативність

2. Ознаки геніальності

3. Антиципація у структурі індивідуальних відмінностей

4. На межі геніальності та безумства

5. Мистецтво, як форма духовного самовираження

Література:

1. Немов Р.С. Психология. — М., Просвещение, 1995.

2. Айзенк Г. Проверьте свои способности. — М., Мир, 1972.

3. Венгер Л.А. Педагогика способностей. — М., 1973.

4. Голубева ЗА. Комплексное исследование способностей //Вопросы психологии. — 1986. — № 5.

5. Лейтес Н.С. Умственные способности и возраст. — М., Педагогика,1971.

6. Матюшкин A.M. Одаренные и талантливые дети //Вопросы психологии. — 1988. — № 4.

7. Мерлин B.C. Структура личности. Характер, способности, самосознание: Учебное пособие к спецкурсу. — Пермь, Изд-во Пермск.ун-та, 1990.

8. Небылицын В.Д. Психофизиологические исследования индивидуальных различий. — М., Наука, 1976.

9. Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. — М., 1986.

1. Обдарованість, креативність

Диференціальний аспект аналізованої проблеми, зрозуміло, пов'язаний із загальними дослідженнями творчості як процесу, але нас більше цікавить визначальна його специфіка. Найбільше значні поділи диференційно-психологічного аналізу феномена креативности, компонентами ієрархічної організації якого є конструкти обдарованості, таланта і геніальності.

Хоча всі рівні тріади "обдарованість-талановитість-геніальність" мають відношення як до здібностей, так і до індивідуальності в цілому, склалася визначена традиція у вивченні кожного з компонентів.

Обдарованість розглядається частіше усього як компонент природних здібностей (див. Тепле, 1986), що виявляються в кількісних і якісних характеристиках основних психічних процесів. Існування загального, безособистісного або передособистісного характеру обдарованості як найважливішого компонента індивідуальності вважається загальноприйнятим. У цьому зв'язку А.Н.Леонтьев (1960) ставив задачу вивчення обдарованості не як аналіз винятково "крайніх випадків", а як "дослідження природи і формування людських здібностей у їх, так сказати, звичайному вираженні і вже звідси йти далі - до аналізу випадків виняткового розвитку здібностей".

Усе більш очевидним стає зв'язок таланта з особливостями особистості. Концентроване вираження ця точка зору одержує, наприклад, у концепції креативной активності особистості (Богоявленская, 1983), відповідно до якої можна говорити про існування особливого симптомокомплекса (типу) властивостей, що сприяють розвитку таланта. Такі, наприклад, прагнення вийти за межі нормативної активності, що відповідає конструкту "пошукової активності" (Аршавский, Ротенберг, 1976; Ротенберг, Аршавский, 1984) і "пошуку відчуттів" (Zuckerman, 1994). Дані багатьох інших досліджень також дозволяють розглядати талановитість як перемінну, пов'язану з особистістим рівнем у структурі індивідуальних властивостей.

Спроби зрозуміти унікальність генія те саме що спроби зрозуміти неповторність людської індивідуальності. Підкреслимо, що мова йде про точку відліку в аналізі феномена, а не про тотожність аналізованих понять. Геній - це не просто = обдарованість + талановитість. Арифметичні обчислення не застосовні до оцінки складних систем. Геніальність можна зрозуміти, лише звернувшись до інтегрального аналізу її носія - індивідуальності тієї людини, що вважається генієм.

Уже багато століть іде суперечка про те, де проходить межа між творчістю й патологією, генієм і божевільним, поривами натхнення й божевільних актів зневіреної свідомості. Творча людина - особлива, але її особливість, на відміну від деформованої особистості, полягає в іншому.

Креативність (від лат. creatio - створення) - творчі здібності індивіда, що характеризуються готовністю до продукування прин­ципово нових незвичайних ідей, відхилятися від традиційних схем мис­лення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Творча спрямованість особистості.

Відзначають такі рівні креативності:

© стимульно-продуктивний рівень. Креативність = 0, але починає усе швидше застосовувати алгоритм (мотивація ззовні);

© евристичний: перехід до пошуку, створенню нових засобів пос­тановки мети (мотивація зсередини);

® креативний: не тільки пошук евристик, але й постановка влас­ної мети. Вихід за межі проблемної ситуації - надситуативність.

Вивчення факторів творчих досягнень здійснюється у кількох на­прямках, зокрема:

• аналіз життєвого досвіду та індивідуальних особливостей твор­чих людей - особистісні фактори;

• аналіз творчого мислення і його продуктів — фактори креатив-ності: швидкість, чіткість, гнучкість мислення, чутливість до про­блеми, оригінальність, винахідливість, конструктивність під час їх

розв 'язання.

Спроба виявити спадкоємні детермінанти креативності була здійс­нена в роботах дослідників вітчизняної школи диференційної психо­фізіології. Представники цього напрямку стверджують, що в основі загальних здібностей лежать властивості нервової системи (задатки). Гіпотетичною властивістю нервової системи людини, що могло б у ході індивідуального розвитку детермінувати креативність, уважає-ться "пластичність ". Полюсом, протилежним пластичності, є ри­гідність, що проявляється в малій варіативності показників електро­фізіологічної активності центральної нервової системи, складнощами переключення, неадекватності переносу старих способів дії на нові умови, стереотипністю мислення тощо. Однак питання про зв'язок пластичності із креативністю залишається відкритим.

Л.Полтавцева відзначила взаємозв'язок темпераменту й творчих здібностей: швидкість залежить від характеристик темпераментної активності (пластичність і темп) і емоційної чутливості у предмет­ному середовищі, а гнучкість - від соціальної емоційної чутливості й індексу загальної активності.

Відзначаючи роль несвідомих процесів у творчості, досліджується функціональна асиметрія мозку {С.Бондаренко, Р.Грабовський, В.Ро-тенберг і ін.). Відповідно до цього підходу індивід з переважаючою лівопівкульною стратегією мислення повинен бути менш креативним, а з переважаючою правопівкульною стратегією - більше творчим. Ю.Гіппенрейтер визначає наступні факти.

© Про вродженість здібностей стверджують на основі повторення їх у нащадків видатних людей. Однак, подібні факти не є строгими, оскільки не дають можливості розрізнити дії спадковості й середо­вища: при виражених здібностях батьків з більшою ймовірністю ство­рюються сприятливі, а іноді й унікальні умови для розвитку тих же здібностей у дітей.

© Більше строгі факти дають дослідження із застосуванням близ-нюкового методу. Кореляції були невисокі, що дозволило зробити висновок: внесок спадковості у детермінацію індивідуальних відмін­ностей за рівнем розвитку дивергентного мислення досить невеликий.

Таким чином, визначається мала ймовірність успадкування інди­відуальних відмінностей у креативності. З іншої сторони, багатьма вченими вивчається вплив середовища.

Так, показовими є результати кроскультурних досліджень (Е.Торранс):

- Характер культури впливає на тип креативності й процес її роз­витку.

- Розвиток креативності не визначається генетично, а залежить від культури в якій виховувалася дитина.

- Не існує переривчастості в розвитку креативності. Спад у роз­витку креативності може бути пояснений за рахунок того, наскільки виражені нові вимоги й стресові ситуації, на які натрапляє дитина.

- Спад у розвитку креативності можна зняти в будь-якому віці шляхом спеціального навчання.

У дослідженнях Р.Альберта, Д.Манфілда і М.Рунко були виявлені зв'язки між негармонійними стосунками в сім'ї, психотичністю бать­ків і високою креативністю дітей. Однак, багато інших дослідників указують на необхідність гармонійних стосунків для розвитку креа­тивності.

Аналіз фактів сімейних відносин дав можливість В.Дружиніну зробити висновок: сімейне середовище, де, з одного боку, є увага до дитини, а з іншого - до неї пред'являються різні, неузгоджені вимоги, де малий зовнішній контроль за поведінкою, де є творчі члени сім'ї і заохочується нестереотипна поведінка, приводить до розвитку креа­тивності в дитини.

Дослідник також вважає, що креативність є властивістю, яка акту­алізується лише тоді, коли це дозволяє навколишнє середовище. Для формування креативності необхідні наступні умови:

• відсутність зразка регламентованої поведінки;

• наявність позитивного зразка творчої поведінки;

• створення умов для наслідування творчої поведінки;

• соціальне підкріплення творчої поведінки.

Реалізуючи ці умови, Н.Хазратовою було проведене дослідження, з якого було зроблено наступний висновок: формування креативності в онтогенезі проявляється спочатку на мотиваційно-особистісному, а потім на продуктивному (поведінковому) рівні.

Багатьма дослідниками описані особливості особистості креативних дітей. Г.Бурменська й В.Слуцький відзначають перфекціонізм дітей - внутрішню потребу досконалості, що часто приводить до кри­тичного ставлення до власних досягнень і заниженої самооцінки. В.Астапова відзначила високий рівень фивожності, вразливості дітей з високим рівнем креативності. О.Баришнікова виявила здатність креативних дітей цінувати гумор і бути сприйнятливими до комічно­го. Відзначено й таку особливість як дружба з дітьми молодшими або старшими за себе, агресивність, організаторські здібності, альтруїзм, емпатія.

Серед різноманіття характеристик, що описують творчу особис­тість, можна визначити сім базових векторів, що визначають влас­тиву креативним суб'єктам незвичайність світосприймання й поведінки:

• незалежність поглядів і неконформність суджень;

• прагнення вийти за рамки, "порушити межі"; оригінальність і нестандартність;

• стійкість до невизначених ситуацій;

• конструктивна активність у предметній діяльності;

• сила Я, пов 'язана з можливістю автономного функціонування й стійкістю до тиску соціального оточення;

• відкритість до всього нового і незвичайного;

• чутливість до краси в широкому розумінні слова.

Дослідники роблять наступні висновки:

Підвищення креативності супроводжується деякою невротиза­цією дітей, в основі якої лежать ті ж механізми, що й в основі про­цесу формування креативності: установка на проблемність сприйнят­тя оточуючого світу, пошук різноманітних можливостей ускладнює процеси вибору, прийняття рішень; при цьому ускладнюється дія систем психологічного захисту.

Підвищення креативності більше або менше порушує рівновагу в системі життєдіяльності особистості.

Загальна динаміка креативності в ході експерименту (слідом за підвищенням креативності спостерігається деяке її зниження) пояс­нюється тим, що психіка прагне відновити рівновагу, порушену фор­муванням креативних властивостей і установок.

Існують два основних типи індивідуального реагування на по­рушення рівноваги, пов'язаного з підвищенням креативності: віднов­лення колишньої системи шляхом зниження креативності або знахо­дження нової стійкості без зниження креативності. Таким чином, не для всіх людей підвищення креативності є доцільною: для досліджуваних з першим типом реагування воно пов'язане з вираженим емо­ційним дискомфортом, у той час як досліджувані другого типу пере­живають більше позитивні емоції.

Природа феномена "креативності" не має єдиного пояснення: максимальне вираження інтелектуальних здібностей, визнання само­стійної творчої здібності, явище особливого типу особистості. Недо­статньо вивчені і фактори, які впливають на розвиток креативності.

Існують різні підходи до розгляду творчої здібності:

• як такої, що піддається змінам і розвитку. При цьому розвиток креативності здійснюється різними способами, а особливо ефектив­ний вплив на її формування у сензитивні періоди: дошкільний і підліт­ковий вік.

• як уродженої'— характеристика, що не змінюється;

• відсутні чітко визначені критерії оцінки "творчого" та поняття у цій галузі, які однозначно інтерпретуються.

• зі зростанням рівня креативності підвищуються афективність, агресивність, сензитивність, депресивність, рівень тривожності, дез­адаптація, страх смерті.

Таким чином, відзначається, що відхилення у психічному розвит­ку від загальноприйнятих норм часто супроводжуються видатними здібностями у певних галузях.

Найвищий ступінь здібностей особистості у певній діяльності на­зивається талантом, а найвищий ступінь творчих проявів особистості - геніальністю.