7. Стилі педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування завжди присутнє при передачі досвіду (знань, умінь, навичок, загальнолюдської культури, національних цін­ностей тощо) однією людиною іншій; воно включено у будь-яке про­фесійне спілкування, і тому педагогічні стилі іноді вподібнюють уже стилям керівництва, які будуть описані нижче.

Цікава інформація. Виявлено зв 'язок між перевагою педагогічного стилю і Я-концепцією людини: так, автократичний стиль частіше властивий людям, що не сприймають і не знають себе, характеризує­ться закритістю для критики, вразливістю, емоційною ригідністю. Педагоги, що дотримуються демократичного стилю, зазвичай мають позитивну Я-концепцію, відкриті й дружелюбні, здатні витримати критику, мають самоіронію й готові до самозмін

Вітчизняні дослідники, зокрема А.Маркова і А.Никонова, вважа­ють, що в основі педагогічного стилю лежать його змістовні характе­ристики (переважно орієнтація педагога на процес або результат своєї праці, розгортання їм орієнтаційного і контрольно-оціночного етапів у своїй праці, методичність та імпровізаційність), динамічні характе­ристики (гнучкість, стійкість) і результативність (рівень знань і нави­чок навчання в тих, яких навчають, їхній інтерес до предмета). У процесі формування індивідуального стилю педагога, як показали дослідження авторів, змістовні характеристики стилю можуть змінюва­тися, однак зміна динамічних характеристик, тобто, взаємоперехід емоційності й розважливості не виявляється.

Ці дослідники визначили чотири педагогічних стилі: емоційно-імпровізаційний, емоційно-методичний, мірку'вально-імпровізаційний і мірку вально-методичньїй.

Емоційність припускає підтримку гарного контакту з учнями, включеність педагога в спільну діяльність, екстравертованість. Міркуючи стилі звертаються більше до усвідомлення, чим до мотивації, і додержуються логіки предмета без відхилень. Імпровізація у викла­данні допускає слабку домашню підготовленість викладача, однак за­няття виявляються дуже залежними від ситуативних змінних, таких, як натхнення педагога. А методичність забезпечує стійкість і плано­мірність навчання, побудованого на добре проробленій програмі, у результаті чого педагог уподібнюється "навчальній машині" і може не привносити нічого суб'єктивного в курс, що читається, а якість нав­чання не опускається нижче певної планки, чого не можна сказати про стилі імпровізаційні.

Таким чином, викладання також володіє значною міжіндивідуа-льною варіативністю, завдяки чому кожний може виробити для себе адекватний спосіб діяльності.

8. Стилі лідерства або керування

Поняття "стиль лідерства " (керування) було запропоноване К.Ле-віном і його співробітниками Р.Ліппіттом і Р.Уайтом, які запропо­нували як головну ознака стилю розглядати спосіб ухвалення рішення, на підставі чого ними були визначені автократичний, демократич­ний і ліберальний (вільний) стилі.

Автократичний (авторитарний, директивний): керівник зби­рає інформацію й приймає рішення самостійно, сам оцінює стан справ у групі або організації і взаємодіє з підлеглими в основному за допо­могою ясних, чітких і конкретних наказів-вказівок, не відчуваючи по­треби у зворотному зв'язку і не допускаючи його. Засобами впливу є санкції з боку лідера, обумовлені їм одноосібно. Тільки керівник у подібній ситуації має повну інформацію, має загальний план дій, мо­же постійно контролювати своїх підлеглих.

При зовнішній непривабливості авторитарного стилю його сильною стороною є чітке обмеження відповідальності кожного члена групи або організації, що може сховатися за своєю посадою і не зобов'яза­ний проявляти особисту ініціативу, висока оперативність, можливість збереження таємності. Цей стиль обумовлює високі (найвищі серед інших стилів керівництва) показники продуктивності праці.

Демократичний (кооперативний, недирективний): рішення прий­мається спільно, у результаті групової дискусії, лідер дізнається про думку підлеглих і бере її до уваги, постійно підтримуючи зворотний зв'язок у групі, він дозволяє вносити корективи й зауваження у свою роботу. Взаємодія забезпечується не чітким поділом праці, як за авторитарного керування, а за допомогою існування загальної для всіх членів групи мети, причому кожний обізнаний не тільки про свою, але й про сусідні ділянки діяльності. Демократичний лідер кон­тролює результат, а не процес, і заохочує всі способи самоконтролю групи, причому, як правило, він має високу соціальну компетент­ність. Заснована на демократичних цінностях, демократичний стиль має найбільші суб'єктивні переваги, що виражаються у прагненні до творчості, високій задоволеності, сприятливому психологтічному кліматі в групі. Недоліками цього стилю керування є те, що налаго­дження подібного керування вимагає значного часу, і воно неефек­тивне, якщо рішення потрібно приймати швидко; крім того, в умовах постійного обговорення неможливе збереження секретної інформації.

Ліберальний (вільний, попустительский, laissez-faire): це майже повна відсутність керівництва з боку лідера, основні життєві інтереси якого лежать поза сферою групової взаємодії. У цьому випадку рі­шення приймається формально демократично, але відповідальність у випадку невдачі покладається на "козла відпущення", додержую­чись цілком авторитарних принципів у їхньому гіршому втіленні. Вільне керування - нестійкий стан групи, що звичайно закінчуєть­ся приходом автократичного лідера або розпадом групи. Проте, при цьому стилі створюються умови для природної групової динаміки і приходу дійсного неформального лідера.

Останнім часом говорять і про два інших стилі керування:

> функціональний - зосереджений на поставленому завданні; бі­льше ефективний у крайніх зі сприятливими або несприятливими для групи умовами життя;

> афективний - зосереджений на взаєминах у групі; більше при­датний у проміжних ситуаціях.

Стиль лідерства в основному відбиває цілі існування ірупи, якому підпорядковуються використовувані засоби, і який висуває відповідні вимоги до індивідуальності керівника.