Оформлення диференційної психології в окрему науку стало мож­ливим завдяки наступним передумовам:

1. Впровадження в психологію експериментального методу.

1.1 Відкриття В.Вундтом першої експериментально-психологічної лабораторії в 1879 р., де він почав в експериментальних умовах вив­чення психічних процесів, зокрема апперцепції.

1.2. Впровадження основного психофізичного закону Фехнера-Вебера, завдяки чому "світла" і "тіньова" сторони жит­тя виявилися пов'язаними між собою досить простою алгебраїчною залежністю.

1.3. У 1796 р. асистентом Гринвічської обсерваторії Кіннібруком був відкритий час реакції як психологічне явище (спостереження спи­ралися на метод "око і вухо", що вимагає координації зорової і слу­хової інформації). Через двадцять років про цей випадок прочитав у наукових звітах кенігсберзький астроном Бессель і зацікавився пи­танням про індивідуальні варіації показань різних спостерігачів. Це було основним аргументом на користь того, щоб почати розглядати психічне як процес, який володіє тимчасовою довжиною, має поча­ток, середину і кінець, а не як симультанний (одномоментний) фено­мен. Психіку стало можливо змінювати, вимірювати й оцінювати.

2. Використання методів статистичного аналізу. Будь-яка особ­ливість психіки може бути розглянута як крапка на континуумі, що виражає зміну цієї риси від мінімуму до максимуму. Майже щораз, коли розглянута якість є результатом дії багатьох змінних, виходить крива нормального розподілу малих (субнормальних) і великих (супернормальних) значень звичайно менше, ніж значень середньої ве­личини (нормальних).

Першими, хто звернув увагу на можливість застосування теорії імовірності до соціально-психологічних явищ, були бельгійський со­ціолог Адольф Кетле і Френсіс Гальтон. Кетле вивчав великі групи і звернув увагу на ритмічність соціальних процесів, на підставі чого ним була створена теорія "середньої людини" (людина прагне діяти так, як чинить більшість людей). Ф.Гальтон, навпаки, зосереджував­ся не на середніх характеристиках, а на значеннях супернормальних: предметом його уваги були особливі здібності, про що він і написав у книзі "Спадкоємний геній", виданої у 1869 р. Ф.Гальтон прагнув вив­чати суперменів і показав своїми роботами, що геніальність - це якість, обумовлена спадково.

3. Використання даних психогенетики - галузь психології, яка межує з генетикою, предметом якої є походження індивідуальних пси­хологічних особливостей людини, роль середовища і генотипу в їхньому формуванні. Найбільш інформативним виявився близнюковий метод.

4. Початок і розвиток тестологічного руху. Піонерами тестологічного руху вважаються Дж.Кеттел, Ф.Гальтон.

У конструюванні тестів беруть активну участь: А.Біне, Г.Еббінгауз, В.Штерн, Е.Торндайк, М.Мюнспіерберг, Г.Мюллер, Ч.Спірмен і ін. Удосконалюється техніка обробки даних про індивідуальні розхо­дження і кореляції між ними.

Особливого значення набуває розвиток тестування розумового розвитку (шкала Біне-Симона). М.Мюнспіерберг запропонував тести для профорієнтації і проф­відбору, що створювалися у такий спосіб: спершу вони перевірялися на групі робітників, які досягай кращих результатів, а потім їм підда­валися знову прийняті на роботу.

5. Трактування індивідуальної психології як наукової характеро­логії (О.Ф. Лазурський).

Російський психолог О.Ф. Лазурський, який стояв у витоків нового напрямку, дійшов висновку про необхідність трактувати його як нау­кову характерологію. Позиція О.Лазурського багато в чому відрізня­лася від позицій його закордонних колег.

• Насамперед він стояв за створення наукової теорії індивідуа­льних розходжень, підкреслював, що чисто прикладний підхід до них "зводиться зрештою до повного заперечення можливості планомір­ного і систематичного вивчення людських характерів";

• Основна мета індивідуальної психології - скласти можливо повну природну класифікацію характерів;

• Індивідуальна психологія як теоретична дисципліна строго до­тримується досвіду, спостереження й експерименту; зокрема висту­пає за природний експеримент, при якому навмисне втручання в життя людини сполучається з природною і порівняно простою обста­новкою досвіду. Завдяки цьому ми досліджуємо не окремі психічні процеси, а психічні функції й особистість у цілому;