6. Стратегії і стилі спілкування

Різноманіття людської індивідуальності яскраво виражається у спілкуванні з іншими.

На думку К. Хорні, людина вже з дитинства виробляє три основні стратегії, особистісні орієнтаїщ стосовно інших людей, яких і до­тримується згодом:

«ДО» рух до людей, при якому головним є любов з боку інших, а всі інші цілі підлеглі бажанню її заслужити;

«ПРОТИ» рух проти людей, при якому панує "філософія джунглів": життя є боротьба, що не припиняється, за існування, у тому числі й з ін­шими людьми;

«ВІД» рух від людей, що характеризується потребою в незалежності й недоторканності, що відвертає від усякого прояву боротьби, але од­ночасно перешкоджає адаптації людини.

У ситуації спілкування часто закладені потенції конфлікту, у яко­му також проявляються стильові особливості індивідуальності.

У сучасній психології досить популярною є класифікація К.То-маса, який визначив п'ять способів поведінки в конфлікті: конкурен­ція, співробітництво, компроміс, уникання і пристосування, які роз­різняються мірою співвідношення своїх і чужих (колективних) інте­ресів.

Уникання має місце тоді, коли людина прагне втекти від кон­флікту, мінімізуючи виграш іншого ціною власних втрат ("Нехай не дістанеться нікому!" - це девіз людини що уникає).

Конкуренція - це стратегія "перетягання каната ", при якій будь-який виграш здається недостатнім, а учасники відчувають азарт від досягнення перемог, навіть якщо ці перемоги вже зайві й недоцільні.

Поступливість — це готовність відмовлятися від будь-яких до­магань заради досягнення мети партнером, це саморуйнівна стратегія жертовності.

Співробітництво - стратегія, що дозволяє реалізувати максима­льно інтереси обох сторін. Це найбільш продуктивна стратегія спіл­кування у конфлікті.

Компроміс (тактична поступка заради стратегічного виграшу) також дуже продуктивна стратегія. її основна сутність - серединне досяг­нення інтересів обома сторонами.

Стиль спілкування визначається як результат утворення стійких звичних зв'язків між домінуючими потребами, цілями, цінностями і способами спілкування, як психологічна якість, що формується в ре­зультаті взаємодії з іншими людьми й є стійким способом реалізації мотивів.

Стиль спілкування містить у собі дві складові:

• змістовна: мотиви, цінності, потреби і цілі спілкування;

• формальна: поведінкові, інструментальні особливості спілку­вання (засоби, способи, прийоми).

На цей момент, однак, структуру стилю спілкування не можна вважати досить вивченою.

У спробах систематизувати дані про індивідуальні стилі спілку­вання деякі автори вважають за доцільне розмежувати, по-перше сти­лі ділового, рольового (професійного) і міжособис тісного спілкування, у зв'язку з відмінностями їхніх цілей, форми й змісту; а, по-друге, у рамках кожного з них виокремити комунікативний, інтерактивний і соціапьно-перцептивний стилі спілкування.

Крім того, визначають інші типології стилів спілкування, зокрема особливого значення набувають стилі педагогічного спілкування.