2. Поняття життєвого стилю у психології

У психології поняття життєвого стилю вперше використав Альф-ред Адлер, який розумів під ним унікальне поєднання рис, способів поводження і звичок, що визначають неповторну картину існування людини.

А.Адлер використовував для ілюстрації поняття ".життєвий стиль " такий образ: "Якщо ми порівняємо сосну, що росте в до­лині, із сосною, що зміцнилася на вершині гори, ми побачимо, що вони ростуть по-різному. Це дерева того самого виду, але їхні життєві стилі різні. Стиль життя дерева — це його індивідуальність, що ви­ражається і формується у визначеному оточенні. Розпізнається ж стиль тоді, коли ми бачимо, що в кожного дерева є своя модель життєвого поводження, а не просто одні механічні реакції на ото­чення ".

Стиль життя присутній завжди, але виявляється лише при зіткненні людини з життєвими проблемами.

А.Адлер виокремлював такі основні характеристики життєво­го стилю:

Ф формується у дитинстві під впливом пережитих труднощів і ґрунтується на прагненні до мети, остаточно закріплюючи до 4-5 p., доросле життя фіксує і зберігає стиль життя;

Стиль життя містить у собі психологічні якості, що розташову­ються на трьох рівнях індивідуальності - це:

• індивідна характеристика (дефект);

• духовно-світоглядна характеристика (мета);

• предметно-змістовна характеристика (засіб, завдяки якому ця мета досягається).

• стиль стійкий і виявляється в рішенні людиною основних жит­тєвих задач (робота, дружба і любов), які здійснюються, взаємно впливаючи одна на одну;

• сталість стилю визначає сталість особистості.

• стиль кожної людини неповторний, проте Адлер запропонував класифікацію установок, які лежать в основі найбільш розповсюдже­них стилів і характеризуються двома якостями - соціальним інтере­сом і ступенем активності: нормальний спосіб життя - людина насті­льки добре адаптована, що, "хоче вона того чи ні, суспільство скорис­тається її діяльністю. <...> у неї досить енергії і сміливості, щоб відкрито зустрічати проблеми і труднощі, які трапляються в її житті". Відзначимо, що цей психологічний портрет дуже близький за своїм змістом самоактуапізованій особистості, хоча і даний у рамках психо­аналітичного підходу;

• для формування життєвого стилю важливі такі якості, як здат­ність установлювати правильну дистанцію щодо людей; спосіб під­тримки, який властивий людині; сміливість і боязкість; віра в перед-визначеність, яка часто заважає людині приймати свої життєві задачі і тому некорисна;

• стиль життя піддається корекції, яка полягає у пробудженні почуття спільності % іншими й одночасно - особистої незалежності.

Поняття стилю використовував і Г.Оллпорт, який припустив, що деякі риси особистості можуть мати інструментальне значення, пред­ставляють стиль або експресію поводження, але не обов'язково є час­тиною базової особистісної структури. Стиль визначався як харак­теристика системи операцій, до якої особистість схильна через свої індивідуальні властивості.

Дослідник девіантної поведінки В.Т. Кондратенко виокремлює наступні стилі життя:

О гедоністичний (прагнення до реалізації своїх потреб);

О аскетичний (прагнення до зниження інтенсивності своїх по­треб);

О споглядальний (орієнтація на зовнішні враження, що реалізує прагнення спростити стосунки зі світом);

О діяльний (прагнення до самовдосконалення і всебічного роз­витку).

Автор зазначає, що аскетичний стиль часто зустрічається серед убивць, а споглядальний серед злодіїв.

3. Я-концепція - основа життєвого стилю людини

Я-концепція — це сукупність уявлень індивіда про себе, що вклю­чає переконання, оцінки і тенденції поводження, це система найбільш загальних установок суб'єкта на самого себе.

Я-концепція визначає міру успішності людини в різних сферах дійсності й сфери її вразливості, виконуючи потрійну роль:

О по-перше, сприяє досягненню внутрішньої погодженості осо­бистості;

О по-друге, визначає інтерпретацію досвіду людини;

О по-третє, є джерелом чекань.

Таким чином, Я-концепція виступає регулятором практично всіх особистісних і характерологічних процесів.

Генетично підкріплюється рівнем тривожності і властивостями нервової системи.

Складові Я-концепції:

Самооцінка, найважливіша складова самосвідомості, може бу­ти обчислена за оригінальною формулою У.Джеймса: самооцінка = успіх / домагання

Цікава інформація. Для успішності діяльності необхідно, щоб лю­дина оцінювала себе трохи вище реальних досягнень, у такий спосіб самомотивуючись. Занижена (нижче об 'єктивних досягнень) самооцінка свідчить про депресивність, схильність особистості до невротизації.

У чоловіків частіше відзначається більш позитивна (а також, мож­ливо, більш інтегрована) Я-концепція, ніж у жінок. Можна відзначити також об'єднання задач альтруїстичного і прагматичного змісту в са­мосвідомості чоловіків і розведення цих сторін самоактуалізації у жі­нок, що, очевидно, пояснюється комплексом жертви, характерним для слов'янської, фемінної у цілому, культури.

Підвищення самооцінки можливо за умови:

а) наявності досягнень в одній з діяльностей;

б) за умови, що людина не боїться бути відкинутою у випадку не­успіху;

в) при впевненості у доброзичливому ставленні до неї і відсутності порівняння з іншими людьми (тобто, наявності безоціночного до неї

ставлення).

Неадекватно завищена самооцінка, однак, також може бути дже­релом життєвих труднощів для її власника: знижена критичність до себе приводить до інфантильності, безвідповідальності, невміння пла­нувати свою діяльність, прогнозувати її наслідки і будувати відноси­ни з іншими людьми.

Рівень домагань - цілі і задачі, які людина вважає для себе здійсненними (тісно пов'язаний із самооцінкою).

Локус контролю (інтернал) - схильність людини покладати відповідальність за все, що відбувається з нею, на зовнішні обставини або на себе (поняття було введено Дж.Роттером).

Якщо людина має внутрішній локус контролю (інтернал), вона відчуває себе творцем власного життя. Інтернали менш схильні підко­рятися впливу інших, пручаються, коли відчувають, що ними нама­гаються маніпулювати. Краще працюють на самоті, ніж під спосте­реженням, болісно реагують на втрату особистої волі.

Екстернал вважає, що все, що з ним відбувається, є результатом дії зовнішніх сил - випадку, інших людей, провидіння. Орієнтований на прийняття усього, що з ним відбувається. Він рідше досягає тих висот життєтворчості, що властиві інтерналам, відчуває себе менш значним у цьому житті, зате не бере на себе важковиконуваних задач. Екстернали конформні, піддаються тиску оточуючих, навіюванню, краще працюють на людях, ніж на самоті. їм важко організувати свою діяльність, при плануванні якої вони враховують в основному зов­нішні вимоги (підготувати матеріал до іспиту, приготувати святковий обід, якщо очікуються гості).

Інтернал більш упевнений у собі, більш популярний у групі і виявляє велику терпимість у порівнянні з екстерналом. У інтерналів більш активна позиція стосовно власного здоров'я: вони краще інфор­мовані про його особливості, більше піклуються про нього і частіше звертаються по профілактичну допомогу. Екстернальність, навпаки, поєднується зі зниженим настроєм, переживанням тривоги за своє здоров'я.

Раніше вважалося, що локус контролю - постійна характеристи­ка особистості, яка зберігається протягом тривалого періоду часу і, що поширюється на всі сфери життя (успіх і невдачі, здоров'я, нав­чання, роботу, родину, стосунки з друзями), але пізніше було доведе­но, що локус контролю може змінюватися в залежності від реальних можливостей впливу на життя.

Логічним наслідком властивим людині локусу контролю є пово­дження в ситуації фрустрації. С.Розенцвейг визначив три можли­вих напрямки реакції:

О іитрапунітивна реакція (обвинувачення самого себе); О екстрапунітивна реакція (спрямована на інших людей і зов­нішні обставини);

О імпунітивна реакція (відволікає від конфлікту і знецінює його значення).

Цікава інформація. Негативна Я-концепція породжує надлишко­ві психологічні захисти, обмежуючи коло діяльностей і спілкування лю­дини. Прийняття себе - основа самоактуалізації особистості. Для лю­дини, що має професію соціального змісту (соціальний педагог, практичний психолог, соціальний працівник, педагог і. т.п.). необхідно заглиблене зна­ння себе, і негативна Я-концепція є професійним протипоказанням.

Життєвий стиль не тільки формується у важких ситуаціях, він у них і виявляє себе. Існують різні способи подолання життєвих склад­ностей (у психології їх називають coping strategies - від англійського -переборювати).

Психологічне подолання (копинг-стратегії) - це індивідуальний спосіб взаємодії із си­туацією відповідно до її логіки, значимістю в житті людини і її пси­хологічних можливостей. У широкому змісті слова "coping" включає усі види взасмодії суб'єкта з задачами зовнішнього або внутрішнього характеру - спроби опанувати або пом'якшити, звикнути або ухили­тися від вимог проблемної ситуації. Частково це поняття перетинає­ться з поняттям психологічних захистів, однак воно ширніе, тому що включає не тільки ментальну, але і фактичну реальність.

Але, наскільки б ні розрізнялися між собою індивідуальні форми психологічного подолання, вони тяжіють до двох полюсів:

© рішення проблеми (об'єкт-орієнтоване подолання): відносять реальне рішення проблеми, "випрямлення" ситуації, пошук додатко­вої інформації, звернення до соціальної підтримки;

© зміна власних установок у відношенні ситуації (емоційно-орі­єнтоване подолання): відкидання проблеми, навмисна відмова від по­шуку інформації (подібно страусові, що зариває голову в пісок), знижен­ня самооцінки і на цій підставі - відмова від боротьби ("це мені не під силу"), емоційну експресію (гнів, розпач, скорбота).

Деякі автори визначають три способи емоційно-орієнтованого пси­хологічного подолання:

© самозвинувачення, яке виражається в критиці, жалях і повчан­нях самому собі;

© уникання, при якому людина продовжує поводитися, ніби нічо­го не сталося;

© віддає перевагу тлумаченню - примарні надії, коли людина спо­дівається на диво.

Можна виділити також п'ять сфер життєдіяльності людини, які "живлять " її дії у важкий період:

© пізнання і уявлення;

© почуття;

® стосунки з людьми;

® духовність;

© радості фізичного буття.

Критеріями ефективності подолання є(ефективні копінг-стратегії):

О об 'єктивне вирішення проблемної ситуації;

О відновлення психічного благополуччя людини: зниження три­вожності, ослаблення психосоматичної симптоматики;

О ослаблення почуття чутливості до стресів;

О зникнення страху перед дійсністю.

Найбільш дієвим є об'єктивне вирішення проблеми, засноване на активній, інструментальній життєвій позиції людини. Найменш ефек­тивними є уникання і самозвинувачення у всіх варіантах, заниження своїх можливостей тощо. Досить дієвим є реальне перетворення си­туації або, принаймні, її перетлумачення. Гарним способом подолан­ня стресу є вираження почуттів; виключення складає відкритий прояв агресивності, але і стримування гніву, як показують дані психосома­тичних досліджень, є фактором ризику для психологічного благопо­луччя людини.

Психологічне подолання, є змінною, залежною від таких факторів як особистість суб'єкта, реальна ситуація, очікувана соціальна під­тримка.

Опірність суб'єкта обставинам може істотно змінюватися залежно від того, наскільки загрозливою і керованою видається йому ситуація і як він оцінює свої можливості, тобто знову ж від його Я-концепції.

Існує залежність психологічного подолання від статі, віку і соціа­льного середовища людини.

Жінки, у стані пригніченості, прагнуть думати про можливі при­чини свого стану. Спрямованість до причин, прагнення "ретельно об­міркувати", що супроводжується зайвим фокусуванням на проблемі, однак, збільшує чутливість жінок до депресії. І в цілому для жінок у важких ситуаціях більш характерно пасивне пристосування і само-зміна, а також надія і чекання. Чоловікам, навпаки, більше властиве інструментальне ставлення до світу, прагнення його переробити, змі­нити за своїм образом і подобою. Вони схильні відгороджуватися від депресивних станів, концентруючись на діяльності, втягуючись у фі­зичну активність, щоб вивести себе з негативних переживань. Мас-кулінний і фемінний способи реагування на стрес швидше за все є результатом соціалізації, дії стереотипів, що пропонують чоловікам бути активним і успішними, а жінкам - чуттєвими і співчутливими.

Що стосується вікових закономірностей, то вони пов'язані з реа­льною можливістю контролювати ситуацію. Тому активне психоло­гічне подолання характерне для людей молодого і зрілого віку, а па­сивне - для дітей і старих, залежність яких від світу вища через те, що вони або ще не набули, або вже втратили частину життєвих сил. Відо­мий геронтопсихолог Г. Томе відзначив, аю в міру старіння в людини розширюється репертуар використовуваних нею способів психоло­гічного подолання, і, таким чином, адаптованість до життя зростає.

Цікава інформація. Виявлено позитивний зв'язок між соціальною компетентністю в дітей і їхньою стійкістю до стресів: якщо дити­на вміє попросити дорослого про допомогу негативних переживань у неї менше.

У виборі способів психологічного подолання відзначається вікова динаміка наступного змісту: емоційно-орієнтовані форми з віком втра­чають популярність, зберігаючи високу частоту лише в осіб з вира­женою фемінністю, а проблемно-орієнтовані, навпаки, використову­ються частіше, але їхнє застосування залежить від змісту проблем, на які натрапляє суб'кт (напр., складності міжособистісної взаємодії -ефективним визнається як і раніше емоційно-орієнтований coping).

Цікава інформація. Кожна п 'ята стара людина вважає найбільш ефективним способом лікування звернення до релігії. Однак, незважа­ючи на це, вплив відчуття незалежності, пов'язаного з можливістю здійснення вільного вибору, на зміст Я-концепції також: виявляється найбільше гостро саме в періоди обмежених можливостей — у дитин­стві і старості. Відзначено, що люди похилого віку почувають себе набагато щасливіше і довше живуть, коли мають можливість здійснювати особистий вибір у поточних життєвих подіях (самим виз­начати режим дня, чим харчуватися, як проводити вільний час).