3. Аспекти статевої диференціації

При вивченні статевої диференціації в людини не можна не вра­ховувати соціально-історичних факторів, таких, як статевий поділ праці, що далеко не однаковий у різних суспільствах, а від цього без­посередньо залежать і статево-рольові приписи, і стиль життя, і психологічні особливості чоловіків і жінок. Відомість всіх цих умов до біології було б неприпустимим спрощенням.

Традиційна система диференціації статевих ролей і пов'язаних з ними стереотипів маскулінності-фемінінності відрізнялася наступни­ми характерними рисами:

О чоловічі й жіночі види діяльності й особисті якості розрізня­лися дуже різко й здавалися полярними;

О ці відмінності освячувалися релігією або посиланнями на при­роду й представлялися непорушними;

О чоловічі й жіночі функції були не просто взаємодоповнюючими, але й ієрархічними - жінці відводилася залежна, підлегла роль, так що навіть ідеальний образ жінки конструювався з погляду чоловічих ін­тересів.

Тепер цей поділ не настільки значний, дуже багато соціальних ро­лей і занять перестали підрозділятися на чоловічі й жіночі. Спільне навчання, спільна робота -- все це вплинуло на вищевказані стереоти­пи, і жінки можуть виявляти маскулінний тип, і навпаки.

Гендерна ідентичність, тобто усвідомлення своєї приналежності до чоловічої або жіночої статі в конкретного індивіда, відбувається у двох аспектах, внутрішньому - психосексуальний розвиток, та зов­нішньому - гендерна соціалізація.

Загальна схема, карта психосексуального розвитку людини, за­пропонована видатним американським сексологом Джоном Вабом, виглядає так.

Первісна ланка цього довгого процесу - хромосомна, або гене­тична стать (XX - самка, XY - самець) створюється вже у момент запліднення і визначає майбутню генетичну програму диференцію­вання організму по чоловічому або по жіночому типу. На другому й третьому місяці вагітності диференціюються статеві залози, гонади зародка {гонадна стать). Первісні зародкові гонади ще не диферен­ційовані за статтю, але потім особливий H-Y антиген, характерний тільки для чоловічих кліток, і робить їх гістологічно несумісними з імунною системою жіночого організму, програмує перетворення за­родкових гонад чоловічого плода в насінники, тоді як у жінок гонади автоматично розвиваються в яєчники. Після цього, починаючи із тре­тього місяця вагітності, особливі клітки чоловічої гонади (клітини Лейдига) починають продукувати чоловічі статеві гормони, андроге­ни. Зародок знаходить певну гормональну стать.

Під впливом статевих гормонів уже на другому і третьому місяцях вагітності починається формування внутрішніх і зовнішніх статевих органів, сексуальної анатомії. А із четвертого місяця вагітності почи­нається надзвичайно складний і важливий процес статевої диферен­ціації нервових шляхів, певних відділів головного мозку, керуючих відмінностями у поведінці й емоційних реакціях чоловіків і жінок.

При народженні дитини, на підставі будови її зовнішніх статевих органів, дорослі визначають цивільну {паспортну, акушерську, або ас-криптивну, тобто приписану) стать (гендер) немовляти, після чого дитину починають цілеспрямовано виховувати так, щоб вона відпо­відала прийнятим у даному суспільстві уявленням про те, як повинні чинити чоловіки і жінки. На основі цих правил і того, як був біоло­гічно запрограмований її мозок, дитина формує уявлення про свою гендерну роль/ідентичність й відповідним чином поводить і оцінює себе.

Усі ці процеси ускладнюються у передпідлітковому й підлітково­му віці, у зв'язку зі статевим дозріванням. Нерефлексовані дитячі уяв­лення про свою статеву приналежність перетворюються в підліткову гендерну ідентичність, що стає одним із центральних елементів са­мосвідомості. Секреція статевих гормонів, що різко збільшується (пу­бертатні гормони) впливає на всі сторони життя. Вторинні статеві ознаки змінюють тілесний вигляд підлітка й роблять проблематичним його образ Я. Те й інше дає потужний поштовх підлітковому еротиз­му й романтичним переживанням. У підлітка формуються або прояв­ляються певні сексуальні орієнтації, еротичний потяг до осіб проти­лежної або власної статі, а також власні індивідуальні "любовні кар­ти ", сексуальні сценарії. В остаточному підсумку, все це, разом узя­те, інтегрується у дорослій гендерній ідентичності й статусі.

Очевидно, що психосексуальний розвиток - складний біосоціаль-ний процес, у якому "природні" і "соціальні" фактори переплітають­ся, їх не можна зрозуміти один без одного. Будь-яке порушення послі­довності або строків критичних періодів статевої диференціації може фатально відбитися на майбутній сексуальній поведінці й самосвідо­мості людини. При цьому особливо вразливими, потенційно слабким партнером є не жінка, а чоловік.

Відповідно до сформульованого Д.Вабом "принципу Адама" або "чоловічої додатковості", оскільки природа піклується насамперед про створення самки, статева диференціація організму спочатку автоматично йде по жіночому типу. Для створення самця завжди потрібно щось "додати ". На одній стадії розвитку це андрогени, під впливом яких починається статева диференціація мозку зародка, на іншому - тиск однолітків, що спонукує хлопчиків "дефемінизуватися ", звільнятися від первісного материнського впливу і жіночних рис ха­рактеру. Оскільки ці додаткові зусилля нерідко запізнюються або ви­являються недостатніми, у розвитку чоловічого початку, включаючи й сексуальність, частіше відбуваються якісь порушення, збої.

Цікава інформація. Маленькі дівчатка і хлопчики, як правило, ма­ють особливості творчості й поведінки відповідно до статі, по яких можна проводити діагностику тенденцій статево-рольової соціалі­зації. Так, ще Е.Еріксон відзначав, що дівчатка частіше малюють щось замкнене, завершене, що має внутрішню область; у їхніх ма­люнках переважають кола (озеро, сонце) причому внутрішній прос­тір завжди заповнений. Це відповідає перевазі внутрішніх процесів і змін над зовнішніми. У хлопчика ж малюнки містять гострі (фалічні) фігури (вежі замку, олівці), які, зазвичай, звернені в зовнішній простір. Ці відмінності відповідають психологічному призначенню чоловічої й жіночої статі, яке у чоловіків полягає в інструментальному ставлен­ні до світу, активній й завойовницькій поведінці, а в жінок - до спог­лядання, прийняттю, переробці внутрішнього змісту. Діти також: по-різному грають: для хлопчиків типова дія гри відбувається явно, у зовнішньому плані - це аварія, катастрофа, війна, будівництво тощо. Для дівчаток найголовніше трапляється усередині; звідси інтерес до того, що відбувається усередині побудованого будиночка, у замку, ото­ченому ровом, у каструлі, що стоїть на вогні тощо.

Не менш складний процес гендерної соціалізації.

У будь-якому людському суспільстві хлопчики й дівчатка пово­дяться по-різному, і в будь-якому людському суспільстві від різно­статевих дітей очікують різної поведінки і по-різному поводяться з ними.

Змістовні відмінності соціалізації хлопчиків і дівчаток залежать, з одного боку, від статево-рольової диференціації, від того, до якої дія­льності готують дітей, а з іншого боку - від гендерного символізму, - які морально-психологічні якості намагаються їм прищепити. Сучасна психологія не має єдиної теорії гендерної соціалізації.

Теорія ідентифікації, яка походить від З.Фройда, стверджує, що дитина несвідомо ідентифікується з образом дорослої людини своєї статі, найчастіше батька або матері, і потім копіює її поведінку.

Теорія статевої / гендерної типізації Уолтера-Мішела надає вирішального значення процесам навчання, позитивного й негативного підкріплення: оскільки дорослі заохочують хлопчиків за маскулінну й засуджують за фемінну поведінку, а з дівчатками чинять навпаки, ди­тина спочатку вчиться розрізняти статеві зразки поведінки, потім -виконувати відповідні правила і, нарешті, інтегрує цей досвід у сво­єму образі Я.

Когнітивно-генетична теорія Лоуренса-Колберга підкреслює пізнавальну сторону цього процесу й особливо роль самосвідомості: дитина спочатку засвоює подання про те, що значить бути чоловіком або ланкою, потім категоризус себе як хлопчика або дівчинку, після чого намагається погодити свою поведінку зі своїми уявленнями про свою статеву роль.

Усі ці теорії взаємодоповнюють одна одну. Первинна гендерна соціалізація дитини починається буквально з моменту народження, коли, визначивши анатомічну стать дитини, ба­тьки та інші дорослі починають навчати її тому, що значить бути хлоп­чиком або дівчинкою.

Первинна свідомість своєї статевої приналежності формуєть­ся в дитини вже до 1,5 років, становлячи найбільш стійкий, стрижне­вий елемент її самосвідомості. З віком обсяг і зміст гендерної іден­тичності міняються, включаючи широкий набір маскулінних і фемінінних рис. Дворічна дитина знає свою стать, але ще не вміє обгрунтувати цю атрибуцію. У три-чотири роки вона уже усвідомлено розрізняє стать оточуючих людей (інтуїтивно це робиться набагато раніше), але часто асоціює її з випадковими зовнішніми ознаками, наприклад, з одягом, і допускає принципову оборотність, можливість зміни статі.

Цікава інформація. 4-річний Вася запитує: "Мама, коли ти була маленькою, ти хто була, хлопчик чи дівчинка?", і ще: "От коли я ви­росту великий, я стану татом. Зрозуміло. Ну а коли ж я буду жін­кою? "

У 6-7 років дитина остаточно усвідомлює необоротність гендер­ної приналежності, причому це збігається з різким посиленням статевої диференціації поведінки й установок; хлопчики й дівчатка за власною ініціативою вибирають різні ігри й партнерів у них, прояв-- ляють різні інтереси.

За якими ознаками діти визначають свою й чужу статеву прина­лежність - до кінця незрозуміло. Уже в 3-4 роки статева, приналеж­ність асоціюється з певними соматичними (образ тіла, включаючи геніталії) і поведінковими властивостями, але приписувана їм значи­мість і співвідношення таких ознак можуть бути різними. Усвідомлен­ня дитиною своєї гендерної ролі/ідентичності містить у собі, з одного боку, статево-рольову орієнтацію, уявлення дитини про те, на­скільки її якості відповідають очікуванням і вимогам чоловічої або жіночої ролі, а з іншої - тендерні переваги, яку роль/ідентичність ди­тина хоче.

Це з'ясовується питанням типу: "Ким би ти хотів бути - хлопчи­ком чи дівчинкою? " і експериментами, у яких дитина повинна виби­рати між чоловічими й жіночими зразками. Особливо гостро стоїть ця проблема в дітей з порушеннями у якихось ланках біологічної статі, наприклад, з ендокринною патологією. Розбіжність тендерних переваг і ідентичності так чи інакше проявляється в поведінці дитини і стає предметом обговорення й оцінки з боку дорослих і однолітків.

Сума вимог соціуму до представників тієї чи іншої статі відби­вається в статево-рольових стереотипах, що існують у суспільстві та сім'ї: укорінених уявленнях про те, якими повинні бути чоловіки й жінки. Особливості внутрісімейної обстановки багато в чому визна­чають зміст статево-рольової ідентичності дитини. Важливо, чи збіга­ється розвиток дитини з батьківськими очікуваннями; якщо ні, існує ризик придушення властивих статі поведінкових проявів і викликання протилежних. Відзначається й ще одна цікава закономірність: якщо стать дитини збігається зі статтю старшої дитини, то.традиційні ста­тево-рольові особливості молодшої звичайно виражені сильніше: так, молодша сестра дівчинки буде містити в собі більше "дівочого", ніж молодша сестра хлопчика.

Американські психологи Е.Маккобі й К.Джеклін перераховують кілька можливих варіантів гендерної соціалізації.

Батьки поводяться з різностатевими дітьми так, щоб пристосувати їхню поведінку до прийнятих в суспільстві нормативних очікувань. Хлопчиків заохочують за енергію й змагальність, а дівчаток - за слух­няність і дбайливість, а поведінка, яка не відповідне статево-рольо­вим очікуванням, в обох випадках тягне негативні санкції.

Внаслідок уроджених статевих відмінностей, що проявляються вже в ранньому дитинстві, хлопчики й дівчатка по-різному "стиму­люють" своїх батьків і тим самим домагаються різного до себе став­лення. Крім того, у результаті тих же вроджених відмінностей те саме батьківське поводження може викликати в хлопчиків і дівчаток різну реакцію. Інакше кажучи, дитина "формує" батьків ще більше, ніж во­ни виховують її, а реальний стиль виховання складається в ході їхньої конкретної взаємодії, причому й вимоги дитини, й ефективність бать­ківського впливу споконвічно неоднакова для обох статей.

Батьки прагнуть навчити дітей долати те, що вони, батьки, вва­жають її природними слабостями. Наприклад, якщо батьки вважають, що хлопчики агресивніші за дівчат, вони можуть витрачати більше зусиль на те, щоб контролювати або протидіяти агресивній поведінці синів, а дочкам, навпаки, допомагають переборювати передбачувану природну боязкість. Зауважують й реагують переважно на такі вчин­ки дитини, які здаються незвичайними для її статі (наприклад, якщо хлопчик боязкий, а дівчинка агресивна). Проте, багато батьків вважа­ють поведінку, "природну" для даної статі, неминучою, і не намагаю­ться змінити її.

Батьківське ставлення до дитини певною мірою залежить від того, чи збігається стать дитини зі статтю батьків. Тут можливі такі варі­анти:

• кожний із батьків хоче бути зразком для дитини своєї статі. Вони особливо зацікавлені у тому, щоб навчити дитину секретам "магії" власної статі. Тому батьки приділяють більше увагу синам, матері — дочкам;

• кожний із батьків проявляє у спілкуванні з дитиною деякі риси, які він звик проявляти стосовно дорослих тої ж статі, що й дити­на. Наприклад, стосунки з дитиною протилежної статі можуть містити елемент кокетства й флірту, а з дитиною власної ста­ті - елементи суперництва. Звичні стереотипи панування-підпоряд-кування також: нерідко переносяться на дітей. Жінка, що звикла по­чувати себе залежною від чоловіка й взагалі від дорослих чоловіків, виявить таку установку скоріше до сина, ніж до дочки. Особливо позначається це у стосунках зі старшими дітьми;

• батьки сильніше ідентифікуються з дітьми своєї, ніж: проти­лежної статі. У цьому випадку батьки зауважують більшу подіб­ність між: собою і дитиною і більш чутливі до Ті емоційних станів. Це сильно залежить від самосвідомості батьків;

• виявлено, що матері у своєму батьківському ставленні не виріз-. няють статево-рольових відмінностей у своїх дочок і синів і не проек­тують на них маскулїнно-фемінінні стереотипи, прийняті у даній ку­льтурі, а батьки по-різному сприймають і виховують дітей різної статі. Дочок вони сприймають гармонійно, вирізняючи й заохочуючи в них фемінінні якості. Сприйняття ж синів у них суперечливо, вони вважають їх далекими від ідеалу й хочуть бачити більше мужніми, ніж: ті в дійсності є. Батьки поводяться з дитиною, виходячи зі своїх уявлень про те, якою має бути дитина даної статі. Адаптація ди­тини до нормативних уявлень батьків може відбуватися по-різному.

Але дитина не є пасивним об'єктом тендерної соціалізації. Опи­раючись на неузгодженість дій своїх вихователів, дорослих і одно­літків і власний життєвий досвід, вона обирає із пропонованих їй зраз­ків щось своє.

Культурні стереотипи маскулінності й фемінінності розрізняють­ся не тільки за ступенем, але й за характером фіксованих властивос­тей: чоловіка частіше описують у термінах трудової й суспільної дія­льності, а жінку - в сімейно-родинних і сексуальних термінах.

Така вибірковість, присутня і в індивідуальній свідомості, визна­чає спрямованість нашої уваги. Справа не стільки в тому, що хлопчик повинен бути сильнішим за дівчинку (це буває далеко не завжди), скільки в тому, що параметр "сила-слабість ", що займає центральне місце в образах маскулінності (хлопчиків постійно оцінюють за цим параметром), може бути менш істотним у системі фемінінних уявлень (дівчаток частіше оцінюють за їхньою привабливістю або дбайливістю).

Занадто тверді статево-рольові стереотипи часто роблять людям по­гану послугу. Так, звичайно, чоловік - сильна стать. Але більша мус­кульна сила, енергетичний потенціал і здатність при бажанні добре виконувати будь-яку роботу (етнографічні дані показують, що незва­жаючи на загальність якогось тендерного поділу праці, немає жодної діяльності, крім народження і вигодовування дітей, якою би десь не займалися чоловіки) компенсуються настільки ж очевидними слабос­тями, насамперед меншою, ніж у жінок, тривалістю життя. І справа тут не в одній біології, айв однобокому розумінні маскулінності, на яке орієнтується наше виховання й самовиховання.

Отже, відзначено, шо чоловіки і жінки в силу біологічних перед­умов та процесу соціалізації набувають різних психологічних якос­тей, які проявляються у діяльності і поведінці.