2. Теорії розвитку статевої ідентичності

На запитання, як з'являються і закріплюються ознаки психологіч­ної статі різні теорії відповідають по-різному.

Психоаналіз в основному розвивав погляд З.Фройда на природу жінок, що полягав у тому, що жінка - це чоловік, позбавлений пеніса. Тому свою енергію жінка витрачає на те, щоб оволодіти пенісом у доступній їй формі - через приниження чоловіка або встановлення над ним контролю. Позитивного визначення жіночності Фройд (як, втім, і багато інших психологів-чоловіків) не давав. Звідси - проти­ставлення статей і вічна боротьба між ними.

К.Горні, яскрава представниця психоаналізу, думала, що причи­ною недовіри між статями є розчарування в надіях на щастя і любов, проекція страхів залежності, позбавлення батьківської любові, що ви­никають у дитинстві. Конфлікти раннього дитинства можуть призво­дити до того, що в дівчинки, травмованої розчаруванням у батька й ревнощами до матері, може виникнути бажання "віднімати" у чоло­віка, а не одержувати. Тобто придушення агресії проти чоловіків призводить до порушення жіночності, що виражається найчастіше або в явищі фригідності як відторгнення чоловіка, або в агресії щодо нього. Підсумком взаємного пристосування статей, згідно К.Горні, може бу­ти не любов і прихильність, а лише пом'якшення антагонізму й спів­існування.

Аналізуючи причини протиставлення статей, психоаналіз апелює до культурних джерел, які відбивали амбівалентність ставлення до жінки. Чоловічий страх (також споконвічний) укорінений у сексі, то­му що чоловік боїться втратити сексуально привабливу жінку й тому повинен її контролювати, тримати її в рабському становищі (та, що дає життя, може й відняти його). У первісних племенах існувала впев­неність у впливі жінок на чоловічі геніталії й позбавленні їхньої сили (страх кастрації), що також призводило до підпорядкування жінок. Крім того, у самців вище сексуальність, ніж у самок, що робить чоло­вічі особини залежними від жіночих.

І, нарешті, прагнення до смерті в психоаналізі іноді розглядається як прагнення возз'єднатися з матір'ю. Таким чином, вимальовуються реальні мотиви боротьби за владу між статями, засновані на конфлікті між самовіддачею й самозбереженням.

Істотним кроком у розвитку психоаналітичних уявлень на глибин­ні основи стосунків чоловіків і жінок з'явилося введення К.-Г.Юнгом понять аніми й анімуса - несвідомих образів жінки в душі чоловіка і чоловіка в душі жінки, що є узагальненим уявленням про протилежне поле й полегшуючий контакт із ним за допомогою неусвідомленого "впізнавання ".

У біхевіоризмі (теорії соціального научіння) прийняття статевої ролі розгля/іається як результат набуття навичок, підкріплюваних зао­хоченням, наслідуванням, вибором моделі поведінки.

Матері інтуїтивно заохочують активність маленьких хлоіргиків, праг­нення до суперництва й досягнень. Водночас вимоги, до дівчат мають інший зміст: рідше пред'являються заборони на плач та ін.

Отже, усвідомлено й несвідомо заохочуючи одні форми поводже­ння й гальмуючи інші, можна регулювати процес маскулінізації - фе­мінізації дитини.

У когнітивно-генетичному підході статево-рольовий розвиток по­в'язаний зі стадією інтелектуального розвитку дитини, її Я-концеп-цією. При цьому не обов'язково підкріплювати поведінку; багато вче­них вважають, що діти внутрішньо мотивовані до туго,'щоб приймати свою стать. Якщо статева роль засвоюється практично відразу (дитина знає, хлопчик вона чи дівчинка), то тендерна схема (обумовлені статтю норми поведінки) є результатом когнітивного розвитку дитини й формується протягом перших 6-7 років життя. Тендерні поняття формуються у дітей на підставі тих моделей, які їм пред'являються.

Перераховані підходи відбивають різні аспекти чоловічих і жіно­чих проявів. Однак при наявності статевого диморфізму й диисихізму розуміння і довіра між статями можлива; досягається це завдяки до­свіду довгої історії успішної взаємодії чоловіків і жінок.

Проте, щоб відповісти на запитання, з чим можуть бути пов'язані індивідуальні відмінності між представниками чоловічої й жіночої статі, необхідно вийти за межі психології й звернутися до теорій і гі­потез, що існують в етології і біології.

_ Питання, для чого взагалі існує стать, виникало давно. Найпрос­тіша відповідь - для розмноження ~ задовільною вважатися не може. У тваринному світі існує безстатеве (вегетативне) і гермафродитне розмноження, причому очевидних переваг перед ними в різностате­вому розмноженні не відзначається. Напроти того, комбінаторний потенціал (сполучення генів) у гермафродитів удвічі більший, а кіль­кість потомства (ефективність розмноження) вища у безстатевих. Од­нак всі проіресивні форми розмножуються саме статевим шляхом.

Для прояснення ролі окремостатевого розмноження у 1965 р. віт­чизняним біологом В.Геодакяном (під очевидним впливом кіберне­тики и теорії систем) була створена так звана еволюційна теорія статі, у якій автор стверджував, що диференціація статей пов'язана зі спеціалізацією по двох основних аспектах еволюційного процесу -збереженню і зміні генетичної інформації як вигідної для популяції форми інформаційного контакту із середовищем. Очевидно, що тіль­ки чоловічих (або тільки жіночих) особин недостатньо для забезпе­чення наступності й розвитку виду. Вони повинні співіснувати.

Поклавши в основу своєї теорії принцип сполучених підсистем, Геодакян відзначив, що адаптивні системи, які еволюціонують v ру­шійному середовищі, значно підвищують свою загальну стійкість за умови диференціації на дві сполучені підсистеми, з консервативною й оперативною спеціалізацією, які належать особинам відповідно жіно­чої и чоловічої статі.

Споконвічно організм жіночих особин має більш широку норму реакції, ніж чоловічий. Так, якщо чоловік у конфліктній поведінці, на­приклад, звичайно чинить вибухово, то зробити його терпимим і миролюбним навряд чи вдасться. А жінка може сполучити у своїй пове­дінці кілька стратегій, гнучко використовуючи їх залежно від ситуації. Завдяки цьому адаптивні здатності жіночих особин набагато вищі, а навченість краще.

Цікава інформація. У дослідженнях з педагогічної психології від­значається, що споконвічний рівень здібностей, як правило вищий у хлопчиків, але в процесі навчання вони швидше виходять на плато, у той час як дівчатка відштовхуючись від більше низьких показни­ків, набирають темп і обганяють хлопчиків.

Чоловіча підвибірка має більш спеціалізовану поведінку, що в ці­лому заважає адаптації на рівні індивіда. Всі крайності яскравіше представлені у чоловіків, але жінки краще вчаться.

Припустимо, що середовище існування виду практично не зміню­ється (таке середовище називають стабілізуючим). У цьому середо­вищі природний добір веде до простого збільшення чисельності осо­бин, без зміни їхнього генотипу. Для цієї мети немає необхідності присутності великої кількості чоловічих особин у популяції, головне, щоб було досить багато жіночих особин. І дійсно, у стабільних умовах хлопчиків народжується трохи менше (існує навіть прикмета, що ба­гато хлопчиків народжується до війни).

Але якщо середовище різко міняє свої умови (стає рушійною), то завдання відбору в пристосуванні трохи міняються; він приводить не тільки до збільшення кількості особин, але й до зміни генотипу. В умовах катастроф (екологічних, соціальних, історичних) елімінація й відсторонення від розмноження в основному торкаються чоловічої статі, а модифікація - жіночої. Завдяки диференціації статей з'яви­лося дві основні зміни в порівнянні з безстатевим розмноженням - це більш широкий перетин інформаційного каналу взаємодії у чоловічої особини і більш широка норма реакції у жіночої особини. Таким чи­ном, чоловіча особина може запліднити більшу кількість самок, а жі­ноча — забезпечити спектр фенотипів з одного генотипу.

Після зникнення катастрофічного фактора й закінчення дії відбо­ру частка чоловічих особин зменшується, і їх генотипна дисперсія звужується (ті, хто не вижив, не залишають генетичних слідів). Отже, жінки забезпечують постійну філогенетичну пам'ять виду, а чоловіки -тимчасову, онтогенетичну. Отже, чоловіки здійснюють пошук, а жінки - вдосконалювання. Такий механізм еволюційного біологічного і психологічного прогресу.

Очевидно, що, маючи вузьку норму реакції, чоловіки більше біо­логічно і психологічно вразливі. Тому й тривалість життя у них ниж­че. Новонароджені хлопчики частіше гинуть, ніж дівчинки. Однак бі­льшість довгожителів - чоловіки.

Звичайно, розвиваються і змінюються не всі анатомо-фізіолопчні і поведінкові ознаки, а тільки деякі.

Наявність відмінностей ознак у чоловічих і жіночих особин нази­вається статевим диморфізмом, тобто існуванням двох форм (а в психології вже почали використовувати й вираз "статевий дипсихізм " - наявність відмінностей психічних якостей і процесів у пред­ставників різної статі). У сучасних людей, наприклад, існує статевий диморфізм за ознаками зросту, ваги, оволосіння, але немає димор­фізму за ознакою кількості пальців, вух, за кольором очей.

У стабілізуючому середовищі статевий диморфізм відсутній (не­має необхідності пристосовуватися, і чоловічі й жіночі особини воло­діють тим самим еволюційно вигідним значенням ознаки). А в рухли­вому середовищі вже в одному поколінні з'являється генотиповии статевий диморфізм, що зростає в наступних поколіннях. За варіа­тивністю ознаки можна судити про фазу її еволюційного процесу. Так, якщо в чоловічій підвибірці дисперсія вище, ніж у жіночої, це свід­чить про початок еволюційного процесу, а фазу відбору називають дивергентною. Потім наступає паралельна фаза, при якій дисперсії в обох групах приблизно рівні. І, нарешті, конвергентна фаза, на якій варіативність у жінок зростає в порівнянні із чоловіками, свідчить про те, що еволюційний процес близький до завершення.

В.Геодакяном сформульоване філогенетичне правило статевого диморфізму: якщо по якій-небудь ознаці існує популяційний стате­вий диморфізм, то ця ознака еволюціонує від жіночої форми до чоло­вічої. Тобто, популяція маскулінізується, а значення ознаки, що існує у чоловічій підвибірці, є еволюційно-вигідними. Це стосується усіх видів, що володіють роздільностатевим розмноженням. Так, наприк­лад, якщо в ссавців самка за розмірами менша за самця, це означає, що по ходу еволюційного процесу самки будуть збільшуватися в роз­мірі, тому що це вигідно для виду. А в комах (наприклад, у павуків) самки, навпаки, значно більше, ніж самці; це говорить про те, що лег­кій істоті в її середовищі вижити легше. Отже, і самки будуть ставати меншими.

Існує також і онтогенетичне правило статевого диморфізму: якщо за якоюсь ознакою існує популяційний статевий диморфізм, то в онтогенезі ця ознака змінюється, як правило, від жіночої форми до чоловічої.

Цікаво, що в онтогенезі жіночі форми ознаки проявляються ра­ніше, а чоловічі - пізніше. Так, маленькі діти обох статей більше схожі на дівчаток, а в людей похилого віку, незалежно від статі, почи­нають проявлятися чоловічі риси (грубий голос, ріст волосся на об­личчі та ін.). За характерологічними ознаками маленької дівчинки можна з більшою вірогідністю передбачити структуру особистості й поведінки дорослої жінки, ніж у хлопчиків. Тому можна говорити не тільки про диморфізм, але й про дихрономорфізм (тобто тимчасову розбіжність прояву жіночих і чоловічих ознак).

Цікава інформація. Вроджені аномалії, що мають "атавістичну" природу, частіше проявляються в жінок, а "футуристичну" —у чо­ловіків. Так, серед новонароджених дівчаток частіше трапляються з хвостиками. Однак самий довгий хвостик, що становить ІЗ см нале­жав хлопчикові.

Спостерігається статевий диморфізм і в сфері появи хвороб (всі нові захворювання, такі, як рак, СНІД, спочатку з'являлися в чоло­віків), і в будові мозку (у чоловіків більш чітко виражена асиметрія півкуль і оперативні системи - кора й ліва півкуля, а в жінок - кон­сервативні системи - підкірка й права півкуля, що обумовлює перева­гу в чоловіків аналітичного мислення, а в жінок - інтуїтивного, образ­ного й почуттєвого пізнання). Завдяки меншій асиметрії жінки також краще вчаться. Крім того, і в культурно-історичному процесі спосте­рігається флагманська роль чоловіків: кожна нова професія була спо­чатку тільки чоловічою і лише потім ставала жіночою, а основні нау­кові відкриття й культурні революції також здійснювалися чоловіками.