
- •Вступ до дисципліни
- •Змістовні модулі та їх структура Модуль і. Основи диференційної психології
- •1. Диференційна психологія як галузь психологічної науки. Предмет і завдання диференційної психології.
- •2. Виникнення диференційної психології та основні етапи її розвитку
- •Оформлення диференційної психології в окрему науку стало можливим завдяки наступним передумовам:
- •1. Впровадження в психологію експериментального методу.
- •Протягом деякого часу як синоніми диференційної психології використовувалися наступні поняття:
- •3. Міждисциплінарні зв'язки диференційної психології з іншими галузями психологічних знань, роль у практичній психології
- •4. Методи диференційної психології
- •5. Поняття психологічної норми, типу у психології. Типологія і класифікація
- •Психогенетика, психофізіологія, нейрофізіологія індивідуальних відмінностей
- •3. Врівноваженість — неврівноваженість.
- •Типологія і класифікація. Поняття типу у психології. Прийоми і способи наукової класифікації
- •Контрольні запитання і завдання:
- •Тема: Індивід, Індивідуальність, Особистість - інтегральні біопсихосоціальні характеристики людини План:
- •Література
- •Особистість, індивід, індивідуальність
- •2. Структура особистості (Асмолов):
- •3.Психологічна структура особистості (четвертий рівень узагальнення-конкретизації)
- •Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика Людини
- •Питання для закріплення матеріалу
- •Лекція 3
- •План заняття
- •Література:
- •1. Базові принципи диференційної психології.
- •Традиції формального підходу.
- •2. Принципи формального підходу.
- •Формальний аналіз індивідуальності заснований на використанні наступних чотирьох базових принципів (див. Схему):
- •3. Екзофактори та ендофактори в детермінації межіндивідуальної варіативності.
- •4. Психодіагностичні виміри людських розходжень
- •Релевантність психодіагностичної процедури
- •Питання для закріплення матеріалу
- •Тема: Індивідуальні параметри відчуття та сприйняття. Типи уваги та пам’яті Диференційні характеристики здібностей, мислення та уяви План:
- •Література:
- •1. Поняття про відчуття, сприйняття, їх властивості, відмінності проявів.
- •2. Пам'ять та увага: види, типи, особливості розвитку
- •3.Диференційні характеристики відчуття, сприйняття, памяті та уваги.
- •4.Диференційні характеристики здібностей, мислення та уяви
- •Питання для закріплення матеріалу:
- •Тема: Самосвідомість особистості як складна багаторівнева структура. Диференційний аналіз темпераменту та характеру План
- •Література:
- •1.Самосвідомість особистості як складна багаторівнева структура
- •Психологічна характеристика основних складових самосвідомості особистості
- •2. Поняття темпераменту, конституціональні типології темпераменту
- •Структура темпераменту за в.Русаловим
- •3.Характер. Типології характеру.
- •4. Акцентуації характерів, зв'язок характеру та темпераменту.
- •Питання для самоконтролю:
- •Тема: Етнічні аспекти і диференційна психологія. Соціоекономічний статус розвитку індивідуальності План:
- •Література:
- •Національний характер: поняття, фактори впливу, дослідження
- •2. Національні характери окремих народів світу
- •3. Національний характер українців
- •4.Соціоекономічний статус розвитку індивідуальності
- •Контрольні запитання і завдання:
- •Тема: Статеві відмінності та статево рольова поведінка План
- •Література
- •1. Стать у структурі індивідуальності. Аспекти статевої ідентичності
- •2. Теорії розвитку статевої ідентичності
- •3. Аспекти статевої диференціації
- •4. Статеві відмінності в психічній діяльності і поведінці
- •Контрольні запитання і завдання:
- •Література
- •Загальне уявлення про стиль
- •2. Поняття життєвого стилю у психології
- •4. Поняття когнітивного стилю у психології індивідуальності
- •5. Індивідуальний стиль діяльності
- •6. Стратегії і стилі спілкування
- •7. Стилі педагогічного спілкування
- •8. Стилі лідерства або керування
- •9. Стилі і помилки батьківського виховання
- •Контрольні запитання:
- •План заняття
- •Література:
- •1. Поняття соціальної норми. Відхилення поведінки, їх види
- •2. Група ризику. Девіації: акцентуації, адиктивна поведінка, деліквентність
- •3. Аутоагресивні настанови особистості: суїцидальна поведінка.
- •4. Причини належності до «групи ризику»
- •Контрольні запитання:
- •Література:
- •1. Обдарованість, креативність
- •Ознаки геніальності
- •Антиципація у структурі індивідуальних відмінностей
- •4. На межі геніальності та безумства
- •5. Мистецтво, як форма душевного самовираження
- •Контрольні запитання:
- •Тема: Загальні принципи диференційно-психологічного аналізу. Індивідуальність - інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини.
- •Література:
- •1. Центральна проблема диференційної психології:
- •2. У ході онтогенезу генотип виконує дві основні функції:
- •3. Спадковість – це:
- •Середовище – це:
- •5. Згідно і.Павлова, властивості нервової системи – це:
- •10. Індивід –це:
- •11. Особистість –це:
- •12. Індивідуальність – це:
- •13. Класифікація або таксономія – це:
- •14. Психологічний тип – це:
- •15. Асмолов визначив у структурі особистості:
- •16. Платонов визначив у структурі особистості:
- •17. Вивчення проблеми індивідуальності ведеться у двох зустрічних
- •18. Базові принципи диференційної психології.
- •19. Формальний підхід у диференційній психології характеризується:
- •20. Область диференційно-психологічних досліджень розподіляється на три
- •Література:
- •Практична робота №3
- •Література:
- •Інформаційна довідка
- •Інструкція до виконання завдань:
- •Практична робота №4
- •Література:
- •Інструкція до виконання завдань:
- •Семінарське заняття № 1 Тема: Індивідуальні параметри відчуття та сприйняття. Типи уваги та пам’яті. Диференційні характеристики здібностей, мислення та уяви
- •Тема: Статеві відмінності та статево рольова поведінка
- •Література:
- •Семінарське заняття № 3 Тема: Конструктивно-творчі тенденції індивідуальності
- •Обладнання: методики психодіагностики здібностей, обдарованості, креативності, лідерських якостей Література:
- •Підібрати психодіагностичні методики дослідження рівнів розвитку здібностей, обдарованості, креативності людини;
- •Провести психологічну діагностику рівнів розвитку здібностей, обдарованості, креативності групи людей;
- •27. Індивідуальний стиль діяльності (ісд) – це:
- •29. Під девіантною (лат. Deviatio – відхилення) поведінкою слід розуміти:
- •Характерологія – це:
- •30. Яке визначення відноситься до поняття «людина»:
- •Модульний контроль знань з предмету «Диференційна психологія»
- •Ідентифікація – це...
- •Система оцінювання:
- •Список літератури Основна:
- •Додаткова:
- •Словник термінів (глосарій)
3. Національний характер українців
Не так давно в Україні подібна тема не тільки не могла бути дослідженою, але й просто згаданою. Виховані на "інтернаціоналістських принципах" науковці не поспішали братися за неї, щоб не потрапити в розряд українських буржуазних націоналістів. Проте сьогодні ця тема є досить популярною, що дає нам можливість визначити основні чинники формування українського національного характеру та вироблені ними риси.
Територія кожного народу має свої природні особливості і певною мірою впливає на формування національного характеру. Багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те зусиль.
Історичні чинники впливають на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, виробився "авантюристично-козацький " тип характеру.
Соціальні чинники, тобто відмінності в психології різних суспільних верств - майже не досліджена галузь етнології. Цікаві погляди на цю проблему висловив Д.Донцов у своїй праці "Дух нашої давнини" (1951 p.).
Зв'язок між поселеннями різних типів та етнопсихологічними рисами їхніх мешканців виявлявся і через інші природні (географічні) ознаки, зокрема особливості ландшафту. А він в Україні визначався особливою різноманітністю, адже її територія має і рівнини, і височини та гори, і морське узбережжя; вона або вкрита лісом, або являє собою лісостеп чи степ, своєрідність якого по-своєму впливала на заняття людей, на їхній спосіб життя й навіть на психічний склад. Про вплив географічного середовища на етнічність і, зокрема, національний характер писав ще у 30-х роках XIX ст. П.Кушнер. Верховинці, наприклад, котрим доводиться відповідно до природних умов жити невеликими, часом замкненими групами, можливість спілкування між якими, як правило, є незначною, вирізняються більш відлюдним характером, ніж польовики чи поліщуки.
Вплив на формування українського характеру різних етносів, що впродовж тисячоліть мешкали або просто проходили землями України. Понтійська пракультура - культура північного Причорномор'я, де людність була перемішана з еллінським етнічним типом. Ольвія і Пан-тикапей існували понад тисячу років. Від елінів українці успадкували відвагу, підприємливість, творчий дух, потяг до краси, потяг до різних спілок, громад, артілей тощо.
Готські впливи, відомі в II ст. н.е., прийшли в Україну через Волинь з імперії Остроготів. Щоправда, сучасні дослідження доводять, що вплив готів у нашій історіографії був дещо перебільшеним. Від них могли бути успадковані стійкість характеру, військова та державна дисципліна, дотримання угод, організованість.
Вплив іранських і кавказьких етносів лишився серед народу Азовського примор'я, Донеччини, Кубані. Характерною рисою, залишеною цими етносами, вважають войовничість, незалежність, грубуватість.
Незначними в українській нації є домішки кельтського й норманського етносів, які також характеризуються як войовничі, мало організовані, але найбільш творчі елементи.
Римська і фракійська домішки позначилися переважно в галузі права. "Римське право " користувалося популярністю і в запорозьких козаків, хоча вони мали і свої давні правові норми. Особливо римські і фракійські етнічні впливи відчутні в характері південних українців, в Карпатах, Подністров'ї, на Буковині.
Єврейські домішки мало позначились на українській антропології, проте додали до психології українців деякі посередницькі здібності.
Вся система розміщення хати та господарських споруд на українському подвір'ї підкреслювала незалежність, розважливість та ґрунтовність його господарів, їх певний індивідуалізм увиразнювався наявністю паркану, тину або муру, яким позначали обійстя. Проте висота огорожі була такою, аби можна було спілкуватися із сусідами, опосередковано засвідчуючи товариськість та приязність. Риси незалежності в етнічному образі українців особливо рельєфно виявлялись у вільній забудові двору та в способі розміщення житла стосовно вулиці.
Отже, до значимих рис українського національного характеру,
що фактично формувалися в умовах гармонічного злиття українців-хліборобів з навколишнім середовищем, можна зарахувати:
Універсалізм, синтетичність світосприймання, що сформувалися під впливом відповідних геопсихічних (безкрайні українські степи) і соціально-історичних (культурний синтез родинних народів) умов.
Пріоритетність моральних початків, консерватизм, прихильність традиціям, статичність у сімейних відносинах і високе значення статевої моралі.
Висока чуттєвість і емоційна чутливість. Позитивні сторони української емоційності (глибина людського розуміння, здатність до емпатії, співпереживання чужому стражданню, любов до природи, поетичність, естетизм) відбилися у творчості більшості видатних українських філософів і майстрів художнього слова.
Волелюбність, прагнення до незалежності. Дана риса українського народу просліджується протягом усієї його багатостраждальної історії, а ВОЛЯ закономірно знайшла своє закріплення в державній геральдиці.
Демократизм. Саме в силу цієї якості Військо Запорізьке (фактично визначений прообраз української державності) об'єктивно було "приречене " на демократичні процедури висування своєї правлячої еліти.
Інтровертованість вищих психічних функцій. Відзначається затаєна поглибленість української душі, схильність українців до самоти, спілкуванню зі своїм внутрішнім світом ("хата" як своєрідний символ батьківщини, що має також глибоко-особисте наповнення).
Схильність до створення малих груп за принципом взаємних симпатій, а не єдності цілей і спрямованості дій.
Практичність, практичний розум і прагнення до самоосвіти, орієнтація не на слова, а на конкретні, дії, пріоритет сенсорних відчуттів, впевненість у собі, працьовитість, прихильність до землі.
Для українського психотипу характерна перевага несвідомого, індивідуальна компонента якого в більшому ступені описується комплексом "пригнобленого, гнаного ї скривдженого", а колективна — ар-хетипом "плодоносноїМатері Землі".
Українцям як представникам православного слов'янства властиві і такі якості, як тепле співчутливе ставлення до "гнаного за правду", а також широка представленість у національній міфології героїчних образів "рятівників народу". На думку Дж.Кемпбелла, для того, щоб надії на "порятунок" від економічних і соціальних негод пов'язались у свідомості мас з тією чи іншою особистістю політика, останній повинен у своїй політичній біографії пройти низку етапів, характерних для міфів про мандрівних героїв:
- піднесення - "перший подвиг";
- вигнання ("ходіння в народ");
- повернення у новій славі, "щоб захистити народ і покарати його кривдників".
Сучасна політична практика на пострадянському просторі дає нам велике число підтверджень даної теорії.
Крім численних позитивних рис українському характеру притаманні деякі "хвороби " національної психіки.
О Людина без національних запитів і прагнень - вражена "хворобою " атрофованого національного почуття.
Причини атрофії національної психіки:
а) антиукраїнська політика Московської держави впродовж кількох століть;
б) обмеження і переслідування національної культури в українському середовищі своїми ж запроданцями;
в) притлумлення національної свідомості та зосередження її на класових чи професійних інтересах;
г) зростання міського населення за рахунок сільських жителів і нівеляція їхніх національних рис, коли своя психіка втрачена, а нова не набута та ін.
Отже, втрата свого національного образу призводить до дезорганізації всієї психіки. Тоді людині байдужа і мова, і політика, і держава. Увага зосереджена на матеріальних речах: добробуті, ситості тощо.
© Якщо національність може бути об'єктом почуття, то за умов пригноблення нації іншою нацією виникає почуття образи і національного приниження, несприйняття насильства, виникає озлоблення й ненависть до гнобителів. Часто, на противагу існуючому серед більшості народу затьмаренню національних почуггів, демонструється підвищена, розпалена любов до рідного краю, до своєї мови, звичаїв тощо. Це - гіпертрофія національної психіки. їй піддаються, як правило, люди емоційного складу.
Людину з гіпертрофованим національним почуттям у СРСР називали "буржуазним націоналістом". На думку деяких російських психологів на цьому ж грунті з'являється також і шовінізм, і національна пиха, і національна зарозумілість, але це не зовсім відповідає дійсності: ці риси більше характерні для націй-загарбників, якими українці ніколи не були. Для українців, котрі довгий час самі перебували в національному ярмі, навряд чи буде характерною національна пиха чи зарозумілість. Швидше навпаки - відсутність національного нахаб'-ства часто стає причиною багатьох поразок навіть кращих представників української нації.
Обидві "хвороби" національної психіки є виліковними. Хоча перша (атрофія) потребує значно більших витрат на "лікування ", більше часу і зусиль, оскільки самі "хворі" не усвідомлюють своєї "хвороби " і її загрозливих наслідків для всієї нації. Самим просвітянством тут не обійтися. Має бути систематична програма національної освіти на всіх рівнях: від пологового будинку до дитячих ясел і садків, шкіл, технікумів, вузів, а також розроблена програма перекваліфікації самих просвітян, учителів, викладачів усіх рівнів. Але найефективнішим засобом проти національної атрофії стане зміцнення і утвердження самої Української держави як незалежної, визнаної у світі, багатої, висококультурної, національно свідомої, гордої й шляхетної. За цих умов зникне і гіпертрофія національної психіки, яка перейде в звичайний і природний для кожної здорової нації патріотизм.
Важливо усвідомити, що знання про національні риси характеру, психологічні особливості народу потрібні перш за все для самовдосконалення кожного індивіда. Прадавній афоризм "пізнай самого себе" не втратив своєї вартості й сьогодні.
І хоча національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров'я нації цілком залежить від здоров'я кожної особистості.