2. Поняття темпераменту, конституціональні типології темпераменту

На тлі загальнолюдських фізичних і психічних особливостей у кожної людини помітно виокремлюються індивідуальні особливості, які позначаються на її житті, поведінці, діяльності. Фізичні індивідуальні особливості - це конституція організму, його фізіологічні процеси - гуморальні, ендокринні, нервові. У кожному окремому організмі ці процеси відбуваються своєрідно, хоча у них є багато спільного для всіх людей, що зумовлюється антропогенезом, тобто походженням і розвитком людини. Психічні індивідуальні особливості виявляються в різній швидкості реакцій, порогах чутливості, у властивостях уваги, пам'яті, спостережливості, кмітливості, в інтересах. Особливо яскраво вирізняються люди за індивідуальними здібностями - музичними, образотворчими, спортивними, художньо-літературними. Індивідуально-психологічні особливості - неповторна своєрідність психіки кожної людини. Природною передумовою індивідуальних особливостей людини є передусім спадкові та природжені біологічні особливості будови та функцій організму. Дитина народжується з властивими Їй конкретними задатками, на ґрунті яких за життя залежно від умов виховання розвиваються й формуються притаманні певному індивіду будова та функції організму, особистісне психічне буття. Індивідуальні особливості особистості найяскравіше виявляються в темпераменті, характері та здібностях, у пізнавальній, емоційно-вольовій діяльності, потребах та інтересах. Особливості їх прояву залежать від виховання дитини. Індивідуальні риси характеру, як свідчать дослідження, досить яскраво виявляються вже в дошкільному віці.

Індивідуальні відмінності між людьми вивчає диференційна психологія. Діяльність і поведінка людини зумовлюються не лише соціальними умовами життя, а й індивідуальними особливостями її психофізичної організації. Це виразно виявляється в темпераменті особистості.

Темперамент (від лат. temperare - змішувати в належних співвідношеннях, підігрівати, охолоджувати, уповільнювати, керувати) характеризує динамічний бік психічних реакцій людини - їх темп, швидкість, ритм, інтенсивність. Індивідуальні особливості реагування на різноманітні обставини дали підстави поділити людей на кілька груп або типів темпераменту.

Вчення про темперамент започатковане славнозвісним давньогрецьким лікарем і філософом Гіппократом. Він та його послідовники (римський лікар Гален та ін.) обстоювали гуморальну теорію (від лат. humor - рідина, соки організму - кров, флегма, жовч), згідно з якою темперамент спричинює перевага в організмі певної рідини. Гіппократ вважав, що життєдіяльність організму визначається співвідношенням між кров'ю, жовчю та слизом (лімфа, флегма). На основі цього погляду сформувалося вчення про чотири типи темпераменту: сангвінічний (від лат. sanguіs - кров, перевага в організмі крові), флегматичний (від грецьк. phlegma - слизь, перевага в організмі слизу), холеричний (від грецьк. chole - жовч, перевага в організмі жовчі) та меланхолійний (від грецьк. melas - чорний, похмурий та chole - жовч, перевага в організмі чорної жовчі). Сьогодні це вчення цікаве тільки з історичного погляду. Але описані Гіппократом характерні риси темпераменту досить точно визначають особливості окремих типів темпераменту.

Німецький філософ-ідеаліст І. Кант, поділяючи погляди на темперамент представників гуморальної теорії, уперше дав своєрідну психологічну характеристику темпераментів. Він вважав, що флегматикам бракує моральних почуттів, меланхоліки - справжня доброчинність; у холериків найрозвиненіше почуття честі, а у сангвініків – почуття прекрасного. Але І. Кант у своєму розумінні темпераменту плутав його риси з характером.

Вітчизняний вчений, лікар і педагог П. Лесгафт пояснював темперамент особливостями кровообігу, які залежать від діаметра отвору та товщини й гнучкості стінок судин. Калібр судин і товщина їх стінок, на думку П. Лесгафта, зумовлюють швидкість і силу кровообігу, невеликому діаметру судин відповідає сангвінічний темперамент, а великому діаметру та товстим стінкам його судин - меланхолійний; флегматичний темперамент зумовлюється великим діаметром і тонкими стінками судин.

Німецький психіатр Е. Кречмер обстоював залежність психічного складу особистості від будови (конституції) тіла. Він запропонував власну класифікацію типів конституції (пікнічний, астенічний, атлетичний, дисплатичний) і вважав, що кожному з них властивий певний темперамент.

Гуморальна та морфологічна теорії темпераменту мають серйозні недоліки. Вони обстоюють як першооснову темпераменту, а також системи організму, які не мають для цього потрібних властивостей. Крім того, ці теорії стирають межі між темпераментами здорового та хворого організму, пояснюють темперамент лише біологічними чинниками, атому не все розкривають у його сутності. У сучасній психології користуються гіппократовою класифікацією типів темпераментів: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. Кожному з цих типів властиві своєрідні психологічні особливості.

Основні властивості темпераменту: сензитивність, реактивність, пластичність, ригідність, резистентність, екстравертованість та інтровертованість.

Сензитивність - міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості. Незадоволення потреб, конфлікти, соціальні події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Реактивність - це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше - в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньої дійсності та до самої себе. Пластичність виявляється у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються або компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Ригідність - особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього

потребують обставини. Резистентність - міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Екстравертованість та інтровертованість - спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на Інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість). Вважають, що екстраверсія та інтроверсія як властивості темпераменту - це прояви динамічних, а не змістових сторін особистості.

Конституціональні типології темпераменту. З якнайдавніших часів дослідники, спостерігаючи за різноманітністю поведінки і співчуттів людей, співпадаючих з відмінностями в статурі і фізіологічних функціях, намагалися знайти якийсь порядок в хаосі унікальних і неповторних одиничних випадків. Це одержало вираз в тенденції до групування (класифікації) індивідів, схожих між собою по окремих фізично: або психічним властивостям або по цілих системах (структурам) таких властивостей. Так виникли типології особистості - зокрема типології темпераменту, у яких за основу класифікації, як правило приймалися деякі біологічні властивості (структури) і фізіологічні функції організму, визначаючі особливості поведінки. Серед типологій темпераменту особлива увага приділялась тим, в яких властивості темпераменту що розуміються як, спадкові або природжені, безпосередньо зв'язувалися з індивідуальними відмінностями в статурі - зростанням, повнотою або пропорціями. Тому вони одержали назву конституціональної типології.

Конституціональна типологія Е. Кречмера. Головним пропагандистом конституціональної типології був Е. Кречмер, що опублікував в 1921 р. роботу під знаменною назвою “Строение тела і характер” . Основна думка цієї роботи полягає у тому, що люди з певним типом статури мають певні психічні особливості і предрозташовані до відповідних психічних захворювань. Ісходним матеріалом для Е. Кречмера послужили численні клінічні спостереження, що дозволили автору припустити існування залежності між деякими психічними захворюваннями і статурою. Ці факти спонукали його зробити систематичні дослідження будови людського тіла. Провівши множину вимірювань різних частин тіла, Е. Кречмер виділив чотири конституціональні типи:

1. Лептосоматік (греч. leptos - крихкий, soma - тіло). Крихка статура, високе зріст, плоска грудна клітка, витягнута обличчя, довгий тонкий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки длінні і худі. Індивідів з крайньою вираженістю

цих властивостей Э. Кречмер називав астеніками (греч. astenos - слабкий).

2. Пікнік (греч. рукnos - товстий, щільний). Багата жирова тканина, надмірна огрядність, малий або середній зріст, тулуб, що розплився, великий живіт, кругла голова на короткій шиї.

3. Aтлетик (греч. athlon - боротьба, сутичка). Хороша мускулатура, міцна статура, високий або середній зріст, широкий плечовий пояс і вузькі стегна, опуклі лицьові кістки.

4. Дизпластик (греч. dys - погано, plastos – сформований). Будова безформна, . Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури.

Виходячи з наглядів за патологічною поведінкою, Е. Кречмер висунув припущення про залежність між статурою і психікою зовнішнє здорових людей. У людей з тим або іншим типом статури виникають психічні властивості, схожі з тими, які характерні для відповідних психічних захворювань, але в менш вираженій формі. Так, наприклад, здоровий індивід з лептосоматичною статурою володіє властивостями, що нагадують поведінку шизофреніка, пікнік в своїй поведінці знаходить властивості, типові для маніакально-депресивного психозу. Атлетика же характеризують деякі психічні риси, що нагадують поведінку хворих на епілепсію. Таким чином, Э. Кречмер відповідно до раніше виділенних типів статури розрізняє три типу темпераменту: шизотомічний, циклотомічний і іксотомічний.

1. Шизотимік (назва походить від психічного захворювання - шизофренія). Лептосоматична або астенічна статура. При розладі психіки, знаходить схильність до шизофренії. Замкнутий (так званий аутизм), схильний до коливань емоцій від роздратування до сухості, упертий, малопіддатливий до зміни установок і поглядів, важко пристосовується до оточення, схильний до абстракції.

2. Циклотимік (назва походить від циркуляторного, або маніакально-депресивного психозу). Пікнічна статура. При порушенні психіки знаходить схильність до маніакально - депресивного психозу, противоположність шизотиміка. Емоції коливаються між радістю і печаллю, легко контактує з оточенням, реалістичний в поглядах.

3. Іксотимік (греч. ixos - тягучий). Атлетична статура. При психічних розладдях виявляється схильність до епілепсії. Спокійний, мало вразливий, стримані жести і міміка. Невисока гнучкість мислення, трудно, але пристосовується до зміни обстановки, дріб'язковий.

Зв'язок між типом статури і деякими психічними властивостями або, в крайніх випадках, психічними захворюваннями, по Е. Кречмеру, слід пояснювати тим, що як тип будови тіла, так і темперамент мають одну і ту ж причину: вони обумовлені хімічним складом крові і, таким чином, залежать перш за все від певних особливостей гормональної системи. Типологія Кречмера була і залишається вельми популярною в країнах Західної Європи. В Польщі в період між двома війнами вона була однією з найвідоміших типологій і признавалася багатьма психіатрами, психологами і педагогами.

Типологія У. Шелдона. Подібно тому як в Європі була поширена конституціональна типологія Е. Кречмера, в США, придбала популярність концепція темпераменту У. Шелдона, сформульована в 40-х роках нашого сторіччя. Американський лікар і психолог У.Шелдон обстежив фотографії 4000 студентів-чоловіків з метою визначити крайні варіанти тілесної конституції. Ці варіанти й повинні були стати шуканими компонен­тами, тобто тими компонентами, по яких можна описати й кількісно оцінити статуру будь-якої конкретної людини- їх виявилося три -ендо-, мезо- і ектоморфний.

В основі поглядів Шелдона, типологія якого близька до концепції Кречмера, лежить припущення про те, що тіло і темперамент - це два параметра одного і того ж об'єкту, яким є людина. Структура тіла визначає темперамент, який є його функцією. Але ця залежність маскується великою складністю нашого організму і психіки, і тому розкриття зв'язку між фізичним і психічним вимагає виділення саме таких фізичних і психічних властивостей, які | найбільшою мірою знаходять цю залежність. У. Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, які він описав, користуючись спеціально розробленою фотографічною технікою і складними антропометричними вимірюваннями . Оцінюючи кожне з 17 виділених їм вимірювань за семібальною шкалою, У. Шелдон дійшов поняття соматотіпа (типу статури), яке можна описати за допомогою трьох основних параметрів. Позичивши терміни з ембріології, він назвав ці параметри таким чином: ендоморфія, мезоморфія і ектоморфія . Залежно від переважання якого-небудь параметра (оцінка в 1 бал відповідає мінімальній інтенсивності, 7 балів - максимальної) У. Шелдон називає наступні типи статури:

1. Ендоморфний тип (7-1-1). З ендодерми утворюються переважно внутрішні органи. Антропометрія - сукупність вимірювальних прийомів в антропології. Вимірюванню піддаються окремі частини і пропорції людського тіла. У людей цього типу спостерігається їх надмірний розвиток. Статура відносна слабка, з залишком жировой тканини. Проте ненормальна худина ендоморфа, що викликана наприклад, поганим живленням, не дає підстав для віднесення його до іншого типу, подібно тому як голодна дворняжка не перетворюється у спанієля (характеризується округлістю, пухкістю, наяв­ністю великого живота, жиру на плечах і стегнах, круглою головою, нерозвиненими м'язами)

2. Мезоморфний тип (1-7-1). У мезоморфного типу добре розвинена мускульна система (з мезодерму утворюється м'язова тканина). Струнке і кріпке тіло, що є протилежністю мішкуватому і в'ялому тілу ендоморфа. Велика фізична стійкість і сила (широкими плечима й грудною кліткою, міцними руками й ногами, масивною головою).

3. Ектоморфний тип (1-1-7). З ектодерма, як відомо, розвивається шкіра і нервова тканина. Організм крихкий, і тонкий, грудна клітка уплощена. Відносний слабкий розвиток внутрішніх органів і статури. Кінцівки довгі, тонкі, із слабкою мускулатурою. Нервова система і відчуття відносно погано захищені (витягнутим, з високим чолом, обличчям, довги­ми кінцівками, вузькою грудною кліткою і животом, відсутністю під­шкірного жиру).

Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, У. Шелдон відносить даного індивіда до змішаного (середнього) типу, оцінюючи його як 4-4-4. Цим типам статури, описаним У. Шелдоном в результаті багаторічних досліджень здорових, людей різного віку, що нормально харчуються, ростуть, відповідають певні типи темпераменту. Цей дослідник на підставі тривалих спостережень визначав властивості темпераменту упіддослідних; вивчалося~60 властивостей, що складало приблизно одну десяту частину всіх виділених властивостей. Основна увага була звернута на такі властивості які пов'язані з характеристиками екстраверсії - інтроверсії Властивості оцінювалися, як і у разі соматотіпа, по семібальній шкалі. Як і при вивченні статури, автор затверджував, що вимірювані властивості діляться на три групи, усередині яких констатується їх корреляції: посилення одного з них супроводжується посиленням решти властивостей тієї ж групи, і навпаки. Індивіди, у яких виявляється перевага вісцеротонії, (7-1-1), автор називає вісцеротоніками; другий тип - соматотоніками(1-7-1) і третій - церебротоніками (1-1-7).

У. Шелдон вважає, що у кожній людини є всі три названі групи фізичних і психічних показників. Але чи можна судити про істинність тверджень про функціональну залежність темпераменту від статур.

В.Русалов при створенні своєї теорії темпераменту опирався на вчення П.Анохіна про акцептор дії (функціональна система породжен­ня і корекції будь-якого поведінкового акту) і дані нейропсихофізіології. Нові теоретичні дані дозволили трактувати темперамент як систему формальних поведінкових вимірів, що відбивають найбільш фунда­ментальні особливості різних блоків функціональної системи, як її розумів П.Анохін. Якщо розглядати всю людську життєдіяльність у вигляді континуума поведінкових актів, то кожний з них можна пред­ставити як структуру із чотирьох блоків: аферентного синтезу (збор> сенсорної інформації із всіх каналів), програмування (ухвалення рі­шення), виконання й зворотного зв'язка. Оскільки темперамент і є результат системного узагальнення біологічних властивостей (про ще докладно говорилося в спеціальній теорії індивідуальності), то повин­на існувати відповідність між блоками теорії функціональних систем і формальними аспектами поводження людини.

В.Русалов наполягає на тому, що взаємодія зі світом предметним (суб'єкт-об'єктне) і світом соціальним (суб'єкт-суб'єктне) мають зов­сім різний зміст, у зв'язку з чим ці аспекти людської активності можуть мати й різні формально-динамічні характеристики. Тому чотирьом блокам П.Анохіна пропонується ставити у відповідність не чотири, а вісім блоків, що утворять структуру темпераменту. В узагальненому вигляді вчення про темперамент представлено у таблиці: