4. Психодіагностичні виміри людських розходжень

Психологічні виміри полягають у використанні спеціальних тестових процедур для оцінки індивідуальних властивостей і результатів виконання завдань. Психодіагностика, як система способів розкриття суб'єктивних особливостей психіки, із самого початку розвивалася в напрямку від "зовнішнього", наглядного, спостережуваного, до "внутрішнього", схованого, підлягаючого виявленню. За дві тисячі років існування сучасного людського співтовариства - так чи інакше постійно існуюча потреба в знанні про свої психологічні можливості – психодіагностика, проробила шлях від наївних, ненаукових інтерпретацій хіромантів до наукових методів пренатальної діагностики девіацій у психічному розвитку індивіда.

Початок сучасного етапу психодіагностики пов'язан з експериментами по виміру різних проявів людської психіки, які були організовані наприкінці дев'ятнадцятого - початку двадцятого століття англійцем Ф.Гальтоном і німецьким психологом В.Вундтом. Трохи пізніше до плеяди перших психодіагностів приєднуються російські психологи Г.И.Россолімо (1910) (вперше розробив систему психологічних профілів, що використовуються для інтегральної оцінки тестових вимірів) і А.Рибаков ( що запропонував в 1913 році як тестовий засіб використати відбитки чорнильних плям); швейцарець Г.Роршах (який увів в 1921 році в науковий побут сам термін "психодіагностика", зробивши його назвою своєї книги про проективний тест на основі "чорнильних плям" - 1921) і французи А.Біне й С.Симон, що створили свою версію шкали виміру інтелекту. З кінця двадцятих років найбільш значні психодіагностичні дослідження стали проводитися в США, у лабораторіях Стенфордського й Колумбійського університетів.

Тому що предмет психодіагностики — це психічне в його найрізноманітніших проявах, можна представити, що вимір ступені виразності ознак на основі статистичних методів є кінцева мета тестування. Однак характер отриманої інформації, також як й її інтерпретація, залежать від психологічної гіпотези, що передує процедурі виміру. Основні вимоги до психодіагностики як загального методу виміру ментальних феноменів можна представити у вигляді таблиці:

Релевантність психодіагностичної процедури

Елементи системи відносин	Вимоги до діагностичних даних
Інтраіндивідуальні зв'язки	Виявлення специфіки взаємозв'язку індивідуальних психічних властивостей
Інтеріндивідуальні варіації властивостей	Установлення розходжень між даним суб'єктом й іншими людьми
Об'єкт-суб'єктна взаємодія	Інформація про відносини й способи взаємодії людини з предметним і комунікативним середовищем

В.Штерн (1911/1994) першим назвав диференціальну психологію "наукою про істотні розходження в психічних функціях і властивостях". Оскільки основним завданням у цьому випадку стає вивчення розкиду (дисперсії) властивостей, основним методом емпіричного диференційно-психологічного дослідження є дисперсійний аналіз. Особливість же психодіагностики як спеціальної області знання полягає в можливості вивчення інтраіндивідуальних властивостей і специфіки їхнього взаємозв'язку на основі знання "інтеріндивідуальних варіацій ступеня їхнього можливого прояву". Виходячи із цього предмет психодіагностики не зводиться тільки до вивчення розходжень між людьми, але містить у собі й елементи ідеографічного аналізу.

Нормальний розподіл і коефіцієнт кореляції. Цікаво, що поява нових вимірювальних процедур завжди виявлялася тісно пов'язана з розвитком нових ідей. Наприклад, поняття "нормальний розподіл", "коефіцієнт кореляції" й "факторний аналіз" затвердилися в диференціальній психології завдяки дослідженням інтелекту. Фрэнсис Гальтон був першим, хто виявив, що розходження в інтелекті можуть бути обмірювані кількісно через установлення ступеня виразності цих характеристик у різних людей. Він припустив, що ці розходження нормально розподілені в популяції, тобто невеликі групи людей мають високий або низький рівень інтелекту, а більша частина вибірки займає положення в середині (Gаltоп, 1869). Крива нормального розподілу стала одним з основних постулатів диференціальної психології. Іншим найважливішим відкриттям, що вийшло далеко за рамки диференціальної психології, став коефіцієнт кореляції, запропонований в 1901 році Карлом Спірменом для виміру співвідношення (англ. со-геlation) між двома інтелектуальними показниками. Зміст його виражався в тім, що дві тісно зв'язані між собою змінні співвідносяться з коефіцієнтом 1.00, дві зовсім не зв'язаних ознаки мають г (геlаtion) = 0.00; нарешті, ступінь связності двох частково залежних характеристик буде ранжирувана від 0.01 до 0.99. На додаток до цього, співвідношення може бути як позитивним, так і негативним. Негативний коефіцієнт кореляції означає разнонаправленість у зміні зв'язаних параметрів - при збільшенні значення одне значення іншого зменшується.

Залежна й незалежна змінні. Зміст статистичних вимірів у психології полягає в спробі робити пророкування у відношенні того, як "поведе" себе та або інша вимірювана змінна. Прогноз у психології пов'язаний з аналізом імовірності прояву певного типу поводження або виявлення певного співвідношення властивостей. Для того, щоб робити прогноз, психологу потрібно встановити, який стимул й який образ впливає на суб'єкта, викликаючи його реакцію. Результат пошуку формулюється в термінах змінних. Під змінною розуміється процес, умова або подія, що змінюється (перемінюється) або варіює.

Незалежною змінною називають характеристики стимулу, які систематично змінюються експериментатором з метою викликати потрібний ефект у поводженні суб'єкта. Залежною змінною в цьому випадку називається той показник, виразність якого залежить від змін незалежної змінної. В експериментальних умовах незалежна змінна відіграє роль предиктора, а залежна - виступає в ролі що пророкує (очікуваної) реакції.

Факторний аналіз. К.Спірмен, спостерігаючи залежність між різними проявами інтелектуальної активності людей, був здивований питанням про те, чи існує загальний фактор, що лежить в основі різноманітних проявів людського розуму, що характеризує якусь генеральну здатність. Для перевірки своєї гіпотези він запропонував математичний апарат, що дозволяє на основі аналізу матриці коефіцієнтів кореляції обчислювати загальні закономірності, або фактори. У цей час також виділяють три типи факторів:

• загальні фактори, що поєднують у собі всі виміри даної властивості, наприклад, загальний

фактор інтелекту або загальний фактор активності;

• групові фактори, що включають у себе не всі, але значне число вимірів даної властивості;

• специфічні або унікальні фактори, що ставляться лише до одного типу вимірів.