2. Принципи формального підходу.

Принцип ієрархічності

Принцип інваріантності

і

Принцип координації взаємодії

Принцип єдності

ввідношення автономії

Формальний аналіз індивідуальності заснований на використанні наступних чотирьох базових принципів (див. Схему):

• принципу ієрархічності, що полягає в розведенні й наступному співвіднесенні між собою рівнів аналізу досліджуваного явища;

• принципу інваріантості, що виражається у визначенні міри стабільності-мінливості досліджуваних структур, а також типу джерел детермінації конк­ретних індивідуальних властивостей;

• принципу координації взаємодії, що лежить в основі найбільш істотних для розуміння природи людини інтегративних ефектів оптимальності й компенсаторності поводження;

* принципу індивідуальної єдності, відповідно до якого ніяка з індивідуальних властивостей не інтерпретується без обліку цілісної природи феномена індивідуальності, пов'язаної з інтегративними ефектами адаптивності й результативності (Либин, 1993).

Кожний із принципів сполучений з дуже важливими взаємозалежними положеннями; усе разом утворює своєрідний теоретичний гештальт, що визначає специфіку формального підходу.

3. Екзофактори та ендофактори в детермінації межіндивідуальної варіативності.

Область диференційно-психологічних досліджень розподіляється на три сфери:

• аналіз розходжень між окремими людьми,

• аналіз розходжень між людськими групами;

• аналіз розходжень між типами людей.

Знання індивідуальних розходжень дозволяє глибше проникнути в таємницю будови суб'єктивного миру людини. Однак сам феномен індивідуальності виникає як результат взаємопроникнення суб'єктивного й об'єктивного, і в цьому змісті дуже важливо досліджувати груповий статус суб'єкта, що характеризує останнього з погляду віку і статі, приналежності до певної раси й культурної традиції. Однією з тем диференціальної психології є характеристика індивідуальності з боку її приналежності до певного типу. Таким чином, аналіз суб'єкта в диференціальній психології йде через виявлення індивідуальних розходжень - з урахуванням групового статусу - до визначення типу, а потім знову повертається до вивчення законів організації інтраіндивідуальної структури.

Проблема, позначена як: "Природа (Nature) або Виховання (Nuture)", пов'язана з визначенням джерел детермінації міжіндивідуальної варіативності і є центральною для диференціальної психології. У конкретних дослідженнях ця проблема вивчається в контексті концептуального й експериментального аналізу співвідношення особистісних і средових змінних, впливу спадковості або оточення, тобто внутрішніх (ендо-) або зовнішніх (екзо-)факторів.

Генетичний аналіз індивідуальних розходжень містить у собі:

• генеалогічний метод, заснований на порівнянні між собою людей, що перебувають у різному ступені споріднення;

• близнюковий метод (порівняння між собою монозіготних близнюків, що володіють ідентичним генотипом, і дізіготних, що мають приблизно половину загальних генів, як і сібси — тобто діти одних батьків);

• вивчення прийомних дітей припускає порівняння їхніх характеристик з особливостями біологічних і прийомних батьків.

Досліджуючи протягом багатьох років причини індивідуальних розходжень між людьми в інтелекті й особистості (включаючи психопатологічні прояви), Р.Пломін і Д.Даніельс ( 1987) прийшли до висновку, що одна з основних причин психологічної варіативності - різне середовище, у якому формуються діти (зокрема, порядок народження дитини, взаємини батьків й їхнє відношення до дітей, різні форми навчання й спілкування з однолітками). Р.Пломин і Дж.Дефрайс (1985), аналізуючи вплив генотипичних особливостей індивіда на специфіку середовища, з яким він взаємодіє в процесі онтогенезу, виділяють три типи зв'язків між генотипом і середовищем:

• пасивний вплив, коли члени однієї родини мають і загальну спадковість, і загальне середовище (невипадкове сполучення спадкоємних особливостей й умов середовища);

• реактивний вплив, при якому вроджені психофізіологічні особливості дитини можуть вплинути на відношення до нього батьків й однолітків, сприяючи тим самим формуванню певних рис особистості;

— активний вплив, при якому індивіди здійснюють активний пошук середовища (або створюють середовище), що більшою мірою відповідає їхнім спадкоємним задаткам.

В "сімейній історії" є факт виявлення генетичної детермінації в кластері ознак, що включають міжособистісну теплоту, сердечність і легкість соціальної взаємодії усередині родини. Перспективною в психогенетичних концепціях можна вважати позицію, відповідно до якої важливо не стільки визначити, який ген стає маркером для еволюційно-видової характеристики поводження, скільки виявити внесок спадковості у варіабельність ознаки, а також у форму організації схильності в поводженні, включаючи інтенсивність прояву тієї або іншої властивості.