Традиції формального підходу.

У вивченні індивідуальності формальний підхід (від лат. forma - структура чого-небудь, а також від formans -утворюючий) можна визначити як сукупність методів аналізу структури стійких універсальних властивостей людини. Конструкт "формальний підхід" дозволяє провести необхідну для цілей дослідження межу між найбільш типовими, стабільними, відтвореними в життєвій практиці і в експериментальній ситуації індивідуально-типологічними особливостями, і іншою нескінченою розмаїтістю унікальних комбінацій ознак, що характеризують неповторність окремої людської індивідуальності.

Разом з тим, представляється недостатньо обґрунтована позиція, відповідно до якої формальними або експліцитними теоріями вважаються всі наукові теорії індивідуальності (особистості), на відміну від неформальних або імпліцитних наївних концепцій, розповсюджених у середовищі непрофесіоналів. Цей розподіл відбиває, скоріше, універсальну для всіх областей знання дихотомію "наукове-життєве", і нічого нового не привносить у розуміння наукової специфіки формального підходу як спеціального методу наукового пізнання людини. До того ж, безліч теорій індивідуальності, маючи яскраво виражену ідеографічну спрямованість і ставлячи своєю метою вивчення власне-суб'єктних закономірностей організації внутрішнього миру людини, замикається в цьому пункті з методами ненаукового, метафорично-художнього аналізу індивідуальності.

В рамках формального підходу для опису структури психіки використовуються такі психодинамічні конструкти, як темперамент, стиль, здатності, характер й інші. Відмінність у використанні цих конструктів у психодинамічних і загальноособистісних теоріях позначається питанням. Звичайно дослідники, пропонуючи різноманітні способи пояснення природи різних психічних явищ, явно або неявно демонструють своє відношення до двох основних питань психології: "Що?" (значення змістовного компонента психіки); і: "Як?" (прояв психодинамічної сторони). Пошуки відповіді на останнє питання ("Як?") зв'язані, у першу чергу, з розвитком подань про способи, або форми функціонування психічних процесів, властивостей й індивідуальності в цілому. М. Оллпорт визначав найважливіший параметр особистості — риси, — прибігаючи до поняття "стійких, еквівалентних форм адаптивного й експресивного поводження" (Аllport, 1937), відтворених індивідуальною системою як функціональні еквіваленти дратівних впливів. Формальну сторону індивідуальності називають також інструментальною (Палей, Магун, 1979), маючи на увазі під цим характеристику суб'єкта з погляду способів — своєрідних "знарядь" або "інструментів", — які він використовує для освоєння світу.

Відмінність формотворних властивостей від інших характеристик людської індивідуальності в тім, що їхній розвиток у меншому ступені визначається впливом змістовно-значеннєвих детермінант. Формальний підхід припускає виявлення інваріантної структури досліджуваного феномена й визначення валідності аналізованих параметрів.

У новітніх теоріях психології індивідуальних розходжень підкреслюється, що змістовна сторона поводження й діяльності, що є багато в чому результатом засвоєння етичних і культурних норм, і формально-динамічна характеристика людини зливаються в одну гармонічну універсальну структуру. При цьому біологічно обумовлені базисні властивості, або тенденції, часто стають фактором, що обмежує число ступенів волі в процесі формування й розвитку вищерозміщених психологічних структур (Русалов, 1986; Собчик, 1987). Інакше кажучи, змістовні характеристики попадають під дію соціально-обумовлених законів культурного контексту, у той час як механізми формальних характеристик індивідуальності підлеглі еволюційно-генетичним законам, виявляючись більшою мірою під впливом крос-ситуативних, стійких у часі й толератнтних до контекстуального впливу, факторів. Відзначимо також, що взаємини форми й змісту оборотні й релятивні (Дорфман, 1995).

З позицій теорії інтегральної індивідуальності оборотність і релятивність формально-динамічних і змістовних індивідуальних властивостей обумовлені подвійністю її якісної визначеності, тобто тим, у якій якості вона розглядається: як підсистема соціальних систем або як самостійна система. Коли формально-динамічні властивості - чи йде мова про темперамент або про динамічну сторону властивостей особистості - належать інтегральній індивідуальності (системі) і її характеризують, то вони здобувають статус змісту, подібно тому як змістовні властивості психіки знаходять статус змісту в силу вираження (відбиття) у них тих або інших ознак соціальної системи (тоді інтегральна індивідуальність є підсистемою соціальних систем).