3. Правові та організаційні основи державних фінансів.

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є од­нією з форм управління з боку держави економічним і соціаль­ним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкрет­ний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та ви­користання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжит­тя відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Суб'єктами фінансових правових відносин є держава, гро­мадяни й підприємницькі структури. Усі фінансово-правові відносини виникають і припиняються на законодавчій основі. Вони можуть припинятися також у випадках, встановлених за­коном, наприклад, у разі сплати платежів, використання перед­бачених асигнувань тощо.

Правові норми, що регулюють фінансові відносини, ста­новлять систему фінансового права, яка ґрунтується на консти­туції держави. Так, Конституцією України передбачено, що кожний громадянин зобов'язаний сплачувати податки й збори в порядку й розмірах, встановлених законом. Громадяни по­винні щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Конституцією передбачено, що до повноважень Верховної Ради України належить затвердження Державного бюджету Ук­раїни, ухвалення рішень щодо звіту його виконання. Виключ­но законами України визначаються: державний бюджет і бюд­жетна система України, система оподаткування, податки і збори; основи створення й функціонування фінансового, гро­шового, кредитного та інвестиційного ринків; статус націо­нальної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення державного внутріш­нього й зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу держав­них цінних паперів, їхні види й типи.

Окремі статті Конституції присвячуються бюджетній системі. Так, Конституцією України передбачено, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами й територіаль­ними громадами. Виключно Законом "Про Державний бюджет України" визначаються будь-які видатки держави на загально­суспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Держава прагне до збалансованості бюджету. Регулярні звіти про доходи й видатки Державного бюджету України мають бути оп­рилюднені. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період із 1 січня до 31 грудня, а за виняткових обставин — на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект Закону "Про Державний бюджет України" на наступний рік. Разом із проек­том закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року. Кабінет Міністрів України відповідно до закону подає до Верховної Ради України звіт про виконання Державного бюджету України. Поданий звіт має бу­ти оприлюднений. Контроль за використанням коштів Держав­ного бюджету України від імені Верховної Ради України здійс­нює Рахункова палата. Конституцією України на Кабінет Міністрів як виший орган виконавчої влади покладено завдан­ня проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики. Він також розробляє проект Закону "Про Державний бюджет України" і забезпечує виконання затвердженого Вер­ховною Радою України Державного бюджету України, подає до Верховної Ради України звіт про його виконання.

Аналогічні положення щодо державних фінансів мають міс­це в конституціях майже усіх країн світу, а в деяких із них дер­жавним фінансам відведено цілі розділи. На основі конституції приймається низка законів, що регулюють окремі сфери фінан­сових відносин. Це насамперед Бюджетний кодекс України, За­кон України "Про систему оподаткування України" та інші.

Від імені держави організаційну роботу щодо виконання чинного законодавства здійснюють фінансові органи. Систему фінансових органів очолює Міністерство фінансів. Воно несе відповідальність за фінансовий стан держави, розробку й реалі­зацію фінансової політики. Для оперативного керівництва створюється колегія, яку затверджує Кабінет Міністрів України. На колегії розглядаються проекти нового фінансового зако­нодавства, звіти керівних працівників міністерства й підзвітних йому фінансових органів, проекти бюджету й питання контро­лю за його виконанням. В апараті міністерства створюються управління й відділи. На Міністерство фінансів покладені такі основні функції:

• підготовка проекту Державного бюджету України, подан­ня його до Кабінету Міністрів, а після схвалення від імені уря­ду — до Верховної Ради;

• організація виконання бюджету, підготовка звіту про його виконання й подання звіту на затвердження до Верхов­ної Ради;

• розробка проектів нового фінансового законодавства та нормативних актів з фінансових питань;

• обґрунтування основних положень фінансової політики держави та подання на розгляд уряду й парламенту України концепції бюджетної та податкової політики;

• розгляд і реалізація управлінських рішень, пов'язаних із використанням фінансових ресурсів;

— здійснення контролю за дотриманням фінансового зако­нодавства всіма органами управління;

• керівництво оперативною роботою фінансових органів різних рівнів;

• контроль, ревізія, перевірка фінансово-господарської ді­яльності всіх державних організацій, установ і підприємств.

Фінансові органи державної адміністрації, а також викон­комів місцевих рад базового рівня виконують свої функції від­повідно до чинного законодавства.

Нині після тривалої кризи досягнуто відчутне зростання макроекономічних та галузевих параметрів розвитку вітчизня­ної економіки. Поліпшилася структура торговельного та пла­тіжного балансу держави. Поглибилися започатковані у попе­редні роки позитивні зрушення і у системі бюджетних відносин. Посилилася збалансованість фінансових ресурсів держави — доходів та видатків.

Якщо у 1997 ропі дефіцит державного бюджету склав 6,75% ВВП, 1998 році — 2,06, 1999 році — 1,55, то 2002-й бюджетний рік завершено з профіцитом 0,55% ВВП.

Оздоровленню фінансової системи сприяло істотне скоро­чення взаємозаліків та вексельних розрахунків з бюджетом. За­галом за минулий рік обсяг таких розрахунків скоротився що­до державного бюджету порівняно з 1999 роком з 10,2 до 0,1%, місцевих бюджетів — з 28 до 1,7%. Це позитивно вплинуло на збільшення надходжень у грошовій формі. Єдиними сферами, де на кінець 2000 року застосовувалося погашення взаємної за­боргованості через спеціальні схеми грошових розрахунків, бу­ли енергетика та комунальне господарство. Це не сприяло зміцненню фінансової дисципліни у розрахунках підприємств паливно-енергетичного комплексу з бюджетом І заклало певні ризики у виконання бюджету 2001 року.

У 2000 році Україна зробила відчутний крок до впроваджен­ня передбаченої стратегією економічного та соціального роз витку на 2000—2004 роки політики поступового скорочення державного боргу. Порівняно з 1999 роком він зменшився з 15,3 млрд. дол. до 14,1 млрд. дол.,

у т. ч. зовнішній борг з 12,4 млрд. До 10,3 млрд. доларів. Частка загального обсягу держав­ного боргу в структурі ВВП скоротилася з 62,8 до 49,9% І нині не є критичною. Досягненню таких результатів сприяли конст­руктивна політика Національного банку України, успішне здій­снення на початку 2000 року реструктуризації зовнішнього бор­гу перед приватними кредиторами.

Удосконалювалася система управління державними фі­нансами, зокрема видатками державного бюджету. Головними напрямами цієї роботи були підвищення відповідальності цен­тральних органів виконавчої влади за проведення державної політики у відповідних галузях і сферах, упорядкування і ра­ціоналізація мережі підвідомчих установ, суттєве скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюдже­ту та переведення на казначейське обслуговування практично всіх операцій державного бюджету. У 2000 році до бюджету вперше включено позабюджетні кошти бюджетних установ та організацій, Ідо дало можливість більш реально оцінити фі­нансове забезпечення відповідних структур і підвищити про­зорість державних фінансів.]

Водночас позитивні результати останніх років ще не дають підстав для висновку про кардинальні зрушення у системі дер­жавних фінансів. У бюджетній сфері залишається ще багато не­розв'язаних проблем.

Потребує дальшого удосконалення система управління дер­жавними фінансами, підвищення ефективності виконання бюджету на всіх рівнях. Для цього треба забезпечити:

- підвищення якості основних макроекономічних прогно­зів з обов'язковим проведенням попередньої незалежної експертизи їх коректності;

— здійснення розрахунків балансу фінансових ресурсів дер­жави та вдосконалення на цій основі бюджетно-фінансових та грошово-кредитних пропорцій економіки України;

• перехід до середньострокового бюджетного планування як основи формування Державного бюджету на визначений рік;

перехід від багатоканальної до одноканальної системи фінансування закладів, установ та організацій бюджетної сфери, а також окремих бюджетних програм, зокрема в частині передачі функцій фінансування лише одному головному розпоряднику;

• здійснення витрат державного та місцевих бюджетів вик­лючно на конкурсній основі;

• поглиблення реформи міжбюджетних відносин як необ­хідної умови залучення потенціалу регіонів до забезпечення сталого економічного зростання та підвищення життєвого рів­ня населення;

— удосконалення касового виконання державного та місце­вих бюджетів;

• реальне запровадження бюджетів розвитку на державно­му, регіональному та місцевому рівнях;

• визначення критеріїв оцінки ефективності бюджетних видатків, які здійснюються головними розпорядниками бюджетних коштів, зокрема нижчого рівня;

— децентралізацію оплати рахунків бюджетній; установ. Для поліпшення прозорості та обґрунтованості бюджету в частині конкретних видатків державних органів, підви­щення ефективності діяльності розпорядників бюджетних коштів, а також посилення зв'язку між їхніми завданнями та бюджетним фінансуванням проект державного бюджету на 2002 рік має складатися на основі програмно-цільового ме­тоду.

Обов'язковими напрямами реалізації бюджетної політики повинні стати удосконалення системи фінансового контролю, запровадження нових механізмів забезпечення повної прозо­рості, посилення контролю за формуванням та ефективним ви­користанням бюджетних ресурсів, залучення до цього широкої громадськості, ЗМІ, громадських організацій. Це передбачає:

• створення цілісної системи фінансового контролю в Ук­раїні та її законодавче забезпечення;

• визначення і розмежування функцій внутрішнього і зовнішнього фінансового контролю, організацію їх ефективної взаємодії;

• створення системи фінансового контролю за дотриман­ ням чинного законодавства органами місцевого самоврядуван­ ня у використанні бюджетних коштів;

— створення правових механізмів залучення громадськості до контролю за ефективним використанням державних фінан­ сових ресурсів;

- скорочення кількості головних розпорядників коштів державного бюджету;

• приведення у відповідність з міжнародними стандартами функціональної класифікації видатків бюджетів;

• переведення всіх операцій державного бюджету на казначейську систему обслуговування.