3.2 Відповідальність за порушення валютного законодавства

Згідно зі ст.16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (зі змінами і доповненнями) до резидентів, нерезиден-тів ─ платників податків, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, ступеня відповідальності (фінансові санкції) застосовуються за такі правопорушення:

─ здійснення операцій з валютними цінностями, передба­чених п.2 ст.5 Декрету № 15, без одержання генеральної ліцензії НБУ;

─ здійснення операцій з валютними цінностями, що вимагає одержання ліцензій НБУ згідно з п. 4 ст. 5 Декрету № 15, без отримання індивідуальної ліцензії НБУ;

─ торгівлю іноземною валютою банками й іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії НБУ і (чи) з порушенням порядку й умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України, встановлених НБУ;

─ невиконання уповноваженими банками обов'язків, передбачених п. 4 ст. 4 і п. 2 ст. 13 Декрету № 15;

─ порушення резидентами порядку розрахунків, установ­леного ст. 7 Декрету № 15;

─ несвоєчасне подання, або приховування чи пере­кручування звітності про валютні операції;

─ невиконання резидентами вимог з декларування валют­них цінностей та іншого майна, передбачених ст.9 Декрету № 15.

Крім того, варто зупинитися також на особливостях інших правопорушень у зовнішньоекономічній сфері, за які застосову­ється фінансова відповідальність у вигляді пені, на розмір якої не поширюються обмеження, передбачені Законом № 2181.

Зокрема, Законом України від 23.09.94 р. № 185/94-ВР «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» передбачений обов'язок рези­дентів уживати заходів щодо зарахування виторгу за експортовані товари (послуги) і постачання імпортованих товарів (послуг), за які здійснені авансові платежі.

Згідно зі ст. 4 Закону № 185 порушення резидентами термінів, передбачених ст.1 і 2 цього Закону, спричиняє стягнення пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3% від суми неодержаного виторгу (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованою у грошову одиницю України за валютним курсом НБУ на день виникнення заборгованості. Верхня межа нарахування пені Законом № 185 не встановлена.

Законом України від 23.12.98 р. № 351-Х1У «Про регулювання товаро­обмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» передбачений обов'язок резидентів уживати заходів щодо імпорту товарів, в оплату за які фактично експортовані товари.

Згідно зі ст. 3 Закону № 351 порушення суб'єктом зовніш­ньоекономічної діяльності України передбачених частинами першою ─ третьою ст. 2 цього закону термінів увезення товарів (виконання робіт, надання послуг), імпортованих за бартерним договором, спричиняє стягнення пені за кожний день про­строчення в розмірі 0,3% вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), імпортованих за бартерним договором. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості.

Законом України від 15.09.95 р. № 327/95-ВР «Щодо операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» передбачена відповідальність за неви­конання положень закону щодо:

─ порядку вивезення готової продукції, зробленої з даваль­ницької сировини іноземного замовника;

─ порядку ввезення давальницької сировини українського замовника за межі митної території України і повернення в Україну готової продукції;

─ порядку розрахунків за переробку, обробку, збагачення і використання давальницької сировини.

Згідно зі ст. 9 Закону № 327 за порушення українським виконавцем (замовником) термінів, передбачених частинами сьомою і восьмою ст. 2, частинами восьмою та шістнадцятою ст.3 і частиною третьою ст.6 цього закону, стягується пеня за кожний день прострочення в розмірі 0,3% суми неодержаного виторгу (вартості неповерненої готової продукції) в іноземній валюті, перерахованої в національну валюту України за офіційним валютним курсом НБУ, що діє на день нарахування пені, або в гривнях при здійсненні розрахунків у національній валюті України. Загальний розмір нарахованої пені не може переви­щувати суми заборгованості.

Пеня за порушення зазначених термінів не нараховується у разі приймання судовими органами, передбаченими відповідними законами, позовної заяви резидента щодо стягнення з іноземного замовника (виконавця) заборгованості, що виникла внаслідок недотримання термінів, передбачених контрактами.

При цьому під час прийняття судом або господарським судом рішення про задоволення позову про порушення термінів пеня не сплачується з дати прийняття позову до дати розгляду судом чи господарським судом.

У разі прийняття судом або господарським судом рішення про відмову в позові цілком або частково чи припи­нення (закриття) провадження справи або залишення позову без розгляду терміни, передбачені відповідними законами, відновлюються і пеня за їхнє порушення нараховується за кожний день прострочення:

─ крім періоду, на який ці терміни були зупинені (відпо­відно до Закону № 327);

─ включаючи період, на який ці терміни були зупинені (відповідно до Закону № 351 і Закону № 185).

Що стосується правової природи і порядку стягнення зазначеної в цих законах пені, тривалий час велися суперечки через різний підхід до цих питань платників податків і контролюючих органів.

Невизначеність термінів притягнення до відповідальності за окремі правопорушення у сфері фінансових, валютних і податкових відносин і послужила свого часу додатковим приводом підтримки позиції щодо віднесення такої відповідальності до адміністративної і, відповідно, застосування термінів накладення адміністративних стягнень, передбачених ст.38 Кодексу адміністративних порушень.

У більшості випадків поряд з визначенням змісту право­порушення і санкцій, суб'єкта правопорушення, органу, що накладає стягнення, і органу, у якому оскаржується рішення, у нормативно-правових актах не вирішуються питання про терміни притягнення до такої відповідальності, терміни застосування заходів впливу, порядку оскарження рішень про накладення стягнення та ін. І саме визначення в Рішенні № 7(1), що «стан регулювання притягнення юридичних осіб до відповідальності, зокрема щодо визначення термінів застосуван­ня до них заходів впливу, Конституційний Суд України вважає неповним і не відповідає конституційному визначенню України як правової держави», служить слабкою розрадою для юридич­них осіб, що притягаються до відповідальності за правопору­шення, винекнені за якісно інших економічних умов.

У даному разі важливо пам'ятати, що положення Цивільного кодексу про терміни задавнення позову щодо накладення стягнень безпосередньо контролюючими органами не застосовуються. Зокрема, у листі ВАСУ від 07.02.2000 р. № 01-8/48 «Про деякі питання практики вирішення спорів за участю податкових органів» підтверджено, що застосування податковими органами до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності пені за порушення термінів зарахування виторгу в іноземній валюті не регулюється цивільним законодавством.

Таким чином, у випадках застосування Закону № 185 і Закону № 351 для фіскальних органів немає законних обмежень для застосування стягнення за вчинені правопорушення протягом невизначеного проміжку часу.

Іншим важливим питанням залишається порядок стягнення пені, передбаченої цими законами.

Так, згідно зі ст. 4 Закону № 185 державні податкові інспекції мають право за результатами документальних перевірок стягувати безпосередньо з резидентів пеню, передбачену цією статтею. У відповідності зі ст. 3 Закону № 351 органи Державної податкової служби України мають право за результатами документальних перевірок стягувати у беззастережному порядку із суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України пеню, передбачену цією статтею. На підставі зазначених норм контролюючі органи тривалий час намагаються застосувати беззастережний порядок стягнення сум пені як фінансової санкції за порушення платниками податків фінансових норм.

У той же час згідно зі ст. 3 Закону № 2181 активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкових зобов'язань винятково за рішенням суду (арбітражного суду). Як зазначено в преамбулі, Закон № 2181 є спеціальним законом з питань оподаткування, що встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних чи фізичних осіб перед бюджетами і державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування та сплати пені і штрафних санкцій, застосовуваних до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, і визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Таким чином, маємо колізію норм двох спеціальних законів з питань нарахування і сплати пені, застосовуваної до платників податків.