1. Типологія політичних систем.

Оскільки на процес формування і функціонування політики впливає багато чинників – історичні традиції, геополітичні фактори, рівень політичної культури, система права, економічний стан суспільства тощо у сучасному світі склалося певне різноманіття політичних систем. У зв’язку з цим типологію політичних систем здійснюють на основі різних критеріїв.

Якщо за базову ознаку взяти характер взаємовідносин політичної системи з зовнішнім середовищем то можна виокремити відкриті і закриті політичні системи.

Політичні системи закритого типу мають обмежені зв’язки з зовнішнім середовищем є самодостатніми та не сприймають цінностей чужих систем та культур.

Відкриті політичні системи будучи рухливими, здатними до самогенерування, успішно опановують цінності та політичні досягнення інших політичних систем, ведуть активний обмін ресурсами розвитку з зовнішнім світом.

Загальновизнаною у політичній науці є типологія запропонована Г. Алмонодом, в основу якої покладено комплексний критерій – тип політичної культури та виокремлення політичних ролей. Відповідно до цієї типології виділяють такі політичні системи:

1. Англо-американську;

2. Континентально-європейську;

3. Доіндустріальну або частково індустріальну;

4. Тоталітарну.

Класифікацію політичних систем можна здійснити й за принципом класового підходу. Відповідно до неї виокремлюють: рабовласницьку, феодальну, капіталістичну й комуністичну (соціалістичну) політичні системи.

За культурологічною класифікацією політичні системи поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, мусульманську, африканську й індуську. Відповідно до теорії трьох стадій розвитку суспільства виділяють політичні системи аграрного, індустріального та постіндустріального суспільства.

Дана типологізація ґрунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспільства і культури в їх генетичному і структурно-функціональному розвитку. Мова йде про те, що за допомогою цього аналізу створена можливість простежити не лише нинішній стан суспільного розвитку, а й його історію, на основі якої виникали і функціонували політичні системи.

Інший підхід щодо типологізації політичних систем за основу взяв спосіб і масштаб їх впливу на суспільство, а також характер здійснення своїх основних функцій. Згідно цього підходу виділяють три типи політичних систем: адміністративно-командну, змагальну, соціопримирливу й перехідну.

Адміністративно-командна політична система характеризується тим, що об’єднання суспільних структур відбувається не завдяки природному процесу боротьби і співпраці суспільно-політичних сил, а завдяки бюрократичній централізації, запереченню політичного плюралізму та адмініструванню при вирішенні всіх політичних проблем. Така політична система має наступні особливості:

- ліквідовуються автономні центри прийняття політичних рішень;

- виняткова роль політичного лідера знаходить своє вираження у формуванні культу його особи;

- нівелійовано громадянський статус людини, обмежено її політичні права і свободи;

- для боротьби з інакомислячими система використовує насильство;

- влада знаходиться в руках партійно-бюрократичного апарату, який сформований ієрархічно й користується рядом привілеїв;

- силові структури мають значні повноваження.

Командна політична система пройшла тривалий історичний шлях розвитку. Її прототипи існували ще у Стародавньому світі. Нині вона знаходить свій вияв у тоталітарних і авторитарних політичних режимах. Але практика історичного розвитку суспільства довела, що хоча на певних етапах суспільного розвитку цим політичним системам вдавалося досягти певного успіху, але у результаті вони ставали гальмом суспільного прогресу.

Характерними ознаками змагальної політичної системи є:

- політичний плюралізм;

- вплив на державну владу різних соціальних сил;

- жорстка конкуренція політичних сил в боротьбі за владу;

- наявність різних центрів прийняття політичних рішень;

- дотримання конституційних гарантій прав і свобод особи;

Нині така політична система існує у багатьох країнах Європи (Італія, Греція). Однак дана система будучи відкритою в останні десятиліття у ряді країн поступово почала еволюціонувати в бік соціопримирливої політичної системи.

Соціопримирливій політичній системі притаманні такі ознаки:

- пріоритет розв’язання соціальних проблем перед політичними завданнями;

- заміна політичної конкуренції політичною співпрацею;

- розподіл політико-владних повноважень шляхом колегіальності і консенсусу;

- врахуванні більшістю потреб меншості;

- переважання рішень прийнятих шляхом прямої демократії над представницькою;

- прагнення владних структур до утвердження соціального миру, соціальної справедливості.

Такі політичні системи утвердилися і Ісландії, Швейцарії та ряді інших держав.

Перехідний тип політичної системи характерний для трансформаційних суспільств, що здійснюють радикальні реформи, крокуючи до постіндустріального суспільства, чи від тоталітарного або авторитарного політичного режиму до демократії. Такі типи політичних систем характерні для більшості незалежних держав, які утворилися не терені колишнього Радянського Союзу.