Основні категорії та поняття

Специфічною ознакою влади як суспільного відношення виступає домінування владної волі, а не простого впливу. У політології влада визначається як вольове відношення між людьми за якого одні здатні й мають можливість нав’язувати свою волю іншим.

Політична влада – це реальна здатність одних людей проводити свою волю стосовно інших за допомогою правових і політичних норм.

Економічна влада – це об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі – волю інших учасників процесу виробництва.

Утилітарні ресурси влади – це матеріальні й соціальні блага, пов’язані з задоволенням повсякденних потреб та інтересів людини.

Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства.

Рекомендована література

1. Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Академія, 2006.

2. Шляхтун П. П. Політологія. – К., 2002.

3. Політологія: Навчальний посібник для студентів всіх напрямів підготовки НУВГП / Ткаченко Г. І., Новічков Г. В., Циганчук А. С., Когут О. В., Шевчук Т. Є., Давидович С. Н., Цецик Я. П. – Рівне: НУВГП. – 2008.

4. Шанько В. І., Чорна Н. В. та ін. Політологія. – К., 2007.

5. Логвина В. Л. Політологія. – К., 2006.

6. Основи політології / За ред. Ф. Кирилюка. – К., 2005.

7. Погорілий Д. Є. Політологія: кредитно-модульний курс. – К.: Центр учбової літератури, 2008.

8. Горлач М. І., Кремень В. Г. Політологія: наука про політику – К.: Центр учбової літератури, 2009.

9. Юрій М. Ф. Основи політології. – К.: Кондор, 2009.

10. Політологія: лекційний курс і практикум / За ред. Т. В. Гончарук. – Тернопіль: Астон, 2009.

Тема 3. Політична система суспільства План

1. Сутність структура і функції політичної системи суспільства.

2. Типологія політичних систем.

3. Політична система сучасної України.

Політична система, як економічна, правова, духовна чи соціально-класова системи є підсистемою суспільства. Коли головною ознакою економічної системи є власність, правової – норми права, духовної – формування цінностей, відтворення особистості, адекватного сприйняття ними цінностей, то головна ознака політичної системи заключається у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме політико-владні відносини характеризують політичну систему. На відміну від інших соціальних систем, особливості політичної системи суспільства полягають у тому, що вона:

По-перше, володіє монопольним правом на владу в межах усього суспільства.

По-друге, визначає стратегію і тактику суспільного розвитку, включаючи й зовнішню політику.

По-третє, визначає й представляє інтереси як провідних соціальних груп, так і всього суспільства на державному рівні.

По-четверте, забезпечує політичне та адміністративне управління суспільно-політичними процесами.

По-п’яте сприяє стабілізації чи дестабілізації суспільства.

По-шосте, формує правову систему й функціонує в її рамках, а в окремих випадках виходить за межі правового поля.

Щодо поняття “політична система” то в сучасній політичній науці немає єдиної точки зору. Це зумовлено тим, що одні вчені ототожнюють поняття “політична система” з політичним режимом даної системи, інші – з політичною організацією суспільства, треті значно розширюють обсяг і зміст поняття “політична система”, включаючи до її структури й елементи, які не можна вважати власне політичними.

Політична система суспільства – це сукупність інститутів, які формують і розподіляють державну владу та здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу політичної культури.

Політична система суспільства має свою структуру. У політичній системі суспільства як правило виокремлюють чотири основних групи елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру.

Відповідно до названих елементів виділяються такі структурні рівні політичної системи суспільства: інституціональна (організаційно-інституціональна), регулятивна, функціональна і комунікативна.

Інституціональну підсистему політичної системи суспільства складають політичні інститути – формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи – держава та її структурні елементи, так і процеси їх упорядкованого функціонування.

Інституціональна підсистема є основоположною, як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і відносно її окремих елементів. У своїй сукупності та взаємозв’язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, яка виступає організаційною основою будь-якої політичної системи.

До політичної системи як структурні елементи входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що безпосередньо пов’язані з функціонуванням політичної влади.

Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності, стійкості та організованості, орієнтуючи її на вирішення найважливіших суспільних цілей.

Важливим структурним елементом політичної системи суспільства є її регулятивна (нормативна підсистема). Її утворює сукупність політичних норм, за допомогою яких здійснюється регулювання політичних відносин. Основу цієї системи складають норми національного права, які встановлені або санкціоновані державою і спрямовані на регулювання суспільних відносин. Вони є загальнообов’язковими для всіх громадян і юридичних осіб. Хто порушує ці норми, той притягується до адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Функціональна підсистема політичної системи суспільства знаходить свій вияв у політичному процесі й політичному режимі.

Політичний процес є практичною діяльністю, метою якої визначається досягнення певного політичного результату. Найважливішим елементом політичного процесу є прийняття політичних рішень і практична реалізація політико-управлінських рішень, що передбачає здійснення таких дій, як збирання й систематизація необхідної інформації, розробка на цій основі відповідних пропозицій і рішень, їх формалізація, тобто надання їм обов’язкового характеру, втілення їх у практику й контроль за їх виконанням.

Під політичним режимом розуміють сукупність методів і засобів здійснення політичної влади.

Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв’язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які склалися у процесі реалізації політичної влади або з її приводу.

До числа елементів політичної системи суспільства належать також політична свідомість і політична культура, які у комплексі складають духовно-ідеологічну підсистему політичної системи.

Політична система суспільства виконує ряд функцій: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації суспільно-політичного життя, соціально-політичної модернізації суспільства, управління, правову, політичної соціалізації, мобілізаційну , дистрибутивну, легітимізаційну та інші.

Суть владно-політичної функції зводиться до механізму формування, використання і підтримки влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суб’єктів політичного процесу.

Механізм розподілу влади у політичній системі залежить від типу політичного режиму, змісту форм взаємодії суб’єктів політичного процесу, а також від ступеня цивілізованості інших систем суспільства, геополітичного становища, тенденцій світового політичного розвитку.

З точки зору механізму формування політичної влади, політична система може характеризуватися:

1) рівновагою жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у здобутті та використанні влади;

2) дисбалансом розподілу влади між офіційними державними чинниками та прихованими інтересами владних груп;

3) малорозвинутими формами конкуренції та співпраці;

4) відсутністю рівних умов для реалізації інтересів групових суб’єктів політики при здобутті й утриманні державної влади;

5) пернаментною насильницькою боротьбою за владу, відсутністю консенсусу між політичними елітами.

Таким чином, політична система більшості розвинутих суспільств функціонує на засадах балансу жорсткої конкуренції і конструктивної співпраці у сфері розподілу влади або з домінуванням механізмів консенсусу над механізмами противаг. Політичним системам інших суспільств притаманні недорозвинуті форми конкуренції та співпраці або руйнівна боротьба за політичну владу.

Функція національної інтеграції політичної системи забезпечує інтеграцію племен у народність, а народностей у націю. При цьому політична система реалізує національну інтеграцію в рамках держави. Однак, ця інтеграція відбувається по різному в залежності від того яким є устрій держави. В рамках імперії-держави політична система суспільства здійснює національну інтеграцію шляхом примусу й насильства, часто проводиться політика державної асиміляції етнічних меншин титульною нацією. При цьому народ метрополії мав певні привілеї, а народи колоній були позбавлені права на вираження своєї національної ідентичності.

В межах національної держави політична система здійснює національну інтеграцію кількома шляхами.

1) насильницьким шляхом об’єднуючи етнічно споріднені території (як це було в ХІХ ст. у кайзерівській Німеччині, в період канцлерства О. фон Бісмарка) навколо центральної влади.

2) поступово формує нову політичну націю етнічно-строкатого населення колишньої колонії шляхом консолідації всіх етнічних груп на принципах громадянства й взаємодії;

3) формує націю на основі корінного етносу, позбавляючи некорінні етноси будь-яких громадянських прав;

4) формує націю на основі корінного етносу й намагається приєднати до нього споріднені етнічні групи.

Отже, національна інтеграція нині можлива лише за умови врахування політичними чинниками специфіки різноманітних інтересів (релігійних, соціально-класових, етнічних, ідеологічних) і створення владного механізму шляхом консолідації соціально-політичних сил, подолання партикуляризму і клановості.

Функція стабілізації суспільно-політичного життя полягає в тому, що політична система повинна з’ясовувати причини різноманітних конфліктів (класових, групових, міжетнічних, міжпартійних і міждержавних), попереджати їх поглиблення й знаходити вихід з будь-яких конфліктних ситуацій, шляхом досягнення компромісу, становлення консенсусу.

Закономірністю політичної системи суспільства, за твердженням Д. Істона, є прагнення до рівноваги, тобто забезпечення врівноваженості підсистем. Така рівновага може бути забезпечена двома шляхами. Або шляхом жорсткого контролю суспільного життя за допомогою політичних інститутів, або шляхом узгодження різноманітних соціальних інтересів.

Ще однією закономірністю політичної системи з закономірність маятника. Її суть полягає в тому, що система, виведена з оптимальної рівноваги в сторону домінування авторитаризму чи демократії, завжди спочатку переходить у свою протилежність і амплітуда коливань за часом нібито рівнозначна. Коли, наприклад, період диктатури тривав кілька поколінь, то перехід до демократії триватиме стільки ж часу.

Отже, перехід від однієї політичної системи до іншої буде завжди супроводжуватися дестабілізаційними процесами.

Для того, щоб політична система суспільства була стабільною та ефективною потрібні наступні умови:

1) наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги суспільно-політичного життя;

2) своєчасне випередження і витіснення у політичній системі елементів, що перешкоджають її нормальному функціонуванню;

3) постійне оновлення внутрішніх структур системи;

4) зв’язок внутрішньополітичних елементів із світовим політичним життям;

5) посилення універсальної й глобальної адаптивності політичної системи.

Суть функції соціально-політичної модернізації зводиться до того, що політична система повинна реформувати всі сторони суспільного життя. Коли політична еліта не наділена відповідним реформістським потенціалом, то перехід від однієї системи до іншої супроводжується тривалими катаклізмами, стагнаційними процесами, постійним відтворенням старих структур, способів мислення і поведінки. Вибір шляхів модернізації суспільного життя, пошук оптимальних варіантів розвитку залежать від того наскільки інститути політичної системи виявляють здатність до самооновлення, рішуче поривають з віджилими традиціями.

Функція управління. Ця функція передбачає формування системи органів, які складають апарат управління суспільством. Однак у політичній системи перехідного типу він має свої особливості. Зокрема, бюрократичний апарат дедалі більше професіоналізуючись та спеціалізуючись з часом може переродитись у самостійну політичну силу, яка буде протистояти обраним народом або політичними партіями політичним органам. У зв’язку з цим американський політолог Ж. Лапаломбара зазначив, що перехід від однієї політичної системи до іншої можна полегшити, якщо дослідити механізм формування бюрократичного апарату. Кожне перехідне суспільство неодмінно стикається з проблемою формування та використанні адміністративних кадрів, вироблення ефективного політичного контролю за їхньою діяльністю. Без відповідного правового й політичного контролю, без спеціальної адміністративної підготовки кадрів, без звуження розподільчої сфери державних органів управлінський апарат буде паразитувати у суспільстві.

Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності всіх суб’єктів політичного процесу досягти згоди щодо вироблення таких правових норм, які б сприяли стабілізації суспільства, гармонізації інтересів соціальних груп.

Якщо суб’єкти політичного процесу нехтують правом, віддають перевагу груповим інтересам, у такому суспільстві панує дезінтеграція і дезорганізація, з’являється спокуса стабілізувати суспільні відносини тоталітарними методами. У зв’язку з цим без високої правотворчості суб’єктів політичного процесу політична система перестає діяти в рамках правового поля, стає засобом бюрократичного свавілля і беззаконня.

Функція політичної соціалізації підтримує існуючу політичну систему. Вона означає процес набуття людиною політичних знань, переконань, вірувань, цінностей, емоцій і традицій, що притаманні даному суспільству. Крім того залучення громадян до загальноприйнятих стандартів політичної поведінки забезпечує лояльне ставлення до інститутів влади і загалом – до збереження діючої моделі політичної системи.

Отримані ресурси необхідно розподілити таким чином, щоб забезпечити згоду та інтеграцію інтересів різних соціальних груп. Мобілізаційна функція, забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства відповідно до цілей і потреб суспільного розвитку. Тому дистрибутивна функція політичної системи, націлена на розподіл матеріальних і духовних благ, послуг, статусів і привілеїв.