2. Класифікація громадсько-політичних об’єднань.

Громадські об’єднання по своїй суті є далеко неоднорідними. Їх діяльність охоплює практично всі сфери суспільного, економічного й політичного життя країни, а вони мають свою структуру. Загалом структура громадських об’єднань є наступною: громадські організації, громадські органи, політичні та суспільні рухи.

Кожен вид має свої особливості.

Громадські організації – це об’єднання громадян створені для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

Масові громадські організації – це добровільні організаційно оформлені об’єднання громадян, які метою своєї діяльності мають задоволення і захист інтересів своїх членів, діють згідно статуту та на основі принципів самоврядування.

До них належать профспілкові, молодіжні, жіночі, творчі товариства, благодійні, релігійні та інші організації.

Найбільшими й найвпливовішими й найдавнішими з них є профспілкові організації.

Професійні спілки – це масові громадські організації найманих працівників, які засновані на спільності їхніх інтересів у процесі праці й мають за мету поліпшення умов життя й праці своїх членів.

На рубежі ХХ – ХХІ ст. за різними оцінками профспілковий рух налічував близько 550 – 600 млн. осіб. Нині у світі існує Всесвітня федерація профспілок (70 країн, близько 250 млн. членів), Всесвітня конфедерація праці. Значного розвитку набули незалежні профспілкові організації за галузями виробництва. Так, в Україні діють Незалежна профспілка гірників Донбасу, Вільні профспілки залізничників та ряд інших профспілкових організацій.

У сучасному світі профспілкові організації виконують ряд функцій, а саме: здійснюють захист економічних та матеріальних інтересів своїх членів, виконують низку соціальних та суспільно-політичних функцій, контролюють виконання колективного договору між власниками підприємства та роботодавцем, захищають законні інтереси працівників щодо організації виробництва, умов праці, відпусток, фінансової політики тощо. У більшості сучасних країн світу в тому числі й в Україні профспілки користуються правом законодавчої ініціативи.

Для захисту інтересів працюючих профспілкові організації використовують різноманітні засоби боротьби від ведення переговорів з адміністрацією чи представниками органів влади до радикальних (організація й проведення мітингів, пікетів, страйків тощо). Часто профспілки домагаються вагомих результатів, що сприяє росту їх авторитету серед працівників.

Молодіжні організації. Основною метою їх діяльності є захист різноманітних потреб та інтересів молоді.

У сучасному світі молодіжний рух має великий вплив на суспільно-політичне життя країн, а молодь відіграє все більшу роль у житті демократичних країн.

Нині існує Всесвітня федерація демократичної молоді, яка була утворена в 1945 р., а до її складу входить 250 молодіжних організацій із 100 країн світу. Значним авторитетом серед молоді користується Міжнародна спілка студентів, яка була утворена в 1946 р. й об’єднує 110 студентських спілок.

Але молодіжний рух є неоднорідним у зв’язку з цим виокремлюють два його рівні.

Перший рівень становлять молодіжні організації предметом діяльності яких є вирішення соціально-економічних та політичних проблем молоді. До них відносяться молодіжні суспільно-політичні клуби, економічні організації тощо. Дані молодіжні організації виникли після Другої світової війни у країнах Західної Європи та США. Так, у США діють ряд молодіжних організацій, як, зокрема Молоді демократи Америки, Асоціація молодих християн тощо.

Другий рівень молодіжних організацій – це молодіжні об’єднання дозвільного характеру. Найбільша їх кількість функціонує у культурній сфері, різноманітні театральні та літературні об’єднання молоді, джаз-клуби тощо.

Паралельно з цими у світі діють й інші молодіжні самодіяльні об’єднання, зокрема, епатажної самодіяльності (металісти), альтернативні або контркультурні течії (хіппі, рокери тощо).

Таким чином, у молодіжному русі виокремлюють формальні й неформальні молодіжні об’єднання.

Розвиток й активізація молодіжного руху не оминули й Україну. Наприкінці 1990-х рр. у нашій державі розпочався процес оновлення й організаційного оформлення дитячих та молодіжних організацій. Відновлення молодіжного руху проходило в нових суспільно-політичних умовах, але з урахуванням досвіду попередніх поколінь. Українські вчені, які досліджують цю проблему виокремлюють три етапи становлення молодіжного руху в Україні:

- з початку 1980-х рр. до кінця 1989 р;

- з кінця 1989 р. до кінця 1991 р.;

- з кінця 1991 р. й до наших днів.

Перший період характеризувався появою неформальних молодіжних об’єднань дозвільного характеру. Саме у 1980-х рр. в Україні розпочали свою діяльність “панки”, “хіппі”, “рокери” тощо, які об’єднувались на основі спільних інтересів. Це була одна з форм протесту на формалізм і заідеологізованість в роботі комсомолу.

Другий період становлення молодіжного руху в Україні характеризувався його політизацією, що знайшло свій вияв під час виборів до Верховної Ради України навесні 1990 р. Саме у грудні 1989 р. було проведено установчий з’їзд Української студентської спілки, на якому було затверджено програмні цієї молодіжної організації, в травні 1990 р. у Івано-Франківську відбувся перший Всеукраїнський установчий з’їзд Спілки української молоді. У квітні 1991 р. відбувся установчий з’їзд молодіжної організації “Пласт”, яка відновила свою діяльність в нашій державі.

Третій етап молодіжного руху пов’язаний з вирішенням нагальних питань молоді, більш активним її залученням до політичного життя нашої країни та її участі в роботі молодіжних міжнародних організаціях. Нині в Україні діє Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО), який об’єднав більшість молодіжних організацій, також на загальнодержавному рівні функціонує “Молодіжний парламент”.

Жіночий рух – це певна організація суспільної діяльності жінок і чоловіків, яка спрямована проти дискримінації жінок, за утвердження рівноправ’я та рівності чоловіків і жінок в усіх сферах життєдіяльності суспільства, за емансипацію та гуманізацію суспільства.

Для захисту та задоволення своїх законних прав жіночі організації ведуть послідовну боротьбу. Перші жіночі організації виникли у ХІХ ст. й метою своєї діяльності ставили здобуття жінками рівних з чоловіками політичних прав, насамперед права голосувати. Після часткового занепаду цього руху у 1920-х рр. жіночий рух відродився у ряді країн у 1960-х рр. й здобув значний вплив у багатьох сферах суспільно-політичного й економічного життя. Так, лише Міжнародна демократична федерація жінок об’єднує 135 жіночих організацій із 117 країн світу. У багатьох країнах світу функціонують національні жіночі організації.

В Україні впродовж 1990-х – 2000-х рр. виник ряд жіночих організацій, а жіночі об’єднання почали брати активну участь у політичному житті нашої держави. Це зумовлено рядом об’єктивних причин:

1. Наявністю протиріч між правом жінок на рівність у суспільстві, на роботі, в сім’ї та його реалізацією.

2. Ігноруванням інтересів жіноцтва як з боку держави, так і з боку впливових політичних угруповань.

3. Усвідомленням жінками свого становища, що призвело до зміни поглядів багатьох жінок на свою роль у суспільстві.

Діяльність українських жіночих організацій різноманітна: необхідність відродження національної культури, соціальна реабілітація жінок, їх професійна перепідготовка, допомога людям похилого віку, встановлення взаємодії з міжнародними жіночими організаціями тощо.

Нині в нашій державі функціонує ряд жіночих організацій, які представляють організовані інтереси жіноцтва у різних сферах життя. Найбільш впливовими серед них вважаються: Союз українок, Спілка жінок України, Жіноча громада тощо.

Творчі об’єднання – це добровільні союзи, які об’єднують людей творчих професій (Спілка художників, Спілка письменників, Спілка журналістів тощо).

Їх роль у різні періоди суспільного розвитку неоднакова. Але у перехідних суспільствах вплив цих організацій стає помітним.

У сучасній Україні творчі спілки діють на основі статуту, який приймається на загальних зборах (з’їзді, конференції) Статут творчої спілки не повинен суперечити законодавству України, в ньому має бути також визначено:

- назва, місцезнаходження, статус творчої спілки, професійна спрямованість;

- цілі, завдання та основні напрями діяльності творчої спілки;

- умови прийому до членів творчої спілки та вибуття з неї;

- права й обов’язки членів спілки;

- територіальні осередки;

- структура, порядок створення та компетенція виборних органів творчої спілки, термін та механізм здійснення їх повноважень;

- джерела формування майна та коштів творчої спілки і порядок їх використання;

- порядок реорганізації та припинення діяльності творчої спілки.

Творчі спілки України можуть мати всеукраїнський та регіональний (місцевий) статуси.

Благодійні організації – це недержавні організації, головною метою яких є благодійна діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійна діяльність здійснюється у таки напрямах:

- сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

- поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації інвалідів, малозабезпечених, безробітних тощо; надання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічної чи техногенної катастрофи, біженцям тощо;

- сприяння розвитку освіти й науки, реалізації науково-освітніх програм, надання допомоги вчителям, ученим, студентам, учням;

- сприяння розвитку культури, у тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення до культурних цінностей та художньої творчості;

- надання допомоги талановитій, творчій молоді;

- сприяння охороні і збереженню культурної спадщини;

- сприяння розвитку охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, туризму тощо;

- сприяння захисту материнства і дитинства, надання допомоги багатодітним і малозабезпеченим сім’ям тощо.

Конкретні напрями благодійництва та благодійної діяльності визначаються благодійниками і статутами благодійних організацій.

Релігійні організації є важливим елементом політичної системи суспільства. І хоча у більшості сучасних країн церква відокремлена від держави, але релігійні організації здійснюють великий вплив на суспільно-політичне життя більшості країн світу. Як суб’єкт суспільного життя церква може підтримувати певні державні ініціативи або виступати проти них, впливати на масову свідомість своїх прихожан. Паралельно з цим релігійні діячі мають конституційне право як громадяни держави брати участь у політичному житті, балотуватися на виборні посади тощо. У світі існує ряд міжнародних релігійних організацій (Християнська мирна конфесія, Всесвітній ісламський союз тощо), які відіграють важливу роль у спілкуванні та взаємодії різних народів. У їх полі зору знаходяться не лише релігійні проблеми, а й також питання гуманізації суспільства, збереження миру тощо.

В сучасній Україні роль релігійних організацій у суспільному житті зросла. Це зумовлено тим, що за останні 20 років число віруючих в нашій державі збільшилося майже в 3 рази, а кількість релігійних громад у порівнянні з 1989 р. зросла майже у 8 разів. Діяльність релігійних організацій в Україні регламентується низкою нормативно правових актів.

Громадські рухи – це масові політичні й неполітичні формування громадян, пов’язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на грунті спільних соціально-політичних інтересів.

В хронологічному аспекті виокремлюють такі громадські рухи:

- антифашистські – діяли у ряді країн Європи у 1920-х – 1930-х рр., основною метою їх діяльності була боротьба з фашизмом;

- національно-визвольні рухи країн Африки, Азії та Латинської Америки, які виникли в період визвольної боротьби народів проти колоніалізму;

- нові громадські рухи, які сформувалися у 1970-х – 1980-х рр. в ряді розвинутих країн Західної Європи та США (екологічний рух, антиглобалістський рух тощо).

- молодіжний та жіночий рухи;

- регіональні рухи (діяльність місцевого населення окремих регіонів чи націй, яка спрямована на збереження своєї культури, національної самобутності, виникли як протест проти нав’язування чужих цінностей).

Серед громадських рухів виокремлюють політичні або громадсько-політичні рухи – це структурно не оформлені масові об’єднання громадян і організацій різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність, яких як правило має тимчасовий характер і спрямована на виконання певних часткових завдань, після вирішення яких вони або розпадаються, або об’єднуються у нові політичні партії чи громадські організації.

Діяльність громадсько-політичних рухів спрямована на поліпшення чи усунення існуючих соціально-політичних та економічних умов життя через вплив на владні структури, їх вдосконалення або заміну.

У західній політології всі громадські організації та рухи називають групами тиску, бо на відміну від політичних партій вони не ставлять своєю метою здобути владу й таким чином, здійснювати керівництво державою, а лише здійснюють на неї певний тиск, який спрямований на задоволення інтересів певних груп громадян. у ряді країн існують так звані групи тиску – лоббі, основною метою яких є здійснення впливу на членів парламенту чи державних діячів, з метою прийняття ними рішень в інтересах певних кіл.

Отже, розвиток громадських об’єднань, це шлях до подальшого розвитку громадянського суспільства, демократизації всіх сфер суспільно-політичного життя, сприяє зміцненню прав і свобод людини та створення дієвих механізмів їх захищеності.