Практичне заняття 7-8 Стилістичні аспекти риторики – науки про красномовство

План

1. Історія становлення риторики.

2. Основні поняття класичної риторики. Предмет і закони красномовства, різновиди.

3. Особливості взаємодії оратора та аудиторії.

4. Культура усного мовлення: точність, ясність, інтонаційність, засоби створення образності, прагматична структура твору.

Література

• Осипова Н. Ораторське мистецтво. – Х., 2006. – С. 3-41; 51-64;

• Вандишев В.М. Риторика: екскурс в історію вчень і понять. – К., 2007;

• Мацько Л.І, Мацько О.М. Риторика. К., 2006. – С. 6-21; 190-219.

Завдання: 1) опрацювати рекомендовану літературу; 2) підготувати невелику промову на соціальну тематику; 3) проаналізувати стилістичні засоби промови В.Карпенка.

В.Карпенко «Блажен, хто вірує. Подвійно – той, хто діє»

Я багато роздумую над ідеєю української єдности, необхідність якої, на перший погляд, здається такою логічною і здійсненною, а на практиці перетворюється в нездо-

ланний мур — ні обійти, ні nepeскочити, ні проломити. Впродовж останніх чотирьох років я написав сотні статтей, які так чи інакше торкалися теми і які вийшли трьома окремими виданнями; самі назви їх свідчать про їхнє проблемно-тематичне спрямування: „Поодинці — вмирають, виживають — г у р т о м" (1995). „Як повернути

манкуртові п а м ' я т ь " (1997). „На нашій, не своїй з е м л і . . . " (1998).

Тому можу з усією переконаністю сказати: проблема української єдности — одна з найскладніших, вона виникла не сьогодні і не вчора; вона не зводиться суто до українського менталітету чи амбітности лідерів; вона стосується самогоіснування не тільки незалежної Української держави, а й самої української нації, чи, якщо хочете, українського етносу, в чому не зацікавлені досить потужні сили і всередині країни, і поза нею. Тому для об'єднання слід перебороти не тільки менталітет і амбітність лідерів, а й дещо посутніше, а саме: спротив антиукраїнських сил — теоретичний, ідеологічний, організаційний, фінансовий і практично-повсякденний.

Не претендуючи на істину в останній інстанції, спробую зформулювати власне бачення больових точок проблеми.

1. Географічно вигідне розташування України на перехресті світових шляхів з півночі на південь і зі сходу на захід, величезні природні багатства (надра, землі, ліси, клінеаґресивний і терпеливий народ (дешева робоча сила і об'єкт експлуатації) — все це перетворило Україну в ласий шмат для різних завойовників, близьких і далеких сусідів. Добре відомо з минулого: хто володів Україною (адміністративно, політично чи економічно), той мав вплив в Европі. Тому треба добре затямити, що нам не допоможе ні Схід, ні Захід, бо ніхто, крім самих українців, не зацікавлений у тому, щоб у центрі Европи постала міцна, незалежна, квітуча і сильна Українська д е р жава.

Отже, потрібна якісно нова концепція нашої геополітики, зорієнтована передусім на власні сили, внутрішні резерви і можливості, які достатні для забезпечення належного доброжитку та входження у світове співтовариство на правах рівноцінного і рівноправного партнера.

2. За кілька століть імперського колоніяльного панування в Україні — спочатку царського, а потім большевицького — виникла низка негативних чинників, які нині стоя т ь на перешкоді у т в е р д ж е н ня Української національної держави.

До них належать:

а) Дискримінаційна міграційна політика і практика, завдяки чому український етнос суттєво розріджений, надто на сході, півдні і в центрі за рахунок інших етнічних

груп, переважно російського елементу.

б) Інтенсивне зросійщення, насильницьке витіснення із вжитку

української мови.

в) Послідовне зруйнування й ослаблення національного імунітету українців через підкупи і терор, прищеплення почуття меншовартісности та схиляння перед „стар-

шим братом".

г) Геноцид українського народу, проведений большевицьким режимом: штучний голодомор 1933-34 років, який забрав 8 мільйонів життів; колективізація, що знищила найпродуктивнішу силу українського с е л я н с т в а ; репресії

1934-1937 років (і пізніші), які викосили українську інтелігенцію — нашу національну еліту.

... Такі факти. Подобаються вони кому, чи не подобаються, але іґнорувати їх не варто. Тим більше, к о ли йдетьс я про національне об'єднання. Тому треба чітко знати, кого треба об'єднувати, заради чого маємо об'єднуватися та з яким спротивом і з боку яких сил доведеться зіткнутися. Ось чому монолітного українського національного об'єднання, такого життєво необхідного сьогодні, не МОЖна досягти негайно і відразу, він не є дією одного дня. Це важкий, тривалий повсякденний труд, до якого

треба бути готовим і теоретично, і організаційно, й і д е о л о г і ч но і, якщо хочете, фізично.

Чи готові ми до цього уже тепер? Тільки чесно відповівши на це запитання, із врахуванням названих реалій, зваживши власні сили і можливості, можна приступити до вироблення програми об'єднання.

Отже, поділяючи віру в майбутню єдність українського суспільства, в основі якої лежатиме національна українська ідея, глибоко переконаний: однієї тільки віри для здійснення цього замало. Потрібні активні конкретні, чітко спрямовані дії кожного, в чиїх грудях б'ється українське серце, на здійснення цієї віри. І досить чухати потилиці, пора відкинути нерішучість і сумніви, а засукувати рукави і братися за діло. Цю важку, копітку, але необхідну роботу ніхто за нас не виконає. Тільки ми самі.