20.5 Специфікація

Специфікація – це документ, який визначає склад складальної одиниці, комплексу або комплекту, потрібний для виготовлення конструкторських документів і для запускання виробу у виробництво.

На кожну складальну одиницю виконують свою специфікацію на окремих аркушах формату А4. Основний напис специфікації відрізняється від основного напису креслення і виконується згідно з ГОСТ 2.104–68.

Якщо специфікація виконується на декількох аркушах формату А4, то на першому аркуші основний напис виконується такий як на рис.20.19, на наступних – як на рис.20.20. Форма і розміри граф специфікації подано на рис.20.19.

У загальному вигляді специфікація складається з таких розділів:

а) документація; б) комплекси; в) складальні одиниці; г) деталі; д) стандартні вироби; е) інші вироби; є) матеріали; ж) комплекти.

Наявність тих чи інших розділів визначається складом виробу. Назву кожного розділу вказують у вигляді заголовка у графі “Назва” і підкреслюють.

Після кожного розділу специфікації бажано залишати декілька вільних рядків для додаткових записів і по одному рядку після кожного заголовка.

У розділ “Документація” заносять документи, що складають основний комплект конструкторських документів на специфікований виріб, крім самої специфікації. У наших випадках це буде переважно складальне креслення.

У розділ “Складальні одиниці” записують складальні одиниці, що безпосередньо входять до специфікованого виробу (див.рис.20.9, 20.16). На кожну з них виконують самостійне складальне креслення зі своєю специфікацією (див.рис.20.15). Слід звернути увагу, що якщо складальне креслення виконано на форматі А4, дозволяється поєднувати специфікацію з самим кресленням, як на рис.20.15.

Рисунок 20.19

Рисунок 20.20

У розділ “Деталі” записують нестандартні деталі, що безпосередньо входять до виробу. Деталі записують у послідовності зростання цифр, які входять у позначення.

У розділ “Стандартні вироби” записують вироби, виготовлені за державними стандартами. У межах кожної категорії стандартів вироби записують за однорідними групами, об’єднаними їх функціональним призначенням, наприклад, кріпильні вироби. У межах кожної групи – в алфавітній послідовності їх назв, у межах назви – за зростанням номерів стандартів, у межах кожного номера стандарту – в порядку зростання основних параметрів виробу.

У розділ “Матеріали” записують лише ті матеріали, які безпосередньо входять до складального виробу (див.рис.20.4, 20.9).

Графи специфікації заповнюють таким чином:

- у графі “Формат” записують позначення формату, на якому виконано креслення деталі. Для деталей, на які креслення не виготовленні, у цій графі слід писати “БК”;

- графу “Зона” заповнюють лише для креслень, розподілених на зони;

- у графі “Поз.” наводять порядкові номери складових частин виробу в послідовності записування їх у специфікацію. Для розділів “Документація” і “Комплекти” цю графу не заповнюють;

- у графі “Позначення” записують позначення конструкторських документів на всі документи й вироби, занесені до специфікації.

Для всіх галузей машино – і приладобудування згідно з ГОСТ 2.201–68 введені системи позначень, у яких кожний виріб, деталь, складова одиниця закодовані певним номером.

Для навчальних креслень можна рекомендувати таку систему позначень:

МБК ХХ. ХХ. ХХ

Машинобудівне креслення

Номер виробу (складального креслення)

Номери складальних одиниць, які входять до складу виробу

Номери деталей, які безпосередньо входять до складу виробу

Наприклад,

МБК 07.00.00 СК – складальне креслення виробу, якому присвоєно номер 7;

МБК 11.00.03 – третя деталь виробу, якому присвоєно номер 11;

МБК 15.02.01 – перша деталь другої складальної одиниці, що входить до складу виробу за номером 15.