11 Побудова зображень на кресленнях

11.1 Розташування виглядів на кресленнях

Для побудови технічних креслень переважно користуються методом прямокутного проекціювання, При цьому предмет вважається розміщеним між спостерігачем і відповідною площиною проекцій (рис.11.1).

За основні площини проекцій беруть шість граней куба. Грані суміщаються з площиною, як показано на рис.11.2.

Найуживанішими з цих шести площин є фронтальна 1, горизонтальна 2 і профільна 3. За допомогою цих площин на кресленні можна передати без спотворення розміри предмета в трьох основних напрямках, а саме – висоту, довжину і ширину.

Зображення на фронтальній площині проекцій береться на кресленні за головне. Предмет розташовують щодо фронтальної площини проекцій так, щоб зображення на ній давало повне уявлення про форму і розміри предмета. Правильний вибір головного вигляду зумовлює і мінімальну кількість потрібних зображень.

Суміщаючи з фронтальною площиною інші площини проекцій, створюють плоский комплексний рисунок (рис.11.2).

Рисунок 11.1

Рисунок 11.2

Кожна проекція показує вигляд предмета з певного боку, а всі проекції разом

створюють повне уявлення про форму і розміри предмета.

Виглядом називають зображення повернутої до спостерігача видимої поверхні предмета. На вигляді іноді показують штриховими лініями (коли це потрібно) невидимі контури предмета.

Кожний з шести основних виглядів має свою назву залежно від того, на яку площину проекцій його спроекційовано (рис.11.2): фронтальна площина 1 – вигляд спереду (головний); горизонтальна площина 2 – вигляд зверху; профільна площина 3 – вигляд зліва; площина 4 – вигляд справа; площина 5 – вигляд знизу; площина 6 – вигляд ззаду.

Основні вигляди розташовують на полі креслення за правилами проекційного зв’язку, тобто вигляд зверху міститься під головним, вигляд зліва – праворуч від головного і т.п.

Якщо на кресленні основні вигляди розміщено у взаємному проекційному зв’язку, то їх не надписують (рис.11.3).

Якщо вигляди не знаходяться у безпосередньому проекційному зв’язку з головним зображенням, то напрям проекціювання повинен бути вказаний стрілкою біля відповідного зображення. Над стрілкою і отриманим зображенням (виглядом) необхідно нанести одну й ту саму велику літеру (рис.11.4).

Якщо якусь частину предмета неможливо показати без спотворення форм і розмірів, застосовують додаткові вигляди, що утворюються на площинах, не паралельних основним площинам проекцій (рис.11.5, 11.6). Додатковий вигляд має бути відмічений на кресленні великою літерою, а у пов’язаного з додатковим виглядом зображення предмета повинна бути поставлена стрілка, яка вказує напрям погляду, з відповідним літерним позначенням (рис.11.5).

Якщо додатковий вигляд розташований у безпосередньому проекційному зв’язку з відповідним зображенням, стрілку і велику літеру не наносять (рис.11.6).

Рисунок 11.5

Рисунок 11.3 Рисунок 11.4 Рисунок 11.6

Зображення окремого, обмеженого місця поверхні предмета називається місцевим виглядом (рис.11.7).

Місцевий вигляд повинен бути обмежений лінією обриву або не обмежений. Місцевий вигляд має бути відмічений на кресленні так, як додатковий вигляд.

Співвідношення розмірів стрілок, що вказують напрям погляду, повинно відповідати показаним на рис.11.8.

Рисунок 11.8

Рисунок 11.7