- •Кордабалет та його функції
- •Дивертисмен як музично — хореографічна форма
- •Міманс та мімічний ансамбль. Його використання у балетній виставі
- •Етапи еволюції побутового танцю та її хронологія
- •Методика побудови уроку з історико — побутового танцю
- •Основні принципи рухів у модерн — джаз танці
- •Методи хореографічного навчання
- •Принципи техніки виконання рухів джаз - модерн танцю
- •Постановча та репетиційна робота балетмейстера
- •Види та жанри хореографічного мистецтва
- •Музичне оформлення уроку класичного танцю. Робота викладача з концертмейстером
- •Загальні риси музично — танцювального напрямку “диско”
- •Лібрето, сценарно — композиційний план хореографічного твору
- •Роль музики у створенні хореографічної композиції
- •Етюд як перший етап у становленні балетмейстерського мистецтва
- •Хореографічна мініатюра як одна з форм сучасної хореографії
- •Варіація як музично хореографічна форма
- •Послідовність вправ уроку з імпровізації та контактної імпровізації
- •Дзеркальне відображення руху як спосіб імітаційної взаємодії партнерів у танцювальній імпровізації
- •Унісон як засіб імітаційної взаємодії партнерів у танцювальній імпровізації
- •Неімітаційні засоби взаємодії партнерів у танцювальній імпровізації
- •Принципи музичного оформлення уроку класичного танцю
- •Класичний екзерсис як система рухів
- •Роль рук у класичному танці та їх функції
- •26.Значення підручника а.Я. Ваганової “Основи класичного танцю”
- •27.Класичний танець як виразний засіб сучасних класичних балетів
- •28.Побудова уроку класичного танцю в професійному хореографічному колективі
- •29.Координація як неодмінна умова оволодіння школою класичного танцю
- •30. Па де де (вдвох) (Pas - de — deux) як музично — хореографічна форма. Складові частини.
- •31. Основні положення та вправи в contemporary dance
- •32. Значення традиційних port de bras для розвитку виразності виконання артистів балету
- •33. Основні етапи розвитку модерн — танцю
- •34. Методика проведення заняття класичного танцю
- •35. Сюїта як музично — хореографічна форма
- •36. Методика побудови уроку з джаз — танцю
- •37. Взаємовплив та взаємозбагачення модерн — джаз та класичного танцю
- •38. Репертуар хореографічного колективу. Формування репертуару дитячого хореографічного колективу
- •39. Структура та зміст уроку характерного танцю
- •40. Розвиток характерного танцю на професійній балетній сцені Основними видами танцю в балеті є класичний танець і характерний танець.
- •41. Еволюція технічного виконання у підручнику в.С. Костровицької, о.А. Писарєва “Школа класичного танцю”
- •42.Аналіз навчально — методичного посібника н.П. Базарової, в.П. Мей “Азбука класичного танцю”
- •43. Аналіз підручника м.І. Тарасов “Класичний танець”
- •44. Аналіз навчально — методичних посібників для вищих навчальних закладів
- •45. Різні етапи професійного навчання у методичній літературі з класичного танцю
- •46.Класифікація підпримок у дуетно — класичному танці
- •47. Дуетно — класичний танець як складова фахової підготовки хореографа. Аналіз підручника м.М. Серебренікова “Підтримка в дуетному танці”
- •48. Основа хореографічної драматургії. Тема, ідея, сюжет хореографічного твору
Етюд як перший етап у становленні балетмейстерського мистецтва
Етюд — це сольний концертний номер або дует.
Етюд повинен мати закінчену музично-хореографічну форму: мати експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію та розв’язку.
Етюди можуть бути найрізноманітнішими, на різні теми, з різними пластичними рішеннями.
Балетмейстерське мистецтво направлене на стоврення великих постановок, які мають велику кількість танцівників.
В добу зародження та становлення балетмейстерського мистецтва етюди були основою діяльності балетмейтера, який створював концертні номери для одного чи двох танцівників.
Хореографічна мініатюра як одна з форм сучасної хореографії
Хореографічна мініатюра - мала форма танцювально-сценічного подання. Нерідко хореографічні мініатюри, об'єднані єдиним задумом, складаються в серії. На їх основі може створюватися цілісний спектакль. Хореографічна мініатюра - форма, сприятлива для хореографичного експерименту, пошуку нових образів і виразності хореографічного твору, що досить часто бачимо в сучасному хореографічному мистецтві.
Ця форма існує як самостійно (танцювальний номер), так і в складі балетного театру. Хореографічна мініатюра може бути сюжетною або безсюжетною і входить до репертуару танцювальних ансамблів.
Історично самостійна хореографічна мініатюра бере свій початок з виступів окремих виконавців на народних святах та в циганських хорах. На початку XX століття з'являється сценічний жанр "лубок" у виступах сатириків-куплетистів. Пізніше стали популярними "салонні" та "декадентські" танці (танго смерті), танці "апашів", які будувались на основі модних на той час бальних танців.
Найбільш досконалу форму хореографічна мініатюра набула завдяки театрально-танцювальним картинкам, які розкривали сюжет короткого оповідання.Хореографічна мініатюра за складом мусить мати до п'яти виконавців. В побудові номера використовується закони простору і часу, але крім загальновідомого є і своя специфіка:
1. Музичний супровід (2-4 хвилини) мусить бути ритмічно виразний в підкресленні пластики та драматургічної завершеності. Обмеженість мініатюри в часі потребує згустку емоцій через музику, текст та конкретність дій зображуваних характерів.
2. Жанр та форма через обмежену кількість виконавців зумовлюють: малюнок (частіше асиметричний), збільшення амплітуди руху та використання статики (музичні паузи, хореографічні "стоп-кадри"), які збагачують емоційний рельєф.
3. Прагнення до кульмінації йде через розкриття сюжету, тому емоційність дії орієнтована більше на осмислене логічне завершення.
Варіація як музично хореографічна форма
Варіація — це танок одного артиста.
Варіації діляться на чоловічі та жіночі. Жіночі варіації діляться на партерні та стрибкові. Партерні виконуються в повільному темпі широкими м'якими рухами, стрибкові в швидкому темпі – через дрібні рухи та оберти.
Стрибкові варіації будуються на високих злетах з використанням обертів (тури та шане).
Неодмінна особливість варіації - хореографічна віртуозність - мимоволі обмежує можливості музики порівняно з арією, проте в кращих випадках це компенсується інтенсивністю музичного розвитку, зокрема, варіаційного, як у Чайковського, Глазунова або Стравінського; тоді музична і хореографічна боку найбільш природно зливаються.