39. Структура та зміст уроку характерного танцю

Урок характерного танцю спрямований на високі кінцеві результати, на підвищен­ня рівня якості й ефективності навчання танцівників, на покращення техніки виконання та оволодіння новими практичними знаннями рухів.

Структура уроку: раціональна, відображає закономірності і логіку процесу навчання як явища дійсності, закономірності і логіку процесу засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відображає логіку пізнавальної діяльності людини; логіку викладання; види діяльності учителя і учнів як зовнішні форми вияву сутності педагогічного процесу.

Зміст уроку складають навчальний матеріал і дії з ним, спрямовані на вирішення запланованих задач.

Зміст уроку:

• ознайомлення, початковерозучування;

• поглиблене розучування і перехід до стадії вдосконалення;

• вдосконалення, зміцнення навику, формування умінь оптимального використання в різних умовах.

Необхідно враховувати і послідовність розучування рухів:

• не починати вивчення нового матеріалу поки повністю не буде засвоєно разучиваемой рух (концентроване вивчення);

• навчання нового руху після оволодіння основним механізмом техніки попереднього руху (розосереджене вивчення);

• вивчення нового руху після засвоєного попереднього до рівня рухового уміння (тобто правильного виконання при спеціальній фіксації уваги), потім багато разів і періодично повертатися до повторного розучування (концентроване, потім розосереджене вивчення).

Успішне засвоєння матеріалу залежить і від:

• вибору оптимального обсягу;

• визначення відібраних рухів, яке необхідно довести до рівня рухових навичок і вмінь, а які до ознайомчого початкового рівня;

• раціональної систематизації рухів на основі застосування педагогічних правил від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого і т.д.;

• вибору раціональної системи розучування і расклассифицировать і систематизованих дій.

40. Розвиток характерного танцю на професійній балетній сцені Основними видами танцю в балеті є класичний танець і характерний танець.

Характерний танець - один з виразних засобів балетного театру, різновид сценічного танцю. Спочатку термін характерний танець служив визначенням танцю в характері, в образі (в інтермедіях, танцях ремісників, селян, розбійників). Пізніше балетмейстер Блазис став називати характерний танець всі народні танці, введені в балетний спектакль. Це значення терміну зберігається і в 20 в. Хореографи і танцівники класичної школи танцю будували характерний танець на основі цієї школи, використовуючи професійну техніку.

Характерний танец почав зявлятися на балетній сцені в 17 століття. В кінці XIX століття був створений exercice характерного танцю. В його основі лежав exercice класичного танцю. Це дозволило при постановках характерного танцю широко використовувати закони хореографічного тематизма. Взагалі XIX століття характерний для російської держави серйозними змінами. У країні розвивався капіталізм, а разом з ним з'явився робочий клас. Все це знаходить відображення і в народній творчості.

У другій половині XIX століття почався занепад зарубіжної хореографічної культури. У цей час вищу історичну місію виконував російський балет, зберігаючи і розвиваючи класичні традиції. У цей період Петербурзьку школу очолював М. Пепита, який залишив безсмертні зразки класичного танцю.

У самому кінці XIX століття початку XX століття багато артисти балету почали займатися педагогічною діяльністю, такі як: А. Горянський, М. Фокін, В. Тихомиров та інші.

Величезний внесок у розвиток характерного танцю вніс А. Горський. Співдружність А. Горянського почалося з Московським балетом на рубежі XIX-XX століття. Руйнуючи традиційну симетричність побудови танців, він перетворює кордебалет в живу масу, индивидуализирую кожного персонажа. Горянський збагачують лексику класичного танцю за рахунок характеру і широко вводить в спектакль народний танець. У 1914 році він показав програму "Танці народів", куди входили театралізовані танці різних націй.Етапом розвитку характерного танцю стало на початку XX століття творчість М. Фокіна, що створив цілі характерні балети і утвердив в них принципи хореографічного тематизму.

У сучасному балетному спектаклі характерний танець може бути епізодом, стати засобом розкриття образу, створення цілого спектаклю.