
- •Кордабалет та його функції
- •Дивертисмен як музично — хореографічна форма
- •Міманс та мімічний ансамбль. Його використання у балетній виставі
- •Етапи еволюції побутового танцю та її хронологія
- •Методика побудови уроку з історико — побутового танцю
- •Основні принципи рухів у модерн — джаз танці
- •Методи хореографічного навчання
- •Принципи техніки виконання рухів джаз - модерн танцю
- •Постановча та репетиційна робота балетмейстера
- •Види та жанри хореографічного мистецтва
- •Музичне оформлення уроку класичного танцю. Робота викладача з концертмейстером
- •Загальні риси музично — танцювального напрямку “диско”
- •Лібрето, сценарно — композиційний план хореографічного твору
- •Роль музики у створенні хореографічної композиції
- •Етюд як перший етап у становленні балетмейстерського мистецтва
- •Хореографічна мініатюра як одна з форм сучасної хореографії
- •Варіація як музично хореографічна форма
- •Послідовність вправ уроку з імпровізації та контактної імпровізації
- •Дзеркальне відображення руху як спосіб імітаційної взаємодії партнерів у танцювальній імпровізації
- •Унісон як засіб імітаційної взаємодії партнерів у танцювальній імпровізації
- •Неімітаційні засоби взаємодії партнерів у танцювальній імпровізації
- •Принципи музичного оформлення уроку класичного танцю
- •Класичний екзерсис як система рухів
- •Роль рук у класичному танці та їх функції
- •26.Значення підручника а.Я. Ваганової “Основи класичного танцю”
- •27.Класичний танець як виразний засіб сучасних класичних балетів
- •28.Побудова уроку класичного танцю в професійному хореографічному колективі
- •29.Координація як неодмінна умова оволодіння школою класичного танцю
- •30. Па де де (вдвох) (Pas - de — deux) як музично — хореографічна форма. Складові частини.
- •31. Основні положення та вправи в contemporary dance
- •32. Значення традиційних port de bras для розвитку виразності виконання артистів балету
- •33. Основні етапи розвитку модерн — танцю
- •34. Методика проведення заняття класичного танцю
- •35. Сюїта як музично — хореографічна форма
- •36. Методика побудови уроку з джаз — танцю
- •37. Взаємовплив та взаємозбагачення модерн — джаз та класичного танцю
- •38. Репертуар хореографічного колективу. Формування репертуару дитячого хореографічного колективу
- •39. Структура та зміст уроку характерного танцю
- •40. Розвиток характерного танцю на професійній балетній сцені Основними видами танцю в балеті є класичний танець і характерний танець.
- •41. Еволюція технічного виконання у підручнику в.С. Костровицької, о.А. Писарєва “Школа класичного танцю”
- •42.Аналіз навчально — методичного посібника н.П. Базарової, в.П. Мей “Азбука класичного танцю”
- •43. Аналіз підручника м.І. Тарасов “Класичний танець”
- •44. Аналіз навчально — методичних посібників для вищих навчальних закладів
- •45. Різні етапи професійного навчання у методичній літературі з класичного танцю
- •46.Класифікація підпримок у дуетно — класичному танці
- •47. Дуетно — класичний танець як складова фахової підготовки хореографа. Аналіз підручника м.М. Серебренікова “Підтримка в дуетному танці”
- •48. Основа хореографічної драматургії. Тема, ідея, сюжет хореографічного твору
35. Сюїта як музично — хореографічна форма
Сюїта - Циклічний інструментальний твір, який складається з кількох самостійних за кількістю, порядком і способом сполучення п’єс, об’єднаних художнім задумом.
Для сюїти характерні картинна образотворчість, тісний зв'язок з піснею та танцем. Від сонати і симфонії сюїту відрізняють велика самостійність частин, не така строгість, закономірність їх співвідношення.
Термін "сюїта" був введений в другій половині XVII століття французькими композиторами. Спочатку танцювальна сюїта складалася з двох танців, павани і гальярди. Павана - це повільний урочистий танець, назва якого походить від слова Павич. Гальярда - це веселий швидкий танець. Деякі руху танцю мають смішні назви: "журавлиний крок" та багато ін. Незважаючи на те, що танці різні за характером, вони звучать в одній тональності.
Наприкінці XVII століття в Німеччині склалася точна послідовність частин:
1. Allemande - кілька великоваговий чотирихдольний танець у спокійно-помірному русі, серйозного характеру. Виклад його часто буває поліфонічним. Алеманда як танець відома з початку XVI століття. Зазнавши еволюцію, вона протрималася в якості основної частини сюїти майже до кінця XVIII століття;
2. Courante - жвавий танець у тридольному розмірі. Найбільшої популярності куранта досягла в другій половині XVII століття у Франції;
3. Sarabande - сарабанда пов'язана з релігійно-обрядової музикою. Згодом сарабанду стали виконувати під час траурних церемоній, при урочистих похованнях. Танець скорботно-зосередженого характеру і повільного руху. Тридольна метрика має в ньому схильність до подовження другий частки;
4. Gigue - жига - найшвидший старовинний танець. Тридольний розмір жиги нерідко переходить в триольность. часто виконується в фугированном, поліфонічному стилі.
Пізніше до складу сюїти пізніше до її складу увійшли танцювальні номери - менует, гавот, буре, пасп’є, ригодон, мюзет, лур, полонез, форлана, сициліана, тамбурин, англез, хорнпайп і т.д., а також такі п’єси, як арія, рондо, прелюдія, капричіо, скерцо, чакона, пасакалья, увертюра та ін.
36. Методика побудови уроку з джаз — танцю
При викладанні джаз — танцю важливо враховувати методи вивчення рухів.
У методиці вивчення рухів розрізняють три етапи:
етап ознайомчого початкового розучування;
етап поглибленого розучування і перехід до стадії вдосконалення;
етап вдосконалення, зміцнення навику, формування умінь оптимального використання в різних умовах.
Необхідно враховувати і послідовність розучування рухів:
не починати вивчення нового матеріалу поки повністю не буде засвоєно разучиваемой рух (концентроване вивчення);
навчання нового руху після оволодіння основним механізмом техніки попереднього руху (розосереджене вивчення);
вивчення нового руху після засвоєного попереднього до рівня рухового уміння (тобто правильного виконання при спеціальній фіксації уваги), потім багато разів і періодично повертатися до повторного розучування (концентроване, потім розосереджене вивчення).
Успішне засвоєння матеріалу залежить і від:
вибору оптимального обсягу;
визначення відібраних рухів, яке необхідно довести до рівня рухових навичок і вмінь, а які до ознайомчого початкового рівня;
раціональної систематизації рухів на основі застосування педагогічних правил від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого і т.д.;
вибору раціональної системи розучування і расклассифицировать і систематизованих дій.