1 Аналіз художньої спадщини з теми роботи

1. Художня майстерність Лесі Українки

Лесю Українку називають в народі дочкою Прометея, бо саме вона перейнялася творчістю Т. Шевченка і понесла далі естафету правди, добра і людяності. Її лірика сповнена глибокої пристрасті, ніжної задушевності, щирої любові до рідної землі, навколишньої природи, до свого не скореного народу.

Письменниця понад тридцять років віддала творчості. Вона була поетесою – борцем. Написала багато творів, але якби в її поетичному добору була тільки «Лісова пісня», то саме це вже забезпечило б їй безсмертя.

Простежуючи її творчість, ми розуміємо, що вона черпала сили,припадаючи до джерел народного слова та героїзму.

Талант письменниці багатогранний, вона увійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блискучий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів. Такою була Леся Українка, чиє поетичне слово хвилює нас і сьогодні.[1]

Драма-феєрія «Лісова пісня» - це надзвичайний твір, справжній шедевр української та світової літератури,видатної української поетеси. Цей твір можна назвати винятковим, бо в ньому простежується багатство думки, поетичність образів та гармонійна єдність реальності і фантазії. В феєрії Леся Українка ставить та намагається вирішити вічні питання: життя і смерті, кохання та ненависті, вірності та зради, пошуку правди та справедливості.

Поетеса навіки полюбила народні легенди-пісні які записувала її мати.

Леся збирала твори народної поезії, пам’ятала слова та мелодії багатьох пісень. З глибоких, яскравих вражень про рідний край, з джерел поліських повір’їв, легенд, звичаїв,пісень і народилась в 1911 році, в Кутаїсі, феєрія.[3]

Цей твір виношувався роками, а написаний був за два тижні. У цей твір поетеса вклала «цвіт душі» і вилила з свого серця «те, що не вмирає».

«Лісова пісня» вражає нас красою мрії, глибиною думки, музикою мови. Вона відкриває нам чари Полісся у шумах і тінях лісів, у веселкових барвах квітів, у зітханні вітру, гомоні весняної ночі.

Ніжна, задумлива краса, - от як характеризує поетеса природу. «Ярко-зелена драговина», тиховоде,вкрите ряскою та лататтям озеро, перший ряст, блакитні проліски, сон-трава. Білі, ярко-зелені, блідо-блакитні барви – це кольори ранньої весни. Оживає природа, оживають лісові духи та істоти.

У драмі виступають два світи: світ природи та її міфологічних істот і світ реальний, з постатями звичайних людей. Основний конфлікт підпорядкований головній ідеї боротьби за гармонічне вільне життя, за високу мрію, за красу і вірність боротьби буденщини, сірості та банальності.

Головні герої драми – це представники людства та природи. Лукаш – простий селянин,представник людства. Ідея гармонії людини і природи втілена в образ Мавки.[20]

Драма-феєрія має народно казковий зміст. Образи Мавки, Лісовика, Перелесника, Русалки не протиставлені людині, а, навпаки, мають тісний контакт з нею. У драмі-феєрії дивовижно поєднуються міфологічні істоти з персонажами-людьми, чого не припускала традиційна міфологія.

Мавка – це символ вірного кохання, поезії, символ прекрасного, мрії. У драмі вдало використані властивості казок, присутні алегоричні образи, зокрема, Доля — це символ суспільного буття.[3]

Природа — невід'ємна частина твору й займає у ньому одне з основних місць. Вона тісно пов'язана з життям народу і фантастичних істот, з їх долею.

«Лісова пісня» дуже близька до фольклору, і єднають її з творами народної творчості стильові прийоми, жива розмовна мова, яка надає творові поетичної краси. Тому-то не дивно, що окремі рядки звучать як пісня, інші — як казка чи дума.[29]

Кожен рядок драми-феєрії, кожна строфа сповнені надзвичайної щирості, ліризму, пісенності. Від народної пісні йдуть такі художні засоби, як епітети-прикладки, які набувають у п'єсі нового емоційного забарвлення: сон-трава, квітоньки-зірниченьки, верба-вдовиця, мак-відюк, сиротята-патерчата, зірка-пряха .

Фольклорна поетика дала можливість письменниці глибоко індивідуалізувати мову героїв, піднести її до рівня народної пісні. «Лісова пісня» наскрізь пронизана музикою та піснею. Під звуки Лукашевої сопілки прокидається Мавка. Лукаш грає веснянку — і на її чарівні звуки відповідає все живе, бо «навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти».[25]

О, не журися за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зростить вербицю, -

стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них

шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

Я їм тоді проспіваю

все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

мрії збираючи в гаю...

Грай же, коханий, благаю!

Як солодко грає,

як глибоко крає,

розтинає білі груди, серденько виймає! [15]

Образ Лесі Українки піднявся над епохою. Її слово було і її великим ділом. Талант письменниці виявився як в поезії, так і в драматургії, про що й свідчить «Лісова пісня» — один з найкращих поетичних творів світової літератури.