"Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000 - 2004 роки".

Стратегія перетворень в Україні на наступні п'ять років знайшла своє відображення у Посланні Президента України до Верховної Ради у лютому 2000 р. - "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки".

На відміну від положень Послання Президента України "Шляхом радикальних економічних реформ" (1994 p.), які визначали загальну логіку вирішення завдань стартового етапу економічних реформ, а також механізми подолання глибокої кризи української економіки, запропонована стратегія соціального та економічного розвитку на 2000-2004 pp. обґрунтовує складніші та відповідальніші завдання, її стрижнева позиція - визначення шляхів виведення української економіки на траєкторію сталого розвитку, тісного поєднання політики структурних змін та економічного зростання з активною і сильною соціальною політикою держави.

Основні пріоритети стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 pp. Посланням Президента визначено певні пріоритети стратегії економічного та соціального розвитку України.

* По-перше

Утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних передумов її прискореного зростання. По суті, безальтернативним пріоритетом економічної політики наступного періоду має стати утримання щорічних темпів зростання ВВП на рівні 6-7%. Лише такі темпи є достатніми для реалізації невідкладних завдань соціальної сфери, досягнення відчутного піднесення життєвого рівня населення. Мають бути задіяні й соціальні чинники економічного зростання. Особливого значення набуває підвищення ефективності використання трудового потенціалу та зростання продуктивності праці.

Важливою складовою прискорення темпів економічного зростання повинна стати активна політика Уряду щодо максимальної легалізації української економіки, виведення її за межі "тіньових" відносин.

* По-друге:

Запорукою сталого економічного розвитку мають бути зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва і споживання. Україна може претендувати на належне місце в Європі та світі лише опанувавши найбільш складний - інноваційний - шлях розвитку, підвалини якого мають бути закладені вже на старті політики економічного зростання.

Основою нового стратегічного курсу, його визначальним пріоритетом мають стати опрацювання та реалізація державної політи­ки, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави. Йдеться про реалізацію стратегічної мети - входження України (вже до кінця першого десятиріччя XXI ст.) до провідних технологічно розвинених країн світу.

Це може стати не лише визначальною метою економічної стратегії, а й пріоритетним постулатом національної ідеї, базовою основою політичної консолідації суспільства.

* По-третє:

Здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидке подолання кризових процесів, забезпечення необхідної адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон'юнктури, зміцнення їх фінансового стану, утвердження в перспективі України як держави з високоефективним експортоспроможним сільським господарством.

* По-четверте:

Вихід української економіки з кризи зводить у ранг стратегічного завдання питання глибокої перебудови соціальної сфери. У цьому контексті пріоритетом на наступні п'ять років є здійснення політики доходів та реформування системи оплати праці, подолання існуючого нині штучного заниження вартості робочої сили, а також неприпустимо низького рівня соціальних витрат.

Необхідною передумовою успішного розв'язання невідкладних проблем соціального розвитку, утвердження суспільної злагоди має стати подальше вдосконалення соціально-трудових відносин на всіх рівнях управління, розвиток соціального партнерства, зміцнення співробітництва та взаємодії органів виконавчої влади, роботодавців та профспілок, підвищення ролі та відповідальності соціальних партнерів за формування і реалізацію соціально-економічної політики.