17

ЛЕКЦІЯ №1.

Тема: соціологія як наука. Виникнення та встановлення її як самостійної науки.

Мета заняття:

• Розкрити специфіку вивчення суспільства соціальною наукою, її відмінність від інших суспільних наук;

• проаналізувати основні структурні елементи і рівні соціологічного знаггя;

• назвати основні риси, що характеризують специфіку ключового поняття соціології «соціальне»;

• формувати у студентів навички аналізу, вміння характеризувати зв’язки соціології з іншими суспільними науками;

• скласти конспект.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми: об’єкт соціології, предмет соціології, зв’язок соціології з іншими науками.

Література:

1. Варій М. Й. Психологія: Навч. посібник. – Київ: Видавництво «Центр учбової літератури», 2007.

2. Волович В.І. Соціологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури. 2009.

3. Городяненко В.Г. Соціологія. Підручник. - К.: ВЦ «Академія», 2006

4. Піча В.Н. Соціологія. Навчальний посібник. - Л.,2002

Структура заняття

1. Організаційна частина

2. Актуалізація опорних знань

3. Повідомлення теми, формування мети та основних завдань

4. Мотивація навчальної діяльності

5. План заняття

1. Соціологія як наука . Виникнення та встановлення її як самостійної науки. О. Конт – засновник соціологічного знання.

2. Об’єкт та предмет наукового дослідження.

3. Закони і категорії соціології.

4. Функції соціології.

5. Соціологічні вчення Г.Спенсера, К.Маркса, М.Вебера та ін..

6. Становлення й розвиток соціології в Україні.

6. Підведення підсумків.

Хід заняття

1. Соціологія як наука . Виникнення та встановлення її як самостійної науки. О. Конт – засновник соціологічного знання.

Етимологічне (історія походження слова) слово "соціологія" походить від таких складових: лат. зосіетаз - суспільство, зосіиз - товариш, компаньйон та грец. льогоз - слово, наука, вчення. Соціологія відноситься до групи наймолодших наук, її вік ще не досяг навіть двохсот років. Вона виникла у середині XIX століття. Одним із фундаторів соціології як науки вважають французького філософа, родоначальника позитивізму Огюста Конта -людину, яка дала ім'я новій науці. Загальноприйнятою є думка, що О. Конт-батько соціології, а К. Сен-Сімон - хрещений батько, матінка - Велика французька революція.

Соціологія – наука про суспільство або суспільствознавство.

Соціологи вивчають людей, зокрема, групи людей, прагнучи зрозуміти природу, значення зміст і взаємини між групами.

Основні етапи її розвитку.

Історію соціології прийнято розподіляти на три великих етапи: протосоціологічний, академічний та новітній.

Перший етап - протосоціологічний - триває, починаючи з часів Стародавнього світу до середини XIX століття (фактично до виникнення соціології як науки). Виникнення соціології не одномоментний акт, а довготривалий процес накопичення знань про суспільство, який нараховує тисячі років. Імена - символи, тобто найбільш знані представники цього етапу: Платон, Арістотель, А.Августін, Ф.Аквінський, Г. Броцій, Ж.Ж. Руссо, Дж.Локк, Т.Гоббс, І.Кант, В.Ф.Гегель, Ш.Фур'є, К. Сен-Сімон та інші.

Цими мислителями у широкий обіг введені ключові поняття, які потім використовувалися у соціологічній науці. Серед них -суспільство, соціальна реальність, природний стан, соціальний рух, соціальний детермінізм, соціальний закон, прогрес, регрес, циклічний та маятниковий розвиток та інші.

До виникнення соціології як науки чітко сформувалися два протилежних підходи щодо розуміння суспільства.

Перший тлумачить суспільство як природне явище, а до суспільний стан людини розглядає як до людський.

Відповідно держава також розглядається як природний витвір, тому що вона є різновидом суспільства. Людина першопочатково соціальна за своєю природою. Класичний представник такого підходу - Арістотель, який визначав людину як "політичну тварину".

Другий підхід є протилежним описаному і полягає у витлумаченні суспільства як штучного утворення, вигаданого, монархами задля блага народу. Таке розуміння суспільства є характерним для Платона.

У Новий час, який є найбільш плідним на висунення та формування різних концепцій, що пояснювали суспільне життя, активно розробляються теорії природних прав людини (Г.Гроцій), ідея суспільного договору (Дж. Локк, Т.Гоббс), ідея розподілу влад (Ш. Л.Монтеск'є), ідея громадянського суспільства (Г.В.Ф.Гегель), ідея "держави права" (І.Кант). "

Для європейців, -зазначав К.Ясперс, - ці століття є найбільш значимими, це фундамент, найбільше джерело наших поглядів, уявлень".

Початок XIX століття ознаменувався діяльністю представників утопічного соціалізму - К. Сен-Сімона, Ш.Фур'є та Р.Оуена. У їх теоретичних працях розроблялося поняття суспільства, аналізувався соціальний рух, обґрунтовувалася необхідність удосконалення існуючого суспільства.

Вибудувавши у своїй уяві ідеальне суспільство, вони намагалися цей новий погляд на нього втілити у реальне життя.

У межах протосоціології значно розвивалися ідеї соціального детермінізму (спричиненості соціальних явищ), ідеї прогресу та регресу суспільства а також наукового методу.

Другий етап - академічний, який починається із середини XIX століття, представлений плеядою відомих вчених, таких як О. Конт, Г.Спенсер, К.Маркс, Е. Дюркгейм та інших. У цей період нова наука набуває своєї назви соціології. Зусиллями цих мислителів у загальних рисах був окреслений предмет соціології, сформульовані її закони, пояснені фундаментальні категорії соціології. Особлива увага вчених зосереджувалася на аналізі понять соціальний організм, соціальна система, соціальна статика, соціальна динаміка, позитивна наука, індустріальне суспільство, еволюція, природний відбір, органіцизм, механічна та органічна солідарність, суспільна гармонія, матеріалістичне розуміння історії тощо.

Третій етап - новітній. Він починається з перших десятиліть XX століття і триває дотепер. Імена-символи цього етапу: М.Вебер, П.Сорокін, Т.Парсонс, Р.Мертон, Дж.Мід, Р.Парк, Ф.Знанецький, Е.ГІдденс, А. Турен, Ю. Хабермас, Т. Лукман, Н.Луман та інші.

Саме у цей період стрімко розвиваються немарксистські концепції суспільного розвитку, зокрема, М. Вебером, П. Сорокіним. М. Вебер, на відміну від К.Маркса, обґрунтовує думку про зумовленість капіталізму не суто економічними чинниками, а й культурними, релігійними, організаційними.

На цей період припадає розквіт "малих соціологій" – соціологій середнього рівня: соціології міста, соціології індустріального суспільства, соціології культури, соціології політики, соціології конфліктів, соціології адаптацій, гендерної соціології та багатьох інших.

Бурхливого розвитку набуває прикладна соціологія. Удосконалюється методика та техніка конкретних соціологічних досліджень. З'являються і швидко поширюються ефективні методики здійснення емпіричних досліджень. Започатковуються ґрунтовні електоральні дослідження. Соціологія сприяє розвиткові менеджменту та маркетингу, вивчається громадська думка, досліджуються нові тенденції у міждержавних відносинахв умовах глобалізму.

Огюст Конт як родоначальник соціології.

"Батьком" соціології як науки вважають французького філософа Огюста Конта (1798-1857 рр.). Його доля склалася так, що за власне життя він не був визнаний як вчений, а тим більше як фундатор нової науки. Визнання прийшло вже після його смерті: через двадцять років про О. Конта з'явилося американській і європейській пресі біля 900 статей.

Його основні твори: "Курс позитивної філософії", "Позитивістський катехізис”, "Система позитивної політики", "Заповіт Конта" (вийшов уже після його смерті).

О. Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, що тяжіє не до теоретизованого знання, а до такого знання, яке засноване на спостереженні та експерименті і пов'язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні і характеризуються точністю, достовірністю, конструктивністю, об'єктивністю.

О. Конт дав назву соціології як науці, окресливши в основних рисах її предмет та методи. Цікаво, що спочатку вчений називав нову науку "соціальною фізикою". Хід його роздумів був такий: якщо фізика вивчає взаємодії у неживій матерії, то повинна бути окрема наука, яка вивчаєлюдські взаємодії на рівні суспільства. Сучасна наука не використовує поняття "соціальна фізика", а поняття "соціологія", автором якого є також О. Конт, і яке є широко вживаним.

Розуміючи соціологію як комплексну, складну науку, мислитель вибудовує класифікацію наук, починаючи від найпростішої до найскладнішої. Ця класифікація в його інтерпретації мала такий вигляд:

математика - астрономія - фізика - хімія - фізіологія - соціальна фізика (соціологія).

Нова наука, за О.Контом, має два розділи - соціальна статика, яка вивчає анатомію суспільства, його структуру, будову тощо, та соціальна динаміка, яка вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес.

Він сформулював "закон трьох фазисів - стадій" розумового розвитку, який разом з законом розподілу праці обумовлює соціальний прогрес.

За О.Контом існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил, метафізична (абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами та позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого складає позитивне знання.

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, який супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою непримиренних протиріч між власниками та найманими працівниками.

Конфлікт між власниками і робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці.

О. Конт був противником революційних форм боротьби, надавав великого значення діяльності інженерів-організаторів виробництва, а також моралі, вихованню людей.