2.2 Функції та умови існування підприємництва
Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну) (рис. 2.2).
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає в сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.
Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.
Організаційна функція підприємництва полягає в безпосередній організації виробництва, збуту, реклами тощо, зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їх виконанням.
Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.
Із зазначених вище міркувань випливає такий важливий висновок: підприємництво має завжди супроводжуватись науково-технічною, організаційною і комерційно-економічною творчістю, новими підходами до вирішення господарських завдань; воно зумовлює особливий, антибюрократичний стиль господарської поведінки, підвалинами якого є, з одного боку, постійний пошук нових можливостей і ресурсів, а з іншого – персональна відповідальність за наслідки своєї діяльності.
Рисунок 2.2 – Основні функції підприємницької діяльності
Тому в умовах ринку практично всі люди мають бути підприємливими, але це не означає, що всі повинні і можуть бути підприємцями. Як засвідчує світовий досвід, лише п’ять-вісім відсотків населення тієї чи іншої країни є представниками підприємницьких кіл.
Головними умовами здійснення підприємницької діяльності є:
приватна автономність підприємця, тобто його повна економічна і господарська свобода у виборі сфери, методів, часу, місця здійснення підприємницької діяльності;
повна відповідальність підприємця за економічні, екологічні та соціальні наслідки своєї діяльності й пов'язаний з нею ризик;
власна орієнтація підприємця на комерційний успіх, на одержання прибутку.
Найпоширенішою висхідною сферою підприємництва є малий бізнес. У ньому діють більшість підприємців. Малий бізнес створює умови для розвитку підприємництва. Висока гнучкість, швидкість реакції на зміни в ринкових умовах, відсутність жорсткої регламентації праці, широкі можливості для прояву ініціативи й розумного ризику, притаманні малому бізнесу, приваблюють приватного підприємця.
Відомі західні економісти Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю зазначають: «Якщо ця мінімальна, або нормальна, винагорода не забезпечується, підприємець переорієнтує свої зусилля з даного напрямку діяльності на інший, більш привабливий або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні».
Підприємницький дохід складається з двох частин: нормального (звичайного) прибутку та економічного прибутку (надприбутку). Нормальний прибуток (винагорода) необхідний для того, щоб підприємець залишався у певній сфері діяльності (виробництво, надання послуг тощо) складається зх. відшкодування підприємцю за його працю з організації ресурсів та управління виробництвом, що пов’язано з ресурсною та управлінською функціями. Він визначається як різниця між виручкою від реалізації продукції та витратами на її виробництво.
В економічній літературі одержання доходу, що перевищує так званий нормальний прибуток підприємця, визначається поняттям економічний прибуток (надприбуток) – це специфічна частина підприємницького доходу, одержання якого пов’язано з функціями ризику і особливо інновації. Це – винагорода за інноваційно-підприємницьку діяльність (рис. 2.3).
Рисунок 2.3 – Складові підприємницького доходу
Отже, підприємницька діяльність зберігається за наявності нормального прибутку і заохочується, стимулюється до вдосконалення І розширення за умов отримання підприємцем економічного прибутку. Як уже зазначалося, підприємницька діяльність – це ризикована діяльність підприємця. Ризик безпосередньо впливає на економічний прибуток, який можна розглядати як винагороду підприємцю за ризиковану (підприємницьку) діяльність.
Зауважимо, що у підприємницькій діяльності існують два види ризиків:
ризик, що страхується;
ризик, що не страхується.
Ризик, що страхується, пов’язаний з більш-менш передбачуваними явищами (ризик повені, пожежі, крадіжки), і за нього підприємець сплачує (може сплачувати) страхові внески відповідним страховим компаніям.
Потенційним джерелом економічного прибутку є ризик, що не страхується, з яким стикається підприємець і який переборює своїм талантом і професійністю підприємницької діяльності.
До ризику, що не страхується, належать:
невизначеність і зміни попиту;
неконтрольованість витрат, змін у цінах, у загальній економічній кон’юнктурі;
зміни у зайнятості, смаках споживачів;
зміни у державній економічній політиці;
зміни у фінансово-бюджетній, банківсько-кредитній сферах тощо.
Подолання підприємцем ризику, що не страхується, забезпечує йому отримання економічного прибутку від підприємницької діяльності.