4. Особливості функціонування страхових брокерів в Україні

Страхові брокери - це юридичні особи або громадяни, які за­реєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та отримують винагороду за посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Страхові або перестрахові брокери-нерезиденти можуть надава­ти послуги лише через постійні представництва в Україні, які повинні бути зареєстровані як платники податку відповідно до законодавства України та включені до державного реєстру страхових або перестра-хових брокерів.

Страхова діяльність в Україні може проводитися за участю стра­хових або перестрахових брокерів як виключний вид діяльності. Вона може включати консультування, експертно-інформаційні послуги, ро­боту, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супрово­дом) договорів страхування (перестрахування), в тому числі щодо вре­гулювання збитків у частині одержання та перерахування страхових платежів, страхових виплат та страхових відшкодувань за угодою зі страхувальником або перестрахувальником. Також до неї входять інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Реєстрацію страхових та перестрахових брокерів здійснює Дер­жавна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (до 26 квітня 2003 року цю функцію здійснювало Міністерство фінансів Укра­їни) відповідно до Положення про особливі умови діяльності страхо­вих брокерів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.99 № 747, та Інструкції про порядок сертифікації страхових брокерів та регулювання їх діяльності, затвердженої наказом Коміте­ту у справах нагляду за страховою діяльністю від 26 жовтня 1999 р. № 78. При цьому посередницька діяльність на території України з укла­дання договорів страхування з іноземними страховиками не допуска­ється, крім договорів перестрахування з дотриманням вимог статті 30 Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р.

Станом на 1 січня 2004 року в Україні зареєстровано 68 стра­хових брокерів (табл. 1.1), переважна кількість яких знаходиться у містах: Києві - 139, Харкові - 5, Дніпропетровську - 6, Запоріжжі - 3, Івано-Франківську - 2, Маріуполі - 2, Львові - 2, Чернівцях - 2, а також по 1 в Луганську, Луцьку, Черкасах, Рівному, Севастополі, Броварах, Красному Лучі та Житомирі.

В Україні сьогодні найбільші статутні фонди мають такі страхові брокери як ТОВ «Страховий брокераж» (м.Київ) -50017,5 тис. грн.; БТОВ «Росток» (м.Київ) - 47 059,9 тис. грн.; ТОВ «Брокерська страхова компанія» (м.Київ) - 8307,0 тис. грн.

Слід зазначити, що на противагу вимогам законодавства України щодо мінімального розміру статутного фонду страховика та порядку формування його виключно грошовими коштами, до страхових броке­рів аналогічної вимоги не передбачено. Враховуючи відсутність пря­мих норм, формування статутних фондів страхових брокерів може здійснюватися іншими активами, ніж грошові кошти, в т.ч. майном, інтелектуальною власністю тощо.

У деяких країнах через страхових брокерів здійснюється переваж­на більшість усіх видів страхування, в інших - тільки страхування невеликих, нових та маловідомих ризиків. Найбільшого розвитку інститут брокерів досяг у Великій Британії.

Брокерами можуть &ути як фізичні, так і юридичні особи, у ви­гляді брокерської контори з найманим персоналом. Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера». Найвідоміші у всьому світі брокери акредитовані розміщувати страхові ризики в корпорації «Ллойд» - це так звані брокери «Ллойда». Процедура розмі­щення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона найдавніша. У загальних рисах її можна представити за такою схемою. Брокер готує сліп, на якому він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного виду страхування під такими рубриками:

• найменування страхувальника/перестрахувальника;

• предмет (інтерес) страхувальника/перестрахувальника;

• тип (наприклад, факультативне перестрахування);

• клас (страхові ризики);

• ліміт відповідальності (страхова сума/франшиза);

• дата та період;

• премія (ставка або сума);

• загальні умови або винятки;

• спеціальні умови (гарантії);

• брокераж;

• андеррайтиногова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в «Ллойді», він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру - лідеру.

Після докладного вивчення всієї інформації, що пов'язана з конкрет­ним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить свій штамп на сліпі та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він бере на себе. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Діяльність брокера ті сно пов'язана з «життєвим циклом» страхо­вого полісу, а саме:

1. знайти клієнта за своєю власною стратегією пошуку клієнта;

добре зрозуміти потреби клієнта з метою їх найкращого задово­ лення. Якщо страховий брокер не знає свого клієнта та його бізнесу, він не може ефективно виконувати свої зобов'язання Щодо нього. Послуги, які брокер надає своєму клієнтові, можна

об'єднати під назвою «найкраща порада». На цій стадії брокер відіграє роль консультанта з ризик-менеджменту і розробляє спеціальну програму з управління ризиком клієнта. Така про­грама може включати в себе самострахування, а також заходи щодо «поліпшення» ризику, наприклад, установлення додатко­вих пристроїв пожежогасіння або систем охорони;

3. пропонування брокером ризику на страховому ринку і по­ чаток переговорів про укладання договору страхування згідно з правилом «попиту та пропозиції», які тривають до моменту досягнення умов договору;

4. коли ризик є повністю розміщеним, брокер надсилає формальне повідомлення як своєму клієнтові, так і андеррайтеру;

5. у разі можливості висунення вимоги страхового відшкодування страхувальник повідомляє про страховий випадок не лише страхо­ вика, а й брокера. Допомога клієнтові в підготовці необхідних до­ кументів для висунення вимоги є дуже важливою послугою брокера, а коли клієнт не обізнаний з тонкощами проведення формальних процедур-конче необхідною. Великі брокери мають вплив на ринку і можуть його використати, наприклад для здійснення задовільного страхового відшкодування.

Коли «життєвий цикл» страхового полісу наближається до кінця, страховий брокер звертається до свого клієнта з пропозицією понови­ти дію договору на новий термін, і цикл починається спочатку.

Страховий брокер має певну кількість клієнтів, яких він представ­ляє на ринку. Брокер постійно вивчає ситуацію на ринку, де ставки і розміри страхового покриття коливаються, а з розвитком страхової індустрії з'являються нові страхові продукти. Окрім знань ринкової інформації, брокеру потрібні, наприклад, відомості про зміни в законо­давстві, що можуть мати вплив на бізнес клієнта. Великі брокери ви­трачають значні кошти на дослідження та прогнози. Вони не чекають запитань від свого клієнта, а намагаються попередити їх. Персональ­на увага брокера не залишається непоміченою. Клієнт цілком довіряє йому, а в умовах конкуренції це вельми важливо.

Комісійна винагорода брокера має такі ж складові як і у страхових агентів. Проте деякі брокери пропонують так звані «директорські бонуси» за управлінську роботу та участь у прибутку з можливістю

їх успадкування членами сім'ї таких високооплачуваних працівників. Для розрахунку комісійних за основу береться схема розра­хунку комісійних, де вказується підстава для розрахунку (річна премія / 100), термін дії договору, фактор та фінансова таблиця:

Підстава для розрахунку - витрати на ведення справи

Одиниці заяви (АЕ) =

Фактор

Розмір комісійних брокера залежить від обсягу річної премії, тер­міну дії договору, рівня посади працівника страхового брокера та ро­боти, організованої конкретним працівником команди (одиниці заяв додаються, а комісійні виплачуються за різницею ставок оплати за посадами).