Норма процента та інвестиції

Норма процента впливає на капітальні вкладення. Капітал вигі­дно інвестувати лише у тому випадку, якщо норма процента буде нижче норми прибутку. При зниженні норми процента підвищуєть­ся норма отримуваного прибутку, оскільки знижується ціна капіта­лу. За постійної величини доходу і зміни норми процента попит на інвестиції характеризується кривою (див. рис. 62).

Рис. 62

Якщо величина інвестицій на залежить від рівня доходу (рис. 63) це зображено відрізком прямої, паралельної до осі абсцис, то лінія «інвестиції — заощадження» перетинається з кривою зао­щадження, яке зростає в міру зростання доходу. Точка перетину — точка рівноваги, в якій заощадження (рівні 75) стають інвестиція­ми, фактично здійсненими. В інших точках рівноваги нема і інвес­тиції не досягають з плюсом чи з мінусом можливої величини. Звідси випливають висновки новітньої теорії: економічні суб’єкти, які здійснюють інвестиції та ті, що заощаджують, не співпадають, не являють собою одні й ті ж особи; рішення про заощадження не співпадають із рішеннями про капіталовкладення та ін.

Рис. 63

Процес зростання суми грошей, покладених у банк

Нехай У₀ — початкова грошова сума. Банк нараховує г процен­тів один раз на рік. Тоді в кінці першого року сума зросте до вели­чини У₁, тобто У₁ — У₀ + гУ₀ — У₀(1 + г). В кінці другого року сума складе У₂:

У₂ — У + гУі — Уо (1 + г )².

В кінці t-го року сума складе У :

У, — Уо (і + г) де і — 0,1,2,..., п .

За такою формулою визначають грошову суму У, в яку перет­ворюється початкова сума У₀, покладена в банк під г процентів рі­чних за умови, що проценти нараховуються один раз на рік.

Якщо проценти г нараховують один раз на рік, маємо

Уі+і —(1 + г) , де і — 0,1,2,....

Якщо проценти нараховують два рази на рік, тоді

У

У 1 —

і+—

, де і — 0,—,1,—,....

^і 2 2

Якщо проценти нараховуються п разів на рік, тоді

У і =

і +— п

п

Уі, де і = 0,¹,—, п п

Крива Філліпса

Австралійський економіст А. У. Філліпс у 1958 році довів, що між інфляцією та безробіттям існує зворотній зв’язок. При високо­му безробітті інфляція низька і навпаки. Цей взаємозв’язок у зага­льному вигляді він відобразив у кривих.

інфляція

Рис. 64

А. У. Філіпс з’ясував, що «у Великій Британії існує залежність між швидкістю зміни номінальної заробітної плати та частки без­робітних у загальній чисельності робочої сили,... така залежність... залишалася стійкою на протязі 1861—1957 років»:

^ю = І ("1 = І (^и )>

І ^ )

де ю — швидкість зміни ставок заробітної плати, d і 5 — попит і пропозиція, и — частка безробітних у загальній чисельності робо­чої сили, І — форма функції.

Якщо врахувати зміни вартості життя (в процентах) і позначити його P, то залежність буде мати вигляд:

ю = f (и) + кР,

де к — позитивна постійна величина.

Якщо к — 1, то формулою виражається залежність між зміною реальної заробітної плати ю, вираженою в процентах, і часткою безробітних и . Якщо ж к < 1, це означає, що збільшення заробітної плати не повністю компенсує підвищення цін і реальна заробітна плата знижується.