Показник монопольної влади. Індекс Лернера. Індекс Гарфінделя Хіршмана

Для вимірювання ступеня монопольної влади в економічній те­орії використовується індекс Лернера, який він запропонував у 1934 році.

В умовах чистої конкуренції ціна дорівнює граничним витратам і граничному доходу: Р _ МС _ МЯ , що дозволяє максимізувати прибуток. Для монополії ціна перевищує граничні витрати Р > МС. Монопольна влада вимірюється величиною L, на яку ці­на перевищує граничні витрати:

_ Р - МС _ Р '

Коефіцієнт L змінюється в межах від 0 до 1. Чим більший роз­рив між Р і МС , тим більший ступінь монопольної влади. При до­сконалій конкуренції, коли Р _ МС, індекс Лернера буде дорівню­вати 0.

Сучасні ринкові структури більш точно можна було б характе­ризувати терміном олігополія (тобто небагато продавців). Це тип ринку, коли кілька великих фірм захоплюють виробництво і збут основної маси продукції.

Концентрацію ринку і ступінь влади над ціною в умовах оліго- полії можна виміряти з допомогою індексу Гарфінделя (Н). Цей індекс передбачає попередню оцінку частки фірми на ринку, яка позначається символом « 5 ». Наприклад, якщо одна з фірм поста­чає на ринок 50 % всього галузевого обсягу продаж, то її 5 =50 %. Далі необхідно визначити, скільки всього фірм у галузі (від 1 до п), і, нарешті, показник кожної фірми підноситься до квадрату і всі показники 5² сумуються:

Н _ 5₁² + 5₂² + 5₃² +... + 52 _ І5² .

І_1

У випадку чистої монополії, коли галузь складається із однієї фірми (п — 1), індекс Гарфінделя буде дорівнювати 10 000, тобто 5₁ —100 %, а Н —100², тобто 10 000.

Якщо в галузі дві фірми-олігополії і ринкові частки їх рівні (50 % у кожній), то Н — 50² + 50² — 5000. Таким чином, чим більше фірм у галузі, тим менший індекс « Н ».

У випадку досконалої конкуренції, коли в галузі, наприклад, 100 фірм і частка кожної дорівнює 1 %, індекс

Н — 12 +12 +1₃² +... +12₀₀ — 100.

Індекс Гарфінделя реагує як на ринкову частку кожної фірми, так і на кількість фірм у галузі.

Так, якщо не використати індекс і орієнтуватися тільки на кіль­кість фірм в галузі, то можна подумати, що галузь, де функціонує 5 фірм, більш концентрована, ніж така, в якій діють 6 фірм. Але тут не враховується показник 5. Наприклад, в галузі 6 фірм, у однієї з них 5 =50 %, а в інших 5 частки по 10 %, тоді індекс Н — 50² + (10² X 5) — 7500. Якщо ж у галузі 5 фірм і в кожної з них

рівні ринкові частки, тобто 5 =20 %, то індекс Н — 20² X 5 — 2000. Таким чином, галузь із 6 фірм має більший ступінь концентрації, ніж галузь, яка складається з 5 фірм.

У випадку олігополії конкуренція носить переважно неціновий характер. Нецінова конкуренція базується на залученні споживача не з допомогою зниження ціни, а за рахунок інших факторів — по­кращення якості товарів, реклами, післяпродажного технічного об­слуговування і т. п.

Олігополія. Модель Курно. Ламана крива попиту Суїзі

Вперше спроба пояснити поведінку олігополії була зроблена французом А. Курно в 1838 році. Його модель заснована на таких принципах:

• на ринку присутні тільки дві фірми;

• кожна фірма, яка приймає своє рішення, вважає ціну та обсяг виробництва конкурента постійними.

Так, припустимо, на ринку діють дві фірми X і У. Як буде ви­значати фірма X ціну та обсяг виробництва? Окрім витрат, вони залежать від попиту, а попит, у свою чергу, від того, скільки про­дукції випустить фірма У . Однак що буде робити фірма У , фірмі X невідомо, вона лише може передбачити можливі варіанти її дій і відповідно планувати власний випуск.

Оскільки ринковий попит є величина задана, розширення виро­бництва фірмою У викличе скорочення попиту на продукцію фір­ми X . На рис. 46 показано, як зміститься графік попиту на проду­кцію фірми X (він буде зміщуватися вліво), якщо У почне розширювати продаж. Ціна та обсяг виробництва, що встановлю­ються фірмою X, виходячи з рівності граничного доходу та грани­чних витрат, будуть знижуватися відповідно від Р₀ до р, Р₂ і від

в

Якщо розглядати ситуацію з позиції фірми У, то можна накрес­лити подібний графік, що відображає зміну ціни та кількості про­дукції, що виготовляється, в залежності від дій, здійснюваних фір­мою ^Х.

Об’єднавши обидва графіки, отримаємо криві реакції обох фірм на поведінку одна одної. На рис. 47 крива X відображає реакцію

фірми ^х на зміни у виробництві фірми У, а крива У — відповід­но навпаки. Рівновага настає в точці перетину кривих реакцій обох фірм. У цій точці передбачення фірм співпадають з їх реальними діями.

V — попит; МК — граничний дохід;

МС — граничні витрати.

Рис. 46

о ^до 0 , 02 •

Рис. 47. Криві реакції фірм X і У на поведінку одна одної

У моделі Курно не відображена одна істотна обставина. Перед­бачається, що конкуренти відреагують на зміну фірмою ціни пев­ним чином. Коли фірма У виходить на ринок і забирає у фірми X частину споживчого попиту, остання «здається», вступає в цінову гру, знижуючи ціни та обсяг виробництва. Однак фірма X може зайняти активну позицію і, значно знизивши ціну, не допустити фі­рму У на ринок. Такі дії фірми X не охоплюються моделлю Курно.

«Цінова війна» знижує прибутки обох сторін. Оскільки рішення однієї з них впливають на рішення іншої, існують підстави домови­тися про фіксацію цін, поділ ринку з метою обмеження конкуренції та забезпечення високих прибутків. Оскільки всілякі змови підпа­дають під антимонопольне законодавство та переслідуються дер­жавою, то фірми в умовах олігополії вважають за краще від них ві­дмовитися.

Оскільки цінова конкуренція невигідна нікому, кожна фірма бу­ла б готова тримати більш високу ціну за умов, що її конкурент бу­де діяти аналогічним чином. Навіть якщо зміниться попит, або ско­ротяться витрати, чи відбудуться ще якісь події, які дозволяють знизити ціну без шкоди для прибутку, фірма не зробить цього, по­боюючись, що конкуренти сприймуть подібний крок як початок ці­нової війни. Підвищення цін також не є привабливим, оскільки конкуренти можуть і не наслідувати приклад фірми.

Реакція фірми на зміну цін конкурентами відображена у моделі вигнутої кривої попиту на продукцію фірми в умовах олігополії. Ця модель була запропонована в 1939 році американцями Р. Холлом, К. Хітчем і П. Суїзі. На рис. 48 зображені криві попиту і граничного доходу фірми X (виділені жирною лінією).

Рис. 48. Модель вигнутої кривої попиту:

D₁, МЯ₁ — криві попиту та граничного доходу фірми за цін вище Р₀; D₂, МЯ₂ — криві попиту та граничного доходу фірми за цін нижче Р_о

Якщо фірма піднімає ціну вище Р₀, то її конкуренти не поч­нуть у відповідь підвищувати ціни. Внаслідок цього фірма X втратить своїх споживачів. попит на її продукцію при цінах вище Р₀ дуже еластичний. Якщо ж фірма X встановить ціну нижче Р₀, то конкуренти, скоріше всього, підуть услід за нею, щоб зберегти свою частку ринку. Тому при цінах нижче Р₀ попит буде менш еластичним.

Різка різниця в еластичності попиту при цінах вище Р₀ та нижче Р₀ призводить до того, що крива граничного доходу переривається, а це значить, що зниження ціни не зможе бути компенсоване роз­ширенням обсягу продаж. Модель вигнутої кривої попиту дає від­повідь на питання, чому фірми в умовах олігополії намагаються пі­дтримувати стабільні ціни, переносячи конкурентну боротьбу в не- цінову сферу.

Існують і інші моделі олігополії, засновані на теорії ігор. Так, при визначенні власної стратегії фірма оцінює вірогідні прибутки та втрати, які будуть залежати від того, яку стратегію вибере кон­курент. Припустимо, що фірми А і В контролюють основну част­ку продаж на ринку. Кожна з них намагається збільшити обсяг продаж і тим самим забезпечити собі зростання прибутків. Досяг­нути результату можна зниженням цін і приверненням на свою сторону додаткових покупців, активізацією рекламної діяльності і т. ін.