Попит на гроші

Попит на гроші не тотожний масі грошей, що знаходиться в обі­гу. Необхідно розрізняти потік, що утворює попит на гроші за да­ний період, і запас, який утворює грошова маса, котра знаходиться в обігу. Попит на гроші виникає тоді, коли приймається рішення додати гроші до наявних ліквідних засобів, тобто коли має місце тезаврація (гр. thesaurus — скарб). Див.словник.

Загальний попит на гроші M включає М₁ — ерУ — операцій­ний попит (який, в свою чергу, включає попит на гроші для угод і попит на гроші з боку активів) і спекулятивний попит М₂ — L(i). За класичною теорією, виробник із збільшенням доходу потребує бі­льшої кількості грошей для покриття зростаючих витрат, що визна­чає попит на гроші для угод. Тут е — константа, що виражає тим­часове запізнення між моментом отримання доходів і моментом, коли робляться витрати, а 1/е — швидкість обігу грошей; рУ — сума всіх операцій.

Якщо норма відсотка (процента) низька і курс цінних паперів високий, то існує ризик зниження курсу, якщо підвищиться норма процента. Якщо норма процента висока, курс цінних паперів три­мається на низькому рівні, то виникає тенденція вкладати макси­мум готівкових засобів у цінні папери. Так формується попит на гроші з боку активів.

Рис. 59. Графік функції Ь(і)

Спекулятивний попит на гроші М₂ залежить від рівня норми процента і й зростає, коли і знижується. Існує ставка і₀, за якої економічні агенти не зацікавлені вкладати свої ліквідні грошові за­соби в цінні папери. Це явище під назвою «ловець ліквідності» бу­ло досліджене Дж. Кейнсом. Рівновага грошового ринку, за Кейн­сом, має місце тоді, коли пропозиція М дорівнює попиту на гроші: М — врУ + Ь(і).

Перевага ліквідності. Рівноважний рівень процента

Д. Рікардо і К. Маркс вважали норму процента змінною величи­ною, похідною від прибутку, яка залежить від співвідношення між пропозицією реального заощадження і попитом на нього. До такого висновку приходили і економісти наступного періоду, включаючи А. Маршалла. На графіку (див. рис. 60) відображена така залеж­ність. На осі абсцис показана кількість грошей (реальна) М, на осі ординат і — рівноважний рівень процента.

З розвитком ринку цінних паперів і банківської системи, з кон­центрацією грошових ресурсів, з перетворенням підприємств в ак­ціонерні товариства тощо — класична теорія процента стає недо­статньою. В нових умовах процентна ставка — незалежна змінна, яка впливає на поведінку економічних агентів. «Попит на гроші» визначається як кількість платіжних засобів, які економічні агенти утримують у ліквідній формі. Попит є функцією доходу, але на нього значний вплив здійснює зміна процентної ставки. Перетво­рення грошей у цінні папери залежить від процента, який вони

приносять. Якщо процентна ставка низька, то нема необхідності міняти гроші на цінні папери. Тому процент впливає на «перевагу ліквідності», чи грошовий попит.

Якщо абстрагуватися від рівня доходу (його можна розглядати як величину постійну), то М — L(i), де М — попит на гроші, L — «ліквідність», і — норма процента. За умов вкрай низького проце­нта попит на гроші стає майже необмеженим і створюється стано­вище, яке отримало назву «пастка ліквідності». Попит на гроші стає надзвичайно еластичним.

В сучасних умовах пропозиція і попит на гроші висококонцент- ровані та легко піддаються регулюванню. Один із важелів такого регулювання — направлена зміна рівня процента.