2. Причини виникнення та суть товарного виробництва

Витіснення натурального господарства відбувається на основі товарообміну окремих суб’єктів шляхом поглиблення спеціалізації праці, що означало спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Та­ким чином, матеріальною основою виникнення відносин обміну їх речовим змістом є суспільний поділ праці. Спеціалізація праці на виготовленні окремих продуктів або на окремих трудових операці­ях робила необхідним обмін між спеціалізованими виробниками.

Людство знає три великих суспільних поділи праці. Перший від­бувався багато тисяч років тому. Це було відокремлення скотарських племен від землеробських. Другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від сільського господарства. Третій суспіль­ний поділ праці полягав у виділенні класу купців. Він свідчить про уже розвинений обмін товарами, якщо на ньому спеціалізується ці­лий клас людей. Сучасна економічна теорія виділяє четвертий вели­кий суспільний поділ праці, який відбувся в розвинутих країнах світу в XX ст. Це — відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров’я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилася тенденція до розширення товарного виробництва.

Суспільний поділ праці зумовлюється дією закону економії ро­бочого часу, і веде до зростання продуктивності праці, збільшення обсягу виробленого продукту. Зростання продуктивності праці ро­бить вигідним обмін товарів, тобто економія робочого часу висту­пає рушійною силою розвитку товарного виробництва. На грунті суспільного поділу праці виникають економічні відносини не лише в сфері безпосереднього виробництва, але й у сфері обміну продук­тами праці, які стають товарами. Суспільний поділ праці і обмін продуктами — два взаємозв’язані і взаємообумовлені процеси. Але сам суспільний поділ праці не народжує товарних відносин, виник­нення товарних відносин зумовлено соціально-економічною відо­кремленістю виробників, яка виступає у формі приватної власнос­ті на засоби виробництва. Головною рисою відокремленості виробників є забезпечення прямого зв’язку, залежності рівня спо­живання від рівня виробництва, що стимулює розкриття фізичних і духовних можливостей людини і забезпечує соціально-еконо­мічний прогрес суспільства.

За умов суспільного поділу праці економічна відокремленість надає обмінові нового характеру — він здійснюється на основі вра­хування витрат праці виробників. Виникає товарна форма вироб­ництва, з’являються товарні відносини між виробниками.

Таким чином, суспільний поділ праці, за якого відбувається спеціалізація виробництва, є необхідною умовою виникнення това­рного виробництва. Безпосередньою причиною цього є економічне відокремлення виробників як власників засобів виробництва і виро­бленого продукту.

Товарне виробництво — це така форма організації суспільного виробництва, при якій економічні відносини між відокремленими виробниками виявляються через купівлю-продаж на ринку продук­тів їх праці — товарів. Звідси випливають основні риси товарного виробництва:

• суспільний поділ праці;

• приватна власність на засоби виробництва;

• повна соціально-економічна відокремленість і самостійність виробництва;

• економічні зв’язки між відокремленими виробниками здійс­нюються через обмін товарів;

• стихійний характер розвитку.

В економічній теорії розрізняють просте і розширене (капіталі­стичне) товарне виробництво. Просте товарне виробництво є дрі­бним, розрізненим і має такі характерні особливості: 1) базується на власній праці (виробники для виробництва товарів застосовують засоби виробництва, які їм особисто належать); 2) розміри підпри­ємств незначні; 3) у ньому не існує одиничного поділу праці; 4) має обмежений характер, тому що частина продуктів йде на задоволен­ня особистих потреб і лише частина — на ринок; 5) створений про­дукт належить виробнику; 6) кінцева мета — задоволення особис­тих потреб.

Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну пра­цю багатьох найманих працівників, їх експлуатацію, характеризу­ється антагонізмом між безпосередніми виробниками і власниками засобів виробництва, привласненням створеного продукту капіталі­стом і має такі риси: 1) застосовується наймана праця; 2) розміри підприємств значні, значним є і обсяг продукту, виробленого для обміну; 3) суспільний характер виробництва виявляється через ко­операцію праці на окремих підприємствах; 4) товарні відносини носять загальний характер; 5) мета виробництва — отримання при­бутку (доходу) капіталістом.

Хоча просте товарне виробництво характерне, насамперед, для періоду становлення товарного виробництва, але його залишки зберігаються і сьогодні у формі дрібних селянських господарств, сімейних ферм, ремісничих майстерень. Сфера його існування об­межується галузями виробництва з низькою нормою прибутку і ве­ликим господарським ризиком. Просте товарне виробництво має обмежений характер, а капіталістичне — загальний.

В умовах командно-адміністративної статичної (одержавленої) (фр. вїМ — держава) економіки, яка панувала в колишньому СРСР, мало місце штучне звуження сфери товарно-грошових відносин. Не дивлячись на те, що централізована економіка за своєю сутністю належить до товарної, де зберігаються товарні зв’язки між вироб­ником і споживачем, але вони серйозно деформовані надмірним втручанням держави, яка керує економікою через накази і команди, доручення, спускає зверху плани і директиви, нормативи і розпоря­дження (усі вони мають силу законів) безпосередньому виконавцю-господарнику. Воля державної (комуністичної) партії виконувалася через Держплан, де було вказано, що виробляти, як розподіляти ре­сурси з утворених загальнодержавних фондів. Постачальники при­кріплювалися до споживачів, централізовано і суб’єктивно встано­влювалися ціни. Таким чином ігнорувалися вимоги економічних законів товарної форми організації виробництва, що послужило однією з причин неефективності й втратного характеру економіки. Відсутність ринкових стимулів, незадоволеність особистих потреб та інтересів, інертність одержавленої економіки продемонстрували недосконалість і нежиттєвість тоталітарної, командно-адміні­стративної форми суспільного виробництва.

Як вже з’ясовано, товарне виробництво існувало не завжди і з часом імовірно зникне, а на зміну йому прийде досконаліша форма суспільного виробництва — безпосередньо суспільне виробництво, про що свідчить дія у межах сучасного товарного виробництва двох протилежних тенденцій: до розширення товарного виробниц­тва і до його підриву. Перша — зумовлена поглибленням суспільно­го поділу праці (утворенням нових галузей — їх нині нараховується у США 700, відгалуженням окремих виробничих функцій у самос­тійні виробництва) збільшенням кількості економічно відокремле­них виробництв (у США за 1947—1992 роки їх кількість зросла бі­льше, ніж на 9 млн.), перетворенням науки у безпосередню продуктивну силу (внаслідок чого матеріалізовані результати нау­кових досліджень у вигляді патентів, ліцензій «ноу-хау» перетво­рюються на товар), збільшенням ролі та економічної значущості сфери нематеріального виробництва (освіта, наука, охорона здо­ров’я).

Дія тенденції підриву товарного виробництва, яка зародилася у розвинутих країнах світу у XX ст. і посилюється сьогодні, визнача­ється розширенням масштабів одиничного поділу праці внаслідок зростання концентрації виробництва, виникненням і розвитку ве­личезних багатогалузевих об’єднань підприємств. Ця тенденція зу­мовлена також розширенням ролі регулювання і планування в ме­жах окремих корпорацій, розвитком контрактних відносин між корпораціями-гігантами та дрібними підприємствами з виробницт­ва окремих деталей, вузлів, комплектуючих частин для кінцевої продукції. Крім того, практично кожному акту купівлі-продажу між корпораціями передує укладання контракту, що має юридичну си­лу. Отже, зникає необхідність підтверджувати через ринок суспіль­но необхідний характер товарів, що виробляються. Певний підрив товарного виробництва існує внаслідок укладання державних конт­рактів, централізованого регулювання економіки з боку держави.

Дія тенденції до підриву товарного виробництва зумовлює на­родження четвертої форми суспільного виробництва — безпосере­дньо суспільної.

Слід відзначити, що чим ширше і глибше економіка охоплюєть­ся товарними відносинами, тим гостріше перед суспільством пос­тає завдання узгодження дій та інтересів учасників (агентів) проце­су обміну — виробників і споживачів товару. Товаровиробник не має гарантії, що його товар знайде споживача, і при зміні структури суспільних потреб він постійно повинен реагувати на потребу рин­ку зміною свого виробництва.

Але це побоювання втратити свого споживача і є тим позитив­ним чинником, що спонукає виробника посилено працювати, здій­снювати безперервний пошук, вміло ризикувати, а в кінцевому під­сумку — розвивати виробництво.