Крива довгострокових середніх витрат

Довгостроковий період відрізняється від короткострокового можливістю фірми вільно маніпулювати всіма виробничими фак­торами.

Тут усі витрати стають змінними — фірма встигає побудувати чи орендувати додаткові виробничі приміщення, встановити необ­хідні машини та обладнання, чого вона не могла би зробити в коро­ткостроковому періоді. Це дозволяє їй наростити обсяг виробницт­ва продукту з новим характером витрат.

Зміна характеру витрат у довгостроковому періоді зображена на графіку, де побудовано криві довгострокових середніх витрат ( LAC — Long Average Costs) і довгострокових граничних витрат ( LMC — Long Marginal Costs).

Крива LAC — це довгострокові ATC, яку називають також плановою кривою.

Протягом тривалого періоду фірма побудувала чотири різних за виробничими можливостями підприємства, для кожного з яких ха­рактерна своя крива короткострокових ATC : ATCj — найменшого підприємства, ATC₂ — середнього, ATC₃ — великого, ATC₄ — найбільшого. Крива LAC (довгострокових ATC ) фірми проходить по дотичній до всіх можливих кривих короткострокових ATC. Останні відрізняються за обсягом виробництва, за якого вони дося­гають мінімальних значень.

Крива довгострокових середніх витрат показує найменші витра­ти виробництва будь-якого визначеного обсягу випуску продукції, допускаючи при цьому можливість зміни усіх факторів виробницт­ва оптимальним чином з метою мінімізації витрат.

Рис. 36

Точки A , B, C, D вказують на найменші витрати конкретних підприємств, за яких виробництво буде найдешевшим. За цими то­чками й будується планова крива фірми. Середні витрати на LAC завжди такі ж низькі, як і на будь-якій окремо взятій кривій ATC . Але графік показує, що найбільш вигідним (найдешевшим) є виро­бництво на другому (середньому) підприємстві фірми.

На графіку відображена й крива довгострокових граничних витрат ( LMC ), що відповідає кривій довгострокових ATC і пока­зує приріст витрат, пов’язаних із виробництвом додаткової одиниці продукту, у тому випадку, коли фірма вільна змінювати всі види витрат оптимальним чином з метою мінімізації витрат.

У тривалому періоді виробництва LMC відображають зміну всіх витрат фірми, тоді як у короткому періоді граничні витрати показують зміну лише змінних витрат. Зростаюча крива LMC пе­ретинає LAC у точці її мінімуму (точці М). Вздовж кривої довго­строкових граничних витрат ( LMC ) граничні витрати включають зростання альтернативної вартості та обраного оптимальним чином підприємства, на якому середні витрати найнижчі.

Віддача від масштабу та прибутковість фірми

Існує тоді, коли довгострокові середні витрати фірми зменшу­ються при зростанні обсягу виробництва. Постійна віддача від

масштабу існує в тому випадку, коли довгострокові АТС не зале­жать від обсягу випуску продукту. Негативна економія від масш­табу, або спадна віддача від масштабу, існує при зростанні довго­строкових середніх витрат по мірі збільшення обсягу виробництва. Зокрема, крива довгострокових АТС на графіку (рис. 37) до точки С демонструє позитивну економію від масштабу, а після точки С — негативну (спадну).

Економія від масштабу має такі причини: неподільність виро­бництва, спеціалізація виробництва, використання більш про­гресивної техніки.

Основною причиною негативної економії від масштабу (спад­ної віддачі від масштабу) є складності в управлінні великомасшта­бним виробництвом, тобто зростання витрат на управління.

На графіку показана крива довгострокових ATC фірми, різні відрізки якої демонструють різні варіанти економії від масштабу при зростанні обсягу виробництва.

Відрізок AB кривої показує позитивну (зростаючу) віддачу від масштабу, відрізок BC — постійну віддачу, відрізок CD — нега­тивну (спадну) віддачу. Фірма намагається збільшити віддачу від масштабів виробництва, але зростання витрат на управління вели­комасштабним виробництвом зрештою приводить до спадної від­дачі факторів виробництва.

Економія на масштабах випуску продукту дозволяє фірмі знач­но збільшити діапазон доходності виробництва за ринкової ціни P у довгостроковому періоді (відрізок EF кривої LAC ).

Економія на масштабах дає можливість фірмі досягти високої прибутковості за значних обсягів виробництва. Але існує певна межа (точка C на плановій кривій), після якої вже неможливо під­тримувати незмінну віддачу факторів виробництва, і вона починає спадати, породжуючи негативний ефект від масштабу.

Аналізуючи ці два графіки, можна зробити висновок: надто ве­ликі масштаби виробництва є неефективними, як і надто малі, тому найефективнішими виявилися середні підприємства фірми, яка на­магатиметься оптимізувати розміри підприємств, виходячи із рівня середніх витрат і можливостей економії на масштабах виробництва.

Оптимальні розміри підприємств відрізняються по галузях і по територіях.

Так, витрати на одиницю вартості продукту відмінні при вироб­ництві морозива (де прибутковими є невеликі фірми) і при випуску автомобілів (де прибутковими є підприємства, що перевищують середній розмір, тобто великі).