4. Ефективність зовнішньоекономічних відносин

Для того, щоб визначити ефективність зовнішньоекономічних відносин, потрібно визначити ступінь інтернаціоналізації господар­ської діяльності тієї чи іншої країни, а також міру участі націона­льного господарства в міжнародному поділі праці.

Для визначення ступеня інтернаціоналізації господарської дія­льності використовується показник «експортної квоти виробницт­ва», який фіксує частку продукції, що виготовлена на експорт:

q = 100,

де а — експортна квота;

X — річний експорт;

У — річний валовий внутрішній продукт.

Міру участі національної економіки в міжнародному поділі праці характеризує також індекс товарності:

T= 100,

де t — індекс товарності;

X — річний експорт;

М — річний імпорт;

У — річний валовий внутрішній продукт.

У міжнародній статистиці при аналізі ефективності зовнішньої торгівлі широко застосовується показник зміни пропорцій зовніш­ньоторгового обміну під назвою «умови торгівлі». Дані про зміну цього показника періодично публікуються в економічних виданнях ООН. Умова торгівлі — це співвідношення індексів експортних та імпортних цін країни. Зміни показника пов’язані з рухом цін на ек­спортовану та імпортовану продукцію і в кінцевому рахунку зале­жать від структури експорту та імпорту. Наприклад, випереджаюче зростання цін на імпортовану продукцію в порівнянні з експортом може відбуватися у випадку намагання компенсувати втрати екс­портної виручки і призводить до зростання вивозу сировини і па­лива, що суттєво погіршує «умови торгівлі».

Обсяг зовнішньої торгівлі окремої країни вимірюється показни­ком торгового обороту, який обчислюється за такою схемою:

Торговий оборот = Вартість експорту + Вартість імпорту.

Ефективність (результативність) зовнішньоекономічних відно­син знаходить безпосередній вираз в балансах міжнародних розра­хунків, який є співвідношенням грошових вимог та зобов’язань, надходжень та платежів однієї країни по відношенню до інших кра­їн за певний проміжок часу (рік, квартал, місяць). Розрізняють два основних види балансів — платіжний та розрахунковий.

Платіжний баланс включає в себе три основних розділи, а саме: торговий баланс, баланс послуг та некомерційних платежів, баланс руху капіталів та кредиторів.

Торговий баланс — це різниця вартості експорту та імпорту або так званий чистий експорт:

Чистий експорт = Вартість експорту - Вартість імпорту.

Слід зауважити, що до платіжного балансу відносять тільки ту частину торгового балансу, по якій платежі фактично здійснені або повинні бути негайно погашені. Ця обставина важлива тому, що поряд із зазначеними платежами існують відстрочені платежі та зо­бов’язання, які породжені продажем товарів у кредит. Тому та час­тина обсягів зовнішньої торгівлі, що не оплачується у поточному році, включається в окремий торговий баланс, а він, у свою чер­гу, — в розрахунковий баланс.

Різниця між обсягами експорту та імпорту складає сальдо тор­гового балансу. Сальдо може бути позитивним і негативним. У першому випадку баланс буде активним (вартість експорту пе­ревищує вартість імпорту), в другому — пасивним (вартість імпор­ту перевищує вартість експорту). Якщо баланс буде пасивним, чис­тий експорт буде із знаком «мінус», що змушує віднімати його від платіжного балансу.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає платежі та надходження від транспорту, страхування, зв’язку, туризму, спо­живчі перекази трудових коштів (заробітна плата, спадщина, пенсії, стипендії). Усі ці статті отримали назву «невидимих операцій». їх обсяг в країнах Організації економічного співробітництва і роз­витку становить приблизно 160 млрд дол. на рік або 40—50 % над­ходжень поточного балансу. Наприклад, міжнародний туризм за­безпечує Іспанії 40 %, а Португалії — 25 % валютних надходжень. Канада отримує від туризму іноді більше валюти, ніж від експорту пшениці. Грошові перекази громадян, які тимчасово працюють за кордоном, складають значну частину валютних надходжень у еко­номіку багатьох країн. Японія, Італія та ФРН поповнюють валютні фонди за рахунок перебування військ США на їх територіях.

Торговий баланс та баланс «невидимих операцій» утворюють баланс поточних операцій (поточний платіжний баланс).

Баланс руху капіталів та кредитів відбиває, з одного боку, над­ходження закордонних інвестицій та позик, а з другого — надання кредитів та здійснення капіталовкладень в інших країнах. Адже ві­домо, що за умов глибокої інтернаціоналізації виробництва звичай­ним явищем економічного життя є вивіз капіталу у підприємниць­кій формі (прямі та портфельні інвестиції) та експорт капіталу у позичковій формі (надання позик, кредитів); отримання коротко­строкових авуарів (тобто цінні папери, чеки, векселі, перекази то­що).

Баланс розрахунків по цих операціях доповнює баланс поточ­них операцій та складає в сукупності платіжний баланс країни.

На відміну від платіжного, існує розрахунковий баланс. Він ха­рактеризується співвідношенням вимог та зобов’язань країни до інших країн на певну дату (наприклад, на початок року) або за пев­ний період.

Активне сальдо розрахункового балансу показує, на яку вели­чину сума здійснених країною зарубіжних інвестицій, надання кре­дитів перевищує суму погашеної заборгованості іноземним креди­торам. Пасивне сальдо показує, на яку величину сума погашеної заборгованості перевищує суму здійснених інвестицій і кредитів.

Таким чином, сальдо розрахункового балансу на певну дату ха­рактеризує позицію країни як кредитора або боржника.