3. Концепції загальної економічної рівноваги

Для більш детального з’ясування понять економічного кругоо­бігу, в якому суспільний продукт на макроекономічному рівні може бути реалізований лише за умови дотримання відповідних макрое- кономічних пропорцій між його речовими та вартісними елемента­ми, потрібно розглянути схеми економічного кругообігу Ф. Кене, марксистські схеми суспільного відтворення і сучасні схеми еко­номічного кругообігу (див. статті до схем і графіків: «Схема еко­номічного кругообігу Ф. Кене», «Марксистські схеми суспільного відтворення», «Сучасні схеми економічного кругообігу», «Кругоо­біг доходу, ресурсів і продукту за участю державного сектору», «Макроекономічна рівновага товарного і грошового ринку»).

У першій третині ХІХ ст. в економічній теорії і політиці пану­вала класична теорія, яка стверджувала, що в ринковій економіці закладені достатні внутрішні можливості щодо саморозвитку, і що пропозиція створює власний попит, в результаті чого в економіці забезпечується стабільність і рівновага (теорія «невидимої руки» А. Сміта).

Наступний напрям в економічній теорії (остання третина XIX — перша третина XX ст.) отримав назву неокласичного. Його заснов­ником став англійський економіст А. Маршалл (1842—1924).

В 30-х роках XX ст. зароджується один з провідних напрямів сучасної макроекономічної теорії — кейнсіанство, започатковане в працях Дж.М. Кейнса.

Основною причиною порушення економічної рівноваги Дж. М. Кейнс вважав нестачу сукупного попиту, що викликається неповною зайнятістю, тому і поставив за мету створити модель по­вної зайнятості, яка є моделлю рівноваги.

Дж. М. Кейнс розглядав два варіанти своєї моделі — базовий і розширений.

Базова макроекономічна модель розглядає умови досягнення рі­вноваги в закритій ринковій економіці без державного регулювання (див. статті до графіка «Кейнсіанська модель рівноваги: базовий варіант»).

Розширена макроекономічна модель виявляє умови рівноваги відкритої ринкової економіки з державним регулюванням. Відкри­тість чи закритість економіки пов’язана з існуванням зовнішнього ринку (див. статтю до графіків: «Кейнсіанська модель рівноваги: розширений варіант»).

Кейнсіанська модель рівноваги: базовий варіант

У базовій моделі розглядаються два основних чинники форму­вання сукупного попиту (AD — Aggregate Demand) — споживання або споживчі витрати домашніх господарств (С) і приватні інвести­ції або витрати фірм (І):

AD = С + І.

Тут обсяг чистих інвестицій (In) — величина незалежна, яка практично не змінюється із зростанням обсягів національного до­ходу (Y), а обсяг споживання — змінна і визначається змінами у доході нації. Люди схильні збільшувати споживання разом із зрос­танням свого доходу, але дохід при цьому зростає швидшими тем­пами, ніж споживання. Це явище Дж. М. Кейнс пояснює через по­казники ГСС (МРС) і ГСЗ (MPS).

Теорія мультиплікатора інвестицій вказує, що рівень доходу та його приріст визначається обсягом інвестицій і коефіцієнтом муль­типлікатора. Але за зростання доходу збільшується MPS і поступо­во зменшується МРС, що, зрештою, призводить до зменшення ін­вестицій і споживання, а згодом і до економічної стагнації та хро­нічної нерівноваги національної економіки.

Економічна рівновага у кейнсіанській моделі визначається обся­гом виробництва і національного доходу, тобто сукупної пропози­ції, що дорівнює сукупним витратам або сумі обсягів споживання та інвестицій, або сукупному попитові. Рівень зайнятості при цьому буде найвищим.

Отже, рівноважний обсяг виробництва і національного дохо­ду — це такий обсяг, який забезпечує загальні витрати економіки, достатні для закупівлі даного обсягу продукту. За рівноважного об­сягу виробництва загальна кількість вироблених товарів, або ЧНП, дорівнює загальній сумі закуплених товарів (ефективному попито­ві). Базова модель не враховує державних податків, тому допуска­ється, що усі заощадження здійснюються домашніми господарст­вами, ЧНП дорівнює національному доходові, а дохід домашніх господарств дорівнює ЧНП. Досягнення рівноваги у базовій моделі має такий графічний вигляд (див. графік «Кейнсіанська модель рів­новаги: базовий варіант»).

Окрім методу співставлення витрат (сукупного попиту) і обсягу виробництва (сукупної пропозиції) для визначення економічної рі­вноваги у кейнсіанській моделі застосовують також метод порів­няння заощаджень та інвестицій.

За неокласичними уявленнями, заощадження повністю перетво­рюються у чисті інвестиції $ = Іп), тому рівновага забезпечується автоматично та існує практично завжди. У кейнсіанській моделі ці величини, як правило, не співпадають, тому рівновага є момент- ною, несталою.

У цьому моменті виникає так званий парадокс ощадливості. Згі­дно рекомендацій класичної і неокласичної теорії, ощадливість є запорукою майбутнього процвітання і багатства. Кейнсіанська тео­рія заперечує цю тезу, наголошуючи: спроби нації більше заощади­ти приведуть до зниження рівноважного доходу і зайнятості, вона стане біднішою. Те, що здається цілком очевидним з позиції окре­мого підприємця з приводу ощадливості, стає хибним з точки зору всієї економіки.

Дж. М. Кейнс довів: навіть незначний приріст заощаджень і відносне зменшення споживання за умов економічної рівноваги під дією мультиплікаційного ефекту обернеться масштабнішим зменшенням доходу. Отже, ощадливість може стати соціальним злом.

Парадокс ощадливості пояснюється тим, що стимули до заоща­джень з’являються саме тоді, коли їх зростання є особливо небажа­ним — на стадіях спаду чи депресії. Навряд чи особа, яка боїться втратити роботу, виявить схильність до розширення споживання, швидше навпаки, буде всіляко заощаджувати.

Однак, якщо економіка є зростаючою, а сукупний попит збіль­шується, то ріст заощаджень за цих умов приводить до зниження темпів інфляції. Також додаткові заощадження приведуть в цьому випадку до зростання інвестицій, і тому у даному контексті заоща­дження будуть ефективними.

У цілому ж базова кейнсіанська модель показує: ринкова еко­номіка втратила здатність самостійно встановлювати рівновагу че­рез хронічну нестачу сукупного попиту і виявляє тенденцію до ста­гнації, нестабільного розвитку.

Кейнсіанська модель рівноваги: розширений варіант

Розширена модель Кейнса додатково, окрім споживчих витрат (С) і приватних інвестицій (Іп), враховує такі чинники сукупного попиту (AD) як державні закупівлі (G) і чистий експорт (Хп), тоді

AD = С + Іп + G + Хп

Коли ринковий механізм не в змозі встановити макроекономіч- ну рівновагу, коли сукупний попит є неефективним, тому що чин­ників споживання та інвестицій замало, лише держава може допо­могти сформувати ефективний сукупний попит, який є своєрідним «детонатором» мультиплікації (примноження) національного дохо­ду і зайнятості. Роль держави полягає у збільшенні витрат, не відс­тупаючи і перед дефіцитним державним бюджетом (коли витрати держави перевищують її доходи), і в регулюванні доходів домаш­ніх господарств та фірм через систему оподаткування. Податки, з одного боку, формують доходи держави, а з іншого — зменшують граничну схильність до заощаджень (МР5), адже надлишкові дохо­ди вилучаються державою, що посилює мультиплікацію доходу і зайнятості.

При великому інфляційному чи дефляційному розриві держава повинна вживати заходів або щодо зростання цін, або щодо масо­вого безробіття. Податки і державні витрати змінюють рівень рів­новажного доходу. Це знаходить свій вираз у фіскальній економіч­ній політиці, суть якої полягає у державному регулюванні економіки через систему оподаткування і формування державного бюджету. Податки і державні витрати тісно взаємопов’язані: зби­раючи податки і формуючи за їх рахунок свій бюджет, держава створює передумови для власних закупівель (витрат).

Якщо абстрагуватися від податків, державний вплив на сукуп­ний попит відбувається через державні витрати. Тоді сукупні ви­трати (сукупний попит), окрім споживання та інвестицій, включа­тиме й державні витрати:

С + In + G

(див. графік «Кейнсіанська модель рівноваги: розширений варі­ант»).

Мультиплікатор державних витрат відображається співвідношенням приросту ЧНП і приросту державних витрат:

Зростання державних витрат збільшує споживання на МРС • ∆G. Приріст споживання знову збільшує витрати і дохід, що породжує мультиплікаційний ефект.

Скорочення споживання і заощадження при зростанні податків залежить від податкового мультиплікатора, який показує, на скіль­ки одиниць зменшиться сукупний дохід у відповідь на збільшення податків на одну одиницю. Сукупний ефект від зростання податків для доходу (податковий мультиплікатор) дорівнює:

= ’

де A Y — приріст доходу;

AT — приріст податків.

Держава також всіляко стимулює зростання експорту, частини ВВП, щоб забезпечити активний торговий баланс країни або пози­тивний чистий експорт (Xn). Зростання чистого експорту (різниці між вартістю експорту та імпорту) збільшує сукупні витрати за ра­хунок зростання попиту на національний продукт за кордоном. То­ді зростає рівноважний ЧНП і зайнятість, виникають ширші мож­ливості для підтримування економічної рівноваги (див. графік: «Роль держави у стимулюванні сукупного попиту за рахунок влас­них витрат і регулювання чистого експорту»).

Економічна рівновага і повна зайнятість

Основна теза кейнсіанської економічної теорії полягає у запере­ченні існування в ринковій економіці автоматичного механізму стабілізації, який би спонукав підприємців виробляти необхідний обсяг продукту без інфляції і при повній зайнятості.

Повна зайнятість, як бажана мета, забезпечується рівноважним обсягом ЧНП, але якщо інвестиції незначні, рівноважний рівень доходу означатиме безробіття і розтрату національних ресурсів. Так діє механізм мультиплікатора, який посилює нові інвестиції, але буде посилювати й негативний ефект скорочення інвестицій за умов спадної граничної схильності до споживання (МРС). Якщо чисті інвестиції впадуть до нуля, то дохід нації зменшиться до точ­ки рівноваги, але суспільство буде настільки бідним, що припинить будь-які заощадження.

Поки чисті заощадження, що відповідають повній зайнятості, не врівноважаться чистими приватними інвестиціями, у суспільстві буде зберігатися неповна зайнятість. Тоді виникає так званий дифляційний розрив, який вимірюється нестачею інвестицій порівняно із заоща­дженнями, що відповідають повній зайнятості, тобто — це та величи­на, на яку сукупні витрати (споживання та інвестиції) менші від рівня ЧНП за повної зайнятості. При цьому нестача витрат зумовлює депре­сивний вплив на економіку, обсяг реального ЧНП скорочується.

Якщо чисті інвестиції виявляють тенденцію до перевищення рів­ня заощаджень, який відповідає повній зайнятості, то попит на това­ри перевищить можливості їх виробництва і ціни почнуть зростати (виникає інфляція). У цьому випадку має місце так званий інфляцій­ний розрив, за якого сукупні витрати перевищать рівень ЧНП за умов повної зайнятості. Це призведе до зростання номінального ЧНП, але реальний ЧНП зростати не буде (див. статтю до графіка: «Взаємозв’язок рівноваги та повної зайнятості в моделі Кейнса»).

Зростання інфляції попиту може забезпечити повну зайнятість до того часу, доки існуватиме інфляційний розрив. Взаємозв’язок інфляції попиту і зайнятості відображається кривою Філліпса (див. статтю до графіка «Крива Філліпса»).

Кейнсіанська модель — модель антициклічна. Вона спрямована передусім на подолання економічної стагнації і спаду через досяг­нення повної зайнятості.

Антициклічне регулювання дозволило вивести ринкову еконо­міку з депресивного стану 30-х років ХХ ст. до стабільного і рівно­важного зростання 60-х.

Загальна ринкова рівновага в економіці постійно порушується внаслідок перерозподілу доходів. Структура національної економі­ки складна, нині у ній існують ринки з певними обмеженнями кон­куренції — монополістичні, олігополістичні і ринки монополістич­ної конкуренції. Ці обмеження стримують регулюючу роль цін, ресурси розподіляються неефективно, що зумовлює наступний пе­рерозподіл факторних доходів. Регулююча функція цін не реалізу­ється і під тиском інших чинників.

Вартість виробничих факторів для їх покупців є витратами, для власників ресурсів їх ціна є доходами — заробітною платою, про­центом, рентою, прибутком, підприємницьким доходом.

Таким чином, ціни виробничих факторів утворюють механізм формування розподілу і перерозподілу доходів у ринковій економі­ці. Ринкові ціни водночас визначають структуру витрат спожива­чів, їх здатність придбати той чи інший товар, виходячи із величи­ни власного доходу. Диференціація доходів власників виробничих ресурсів зумовлює необхідність їх перерозподілу.

Для визначення нерівності у розподілі доходів між різними гру­пами населення часто застосовують криву Лоренца (див. статтю до графіка «Крива Лоренца»).

Закономірності, що характеризують зміни у структурі витрат сімей залежно від зростання величини отримуваних ними доходів, виявляються у законі Енгеля, який називають «якісними схемами поведінки» (див. статті до графіка «Криві Е. Енгеля»).