Циклічність економічного розвитку

У розвитку національної економіки існує цілий комплекс про­блем. Це збалансованість економічного розвитку, удосконалення структури, економіки, підвищення її ефективності, прискорення темпів і шляхів економічного зростання, збалансованість і стабіль­ність. Однією з основних проблем макроекономіки на сучасному етапу є досягнення і підтримання макроекономічної рівноваги, пе­ріодичні відхилення від якої свідчать про наявність неврегульованих суперечностей та співвідношень у системі ринкового господар­ства. Одним з найважливіших проявів економічної нестабільності є циклічність.

1. Циклічність як форма розвитку національної економіки. Теорії циклів

Економічне зростання — це не плавний, рівномірний процес сходження від нижчого до вищого рівня. Це складний, суперечли­вий, зворотньопоступовий, прогресивний рух економіки. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва проходить досить швидко, в інші роки — повільніше і навіть має місце спад. Такі коливання у русі суспільного виробниц­тва, які регулярно повторюються за певний проміжок часу, означа­ють циклічний характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї кризи до іншої або, інакше, — від однієї найвищої точки економічного злету («буму») до іншої.

Таким чином, циклічність — це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої.

Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулю­вання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічнос­ті — рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного ро­звитку.

У чому ж причина циклічного розвитку економіки? Економісти створили за два останніх століття біля 200 різноманітних концеп­цій, за допомогою яких намагалися розкрити ці причини. Перші пояснення економічних циклів було зроблено в межах неокласич­ного напряму політичної економії, оскільки циклічний характер виробництва вперше виявився на початку XIX ст. (економічна кри­за 1825 року). Характерною рисою цих концепцій було намагання трактувати кризи як випадкове явище, спричинене порушеннями попиту і пропозиції. Першу спробу пояснити циклічний характер капіталістичного виробництва зробив англійський економіст

В. С. Джевонс (1835—1882). Він пов’язав економічний цикл з 11— 12-річним циклом сонячної активності, що спричиняє коливання врожайності сільськогосподарської продукції, а це, у свою чергу, впливає на циклічність промислового виробництва. Американський економіст Г. Мур у праці «Економічні цикли, закони і причини їх виникнення» (1914) пов’язав циклічність з дією атмосферних фак­торів, що впливають на врожайність.

Інші представники економічної теорії пояснюють циклічний ро­звиток окремими специфічними явищами, які порушують економі­чну рівновагу — між виробництвом і споживанням, попитом і про­позицією, заощадженнями і інвестиціями, доходом виробленим і спожитим (С. Сисмонді, Т. Мальтус, Дж. Гібсон, А. Афтальон, Дж. М. Кейнс та інші).

В економічній теорії розрізняють короткі (3—4 роки), середні (7—11 років) і довгі (48—57 років) економічні цикли.

Вперше всебічно обґрунтував середні економічні цикли К. Маркс (1818—1883). Основною причиною економічних криз він називав суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним привласненням його результатів. Маркс вважав циклічність і глибокі кризи неодмінними супутниками рин­кової економіки, невід’ємним елементом ринкового економічного механізму, через який відбувається насильницьке регулювання ви­робництва і споживання, попиту і пропозиції, тимчасово встанов­люється економічна рівновага, яка неодмінно знову і знову пору­шується, викликаючи циклічні коливання економіки. Таким чином, формами вияву цієї суперечності є суперечність між виробництвом і споживанням, між організацією і планомірністю виробництва на окремому підприємстві та анархією виробництва в усьому суспіль­стві, а матеріальною основою циклічності — масове оновлення ос­новного капіталу. У неминучості криз він вбачав неминучість краху ринкової капіталістичної економічної системи, її переходу у більш розвинену, з точки зору Маркса, соціалістичну систему.

Однак історичний розвиток показав помилковість сподівань на крах ринкової економіки під натиском внутрішніх суперечностей. Завдяки теоретичним дослідженням, науковим відкриттям вдалося подолати тенденцію до постійного поглиблення циклічних коли­вань і зберегти основний закон ринкової економіки — конкурен­цію, як її могутню рушійну силу.

Оригінальну точку зору з цього приводу мав видатний україн­ський економіст М. І. Туган-Барановський. Причину кризових ко­ливань він вбачав у більш високих темпах зростання виробництва, засобів виробництва у порівнянні з виробництвом предметів спо­живання. Такої же думки дотримувався шведський економіст Г. Кассель.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. почала розвиватися кре­дитно-грошова теорія циклу. Її представники — американський економіст І. Фішер і англійський вчений Дж. Хоутрі. На їх думку, причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією, а подолання таких криз можливе за зміни купі­вельної сили грошей у процесі регулювання їх кількості в обігу.

Поява нової концепції економічного циклу в 20-х роках ХХ ст. пов’язана з іменем російського вченого М. Д. Кондратьєва, який обґрунтував теорію «довгих» циклічних коливань, які він назвав «хвилями кон’юнктури». В економічній літературі утвердилася їх назва «хвиль Кондратьєва».

В основі теорії «довгих хвиль» лежить розвиток ідей про економі­чну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов’язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги.

Рівновага першого порядку — між звичайним ринковим попи­том і пропозицією. Її порушення породжує короткочасні коливання (короткий цикл), які повторюються через кожних 3—3,5 роки.

Рівновага другого порядку пов’язана з капіталовкладеннями (ін­вестиціями) в засоби праці, порушення якої викликає циклічні «хвилі» тривалістю 7—11 років. Цей цикл він назвав середнім, ото­тожнивши з економічним (промисловим) циклом.

Рівновага третього порядку пов’язана із співвідношенням між «основними капітальними благами» (пасивною частиною основно­го капіталу) і технічними нововведеннями у виробництво, з одного боку, і рештою факторів виробництва, які визначають даний техно­логічний спосіб виробництва (галузева структура, сировинна база, енергетика, ціни, кредитно-грошова система тощо) — з іншого.

Узагальнюючи статистичний матеріал (починаючи з кінця XVIII ст.), динаміки середнього рівня товарних цін, проценту на капітал, номінальної зарплати, обороту зовнішньої торгівлі, добу­вання і споживання вугілля, виробництва чавуну і свинцю в Англії, Франції і США, М.Д. Кондратьєв (1892—1938) прийшов до висно­вку, що поряд з середніми циклами відтворення (7—11 років) іс­нують «великі цикли тривалістю в середньому в 57 років». Кожен «великий цикл» проходить у своєму розвитку «хвилю підвищення» і «хвилю зниження».

Перший «великий цикл», за розрахунками Кондратьєва, розпо­чався у 1789 році і тривав до 1849 року, другий — охопив період з 1850 по 1896 роки, «підвищувальна хвиля» третього закінчувалася у 20-х роках ХХ ст. (коли Кондратьєв аналізував «довгі цикли»).

На думку вченого, «великі цикли» характеризуються чотирма закономірностями («правильностями» як він їх назвав):

1. до початку (і на початку) «хвилі підвищення» відбуваються глибокі і якісні зміни в економічному житті суспільства: значні те­хнічні відкриття і винаходи, що спричиняють наступний науково- технічний прогрес і впровадження нових технологій, перегрупу­вання країн за ступенем їх участі у світових економічних зв’язках, еволюція торгівлі і грошового обігу;

2. найбільша кількість соціальних потрясінь — великі війни, ре­волюції, соціальна боротьба — припадають на «підвищувальні» хвилі «великих циклів»;

3. »знижувальні» хвилі характеризуються застоєм сільського господарства;

4. «хвилі підвищення» сприяють зменшенню тривалості і гли­бині криз, депресій — фази «середнього циклу», стимулюють пож­вавлення і економічне зростання; «хвиля зниження» — збільшують тривалість і глибину депресій і кризових явищ, зменшують можли­вості економічного зростання.

Головною причиною «довгих» хвиль Кондратьєв вважав ма­сове оновлення пасивної частини основного капіталу — виробни­чих будівель і споруд, доріг і транспортних засобів тощо (він на­зивав їх «основними капітальними благами»). Зміна і розширення цієї частини основного капіталу відбувається не плавно, а по­штовхами, як зазначав вчений, виразом чого і стали «великі» хви­лі кон’юнктури. Він передбачив виникнення «Великої депресії» 1929—1933 років.

Найбільшою науковою заслугою М. Д. Кондратьєва є спроба сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати тривалі коливання.

Концепція довгих хвиль Кондратьєва у 30-і роки ХХ ст. викли­кала гостру полеміку в СРСР. Прибічники концепції «автоматично­го краху» капіталізму звинувачували його в апологетиці капіталіз­му, оскільки згідно його концепції за капіталізмом визнавалася наявність механізмів саморегулювання і виходу з економічних структурних криз. Подальший розвиток капіталістичної економіки підтвердив вірність передбачень Кондратьєва.

Вивченням довгих хвиль у ХХ ст. займалися такі відомі вчені як И. Шумпетер, Е. Слуцький, С. Кузнец, К. Кларк, І. Мітчел, П. Бак­кара, Д. Гордон, Т. Кучинський.

Сучасна періодизація довгих хвиль може бути представлена графічно (див. рис. «Сучасна періодизація довгих хвиль»).

Суттєвий вплив на сучасну інтерпретацію теорії «довгих цик­лів» зробили дослідження австро-американського економіста И. Шумпетера. В кінці 30-х років ХХ століття, розвиваючи ідеї Кондратьєва, він обгрунтував концепцію, згідно якої головною причиною «великих» циклічних коливань стає хвилеподібна дина­міка змін у техніці і технології, тобто у технічних нововведеннях (інноваціях).

Схематично цей зв’язок виглядає так: нові наукові відкриття породжують прорив у техніці і технології ряду галузей; це сприяє прискореному нагромадженню капіталу (зростанню його маси), зростанню прибутків і загальному економічному піднесенню; але у міру насичення ринків сукупний попит різко зменшується, прибут­ки падають, значна частина капіталу виявляється надлишковою. Так виникають спочатку «підвищувальна», а потім «знижувальна» хвилі «великого циклу». Вихід з «хвилі зниження» можливий лише на основі нових науково-технічних досягнень і наступних іннова­цій.

Ідеї Шумпетера виявилися плідними і знайшли свій розвиток у сучасній економічній теорії. Нинішнє покоління економістів про­довжило дослідження «довгих» або «великих» циклів. Були виділе­ні 3-й і 4-й «великі» цикли, досліджена їх структура.

Отже, завдяки науковим розробкам Кондратьєва і Шумпетера в економічній теорії виник новий напрям досліджень, в якому обгру­нтовується суть і причини «великих» або «довгих» циклічних ко­ливань.

Сучасна наука виходить з того, що причиною економічної цик­лічності є рівень загальних або сукупних витрат (інвестицій). Це уявлення певним чином пов’язане з причиною, яку у свій час розк­рив К. Маркс — масове оновлення основного капіталу (машин, ме­ханізмів, обладнання) на фазі пожвавлення виробництва, що, зви­чайно, вимагає значних інвестицій (сукупних витрат). У період криз пристосуватися до низького рівня цін, витримати тимчасову збитковість може лише той, хто в змозі замінити старе устаткуван­ня новим, більш ефективним. Умови, що виникають, змушують пі­дприємців практично водночас заміняти основний капітал, не че­каючи навіть його фізичного зношування. До цього їх спонукає конкуренція, побоювання відстати в технічному рівні виробництва від конкурентів. Тому відбувається ланцюгова реакція масової за­міни основного капіталу, насамперед його активної частини — ма­шин, механізмів і обладнання. Цей процес складає матеріальну ос­нову і визначає тривалість і періодичність економічного циклу.

Слід відзначити, що під дією кейнсіанського антициклічного регулювання сьогоднішній економічний цикл набуває певних особ­ливостей. Із циклу практично випала криза (спад виробництва), ви­діляють лише дві фази циклу бум (піднесення) і рецесію (стагна­ція). Дещо скоротилася і тривалість циклу.