Кейнсіанська теорія мультиплікатора економічного зростання

Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників — ортодоксів такі принципово важливі постулати механізму функціо­нування ринкового господарства як саморегульованість економіки, ефективність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвестування.

На цих принципах протягом тривалого періоду (1802—1936 ро­ки) будувалися уявлення про рівновагу більшості економістів (А. Маршалл, В. Джевонс, Л. Вальрас, В. Парето).

Ідея побудови принципово нової моделі рівноваги економіки виникла тоді, коли стало зрозуміло, що ринковий механізм не в змозі самостійно подолати наростаючі диспропорції, стабілізувати економіку, відновити втрачену рівновагу. Переломним моментом стали в історії дві визначні події:

по-перше, Жовтнева революція 1917 року в Росії, а після другої світової війни подібні революції в ряді інших країн Східної Євро­пи, Азії та Куби, де запанувала тотальна командно-адміністративна система. Практика існування першого періоду вказаної системи до­вела значну плідність активного втручання держави в економічні процеси. Лише пізніше роль держави в економічному житті була доведена до абсурду, коли здійснилося фактичне одержавлення усі­єї економіки;

по-друге, найглобальніша в історії ринкової економіки циклічна криза 1929—1933 років, що змінилася тривалою депресією (в США, Англії, Швеції тощо). Постала нагальна потреба у новій ри­нковій теорії, яка б пояснила існування таких явищ як масове без­робіття, тривале падіння виробництва, наявність невикористаних виробничих потужностей, показала б можливості виходу з кризово­го становища без знищення ринкових основ господарювання, тобто уникнути західним країнам подій 1917 року.

Таку теорію створив Дж. М. Кейнс (1883—1946 роки) — видат­ний англійський економіст. Основні її положення викладені у праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936). Ця книга здійснила справжній переворот в теоретичній економіці, поклавши початок широким макроекономічним дослідженням. Дж. М. Кейнс став «батьком» макроекономіки — нової науки, виявив її категорії і принципи, економічні фактори, які ніяк не виявляються на мікроекономічному рівні.

Кейнсіанська теорія стала кроком вперед у розвитку економіч­ної теорії. Вона пояснила механізм (чинники) економічних криз (товарів багато, а попит малий, і навпаки), а також способи, методи підтримки економічного розвитку, які викладені у так званій кейнсіанській теорії «повної зайнятості».

Дж. М. Кейнс запропонував положення про те, що стихійний механізм ринкової економіки не може забезпечити рівновагу між попитом і пропозицією, в результаті чого виникає неповна зайня­тість людських і матеріальних ресурсів, що приводить до застою і спаду виробництва. Причиною цього він вважав недостатній суку­пний попит на ринку товарів на робочу силу, засоби виробництва, який залежить від інвестицій. Тому Дж. М. Кейнс зробив висновок, що обсяг виробництва залежить не від пропозиції, як вважали кла­сики, а від «ефективного попиту» (від попиту на робочу силу, засо­би виробництва, тобто попиту на інвестиції). Впливаючи на факто­ри, які визначають «ефективний попит», можна забезпечити ста­більне зростання економіки.

Таким чином, Дж. М. Кейнс виявив фактори, що визначають умови рівноваги: сукупний попит і сукупна пропозиція та пов’язані з ними сукупне споживання і сукупні заощадження (див. статті до графіків: «Схильність до споживання», «Схильність до заощаджен­ня»).

Ці фактори є суто макроекономічними, і Дж. М. Кейнс першим виявив їх вплив на загальну економічну рівновагу.

Центральною ланкою кейнсіанської макроекономічної моделі став сукупний попит, тобто попит, який є рівним сукупній пропо­зиції. Сукупну пропозицію Дж. М. Кейнс трактував величиною не­залежною, а сукупний попит — змінною, впливаючи на яку можна досягти рівноважного стану економіки.

Для обґрунтування цього положення англійський теоретик ви­користав свою теорію мультиплікатора економічного зростання (див. статтю «Мультиплікатор. Історичне походження»).

Мультиплікатор (примножувач) — це множник або числовий коефіцієнт, який показує залежність змін національного доходу від змін обсягу інвестицій. Тобто мультиплікатор — це число, на яке потрібно помножити зміни в інвестиціях, щоб визначити зміни в структурному обсязі виробництва.

Якщо відбувається приріст загального обсягу інвестицій, то на­ціональний дохід зростає у К разів більше, ніж приріст інвестицій. Ця залежність описується таким рівнянням:

Приріст національного доходу = мультиплікатор ^х приріст інве­стицій

∆Y = К х ∆І звідси К =

Зростаючий національний дохід Дж. М. Кейнс назвав ефектом мультиплікатора, який він пов’язав з поняттям автономного спожи­вання, коли немає приросту національного доходу, та із специфіч­ною категорією, яку він назвав ГСС — гранична схильність до споживання (MPC — Marginal Propensity to Consume), яка показує частку витрат на споживання у прирості національного доходу:

Приріст споживання

MPC =---------------------------------------- або MPC =

Приріст національного доходу

Цей закон Дж. М. Кейнс назвав скоріше психологічним, ніж економічним. Звідси він вивів інший показник — гранична схиль­ність до заощаджень — ГСЗ (MPS — Marginal Propensity to Save).

Приріст заощаджень

MPS =------------------------------------ або MPS = .

Приріст національного доходу

Якщо національний дохід зростає, то одна частина цього приро­сту іде на споживання, а друга — на заощадження.

Тому сума приросту споживання і заощадження повинна дорів­нювати приросту національного доходу:

∆Y = ∆C + ∆S,

отже, сума MPC і MPS дорівнює загальній сумі інвестицій.

MPC + MPS = 1 або + =1.

Дж. М. Кейнс пов’язав мультиплікатор з MPC і MPS і в резуль­таті математичних перетворень утворилася така залежність:

1 1 1

K= -----------=-----------=---------

1 - 1-MPC MPS

Таким чином, формула мультиплікатора К = набула вигляду: К = або К =

Тобто коефіцієнт мультиплікатора — це величина, яка є обер­неною до заощадження. Чим меншою буде схильність до заоща­дження, тим більшою буде схильність до споживання, і тим біль­шим буде коефіцієнт мультиплікатора.

Чим більшим буде К, тим вищим буде ефект мультиплікації і приріст національного доходу. Тому слід обмежувати нахил людей до заощаджень одержаного доходу і всіляко стимулювати їх до йо­го споживання, збільшуючи ефективний (сукупний) попит.

Ефект мультиплікації (примноження) доходу полягає у тому, що збільшення обсягу інвестицій в певну галузь і певні підприємства сприяє розширенню виробництва у суміжних та сировинних галу­зях. Це призводить до зростання зайнятості, адже відкриваються додаткові робочі місця. Зростання зайнятості збільшує доходи лю­дей, що стимулює зростання сукупного попиту. Поява додаткового попиту (на засоби виробництва) породжує нове зростання інвести­цій і розширення масштабів виробництва. Доходи, що виникають на основі нового розширення виробництва і збільшення зайнятості, зумовлюють новий, додатковий попит, у тому числі і на товари і послуги особистого споживання працівників, що влилися у вироб­ництво, викликане зрослим попитом. Це зумовлює зростання виро­бництва у галузях, що виробляють предмети споживання. Резуль­татом є своєрідна ланцюгова реакція, коли перші інвестиції дають поштовх до наступного загального економічного зростання. Зрос­тання національного доходу, викликане попереднім зростанням ін­вестицій, має такий загальний вигляд:

У = (і + с) * (і + с)²... (і + с)" = і або К * 1

Таким чином, в основі ефекту мультиплікації є механізм залеж­ності споживання від доходу, тобто механізм, який перетворює зростання інвестицій (капіталовкладень в економіку) у цілу серію наступних зростань сукупного попиту і національного доходу. Зро­стання схильності до споживання через мультиплікаційний меха­нізм визначає увесь процес зростання економіки в кейнсіанській теорії економічного зростання.

Найбільший ефект мультиплікатора виникає лише при повній зайнятості усіх ресурсів, у першу чергу робочої сили. Саме повна зайнятість забезпечує найбільший сукупний попит, рівень спожи­вання, максимально можливий приріст національного доходу, на­решті найвищі темпи економічного зростання.