5. Ефективність суспільного виробництва та її визначення

Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність. Ефект — це результат виробництва. Ефектив­ність — це різниця між результатами і витратами.

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного за пев­ний період часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабі галузі, об’єднання, підприємства — відношення величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній з цих ланок народного господарства.

Ефективність суспільного виробництва у динаміці означає ефективність суспільного відтворення. Ефективність виробниц­тва — відносний показник, що характеризує результативність виробництва у співставленні з використаними виробничими ресу­рсами, їх витратами. Загальний вираз цього співвідношення має такий вигляд:

Ефект виробництва (продукт)

Ефективність виробництва =_{------------------------------------------------------------------}

Витрати ресурсів

Американські економісти Макконелл і Брю так визначають ефективність виробництва: «Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю одиниць рідкісних ресурсів, які застосову­ються у процесі виробництва, і отриманою в результаті кількістю якогось потрібного продукту» .

Більша кількість продукту, отримана від даного обсягу витрат, означає зростання ефективності. Менший обсяг продукту за тих же витрат вказує на зниження ефективності.

При цьому слід виявити зв’язок економічної та соціально-економічної ефективності виробництва, адже повна характеристи­ка ефективності пов’язана не лише з врахуванням витрат на вироб­ництво продукту (економічна ефективність), але й з рівнем задово­лення суспільних потреб (соціально-економічна ефективність). Між ними існує тісна взаємозалежність: чим раціональніше використо­вуються виробничі ресурси, тим повніше задовольняються соціаль­ні потреби.

Ефективність суспільного виробництва — складна і багатопла­нова категорія, її окремі аспекти вимірюють за допомогою конкре­тніших показників. Виділимо серед них такі:

1. Продуктивність праці (П_пр) виражає відношення величини продукту (П) до затрат живої праці (Р)

П_пр = П

Продуктивність праці — це показник ефективності робочої сили у процесі створення матеріальних благ і послуг. Зворотний показ­ ник — трудомісткість продукту ( ), який показує, скільки потрі­бно укласти праці.

Ефективність же матеріально-речових факторів виражається та­кими показниками як фондовіддача і матеріаловіддача.

2. Фондовіддача — це відношення вартості продукту до основ­них виробничих фондів ( ). Зворотним показником фондовіддачі є фондомісткість продукту ( ), який показує, скільки потрібно обладнання, станків тощо.

Фондовіддача виражає ефективність використання засобів пра­ці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на оди­ницю основних виробничих фондів.

3. Матеріаловіддача — це відношення вартості продукту до ма­теріальних затрат. Вона показує, скільки виробляється продукції наодиницю затрат праці, втіленої в предметах праці ( ). Зворотний показник — матеріаломісткість ( ), який показує, скільки потрібно сировини, де

П — обсяг продукту (ВВП чи ВНП);

Р — кількість праці (кількість зайнятих у виробництві продукту);

Ф — основні виробничі фонди;

М — предмети праці.

Отже, показник трудомісткості продукту протилежний показни­ку продуктивності праці, показник фондомісткості — показнику фондовіддачі, показник матеріаломісткості — показнику матеріаловіддачі. Основними показниками є продуктивність праці, фондо­віддача і матеріаловіддача.

Економічну ефективність необхідно розглядати як раціональне і продуктивне використання усіх виробничих ресурсів (матеріаль­но-речового і особистого факторів), а не лише якогось одного з них. Серед чинників (факторів), що підвищують рівень економічної ефективності, слід виділити такі:

• підвищення технічного рівня виробництва, впровадження у нього досягнень науково-технічного прогресу;

• зростання рівня організації виробництва шляхом поглиблен­ня його спеціалізації, кооперації і концентрації;

• удосконалення рівня управління виробництвом, організації та оплати праці;

• поліпшення використання основних фондів і виробничих по­тужностей (економічного потенціалу суспільства);

• скорочення строків введення в дію нових виробництв, будів­ництва виробничих об’єктів;

• зниження трудо-, фондо- і матеріаломісткості виробництва; зростання продуктивності праці, фондо- і матеріаловіддачі;

• структурна перебудова економіки;

• раціональне використання і відтворення природних ресурсів;

• застосування більш ефективних економічних механізмів (зо­крема перехід до ринкових форм господарювання) тощо.

Оскільки кінцевою метою суспільного виробництва є задово­лення потреб окремого індивіда, трудових колективів, соціальних верств тощо і сукупних потреб суспільства, то ефективність суспі­льного виробництва слід розглядати як соціально-економічну ефе­ктивність.

При визначенні соціально-економічної ефективності врахову­ються додаткові показники: виробництво суспільного продукту (ВВП, ВНП чи національного доходу) на душу населення, відповід­ність реального споживання науково обґрунтованим нормам, рівень задоволення платоспроможного попиту населення тощо, а також такі соціальні характеристики як середня тривалість життя, рівень освіченості, кількість вільного часу тощо. Усі вони характеризують добробут населення країни, що є вищим критерієм (критерій — ознака, на підставі якої здійснюється оцінка якогось явища) макро- економічної ефективності.

Мікроекономічна ефективність (на рівні підприємства) своїм показником має рентабельність виробництва (співвідношення прибутку і витрат, тобто норма прибутку), яка розглядалася у главі «Виробництво і фірма. Підприємницька діяльність».