Розділ III макроекономіка

Економічна система (або матеріальне виробництво) в кожній країні складається з двох рівнів: мікро- та макроекономіки.

Якщо мікроекономіка — це економіка окремого підприємства чи галузі, динаміка ринкових цін на той чи інший товар, то макроекономіка (гр. макгоя — великий) — вивчає закони і суперечності ро­звитку економіки країни в цілому, механізм взаємодії різних сфер суспільного відтворення та способи впливу держави на функціону­вання економічної системи.

Даний розділ присвячений дослідженню великомасштабних на­родногосподарських проблем, таких як формування обсягу і струк­тури валового національного продукту, фактів і механізмів еконо­мічного зростання і рівноваги національної економіки, природи і наслідків інфляції, безробіття, циклічності тощо.

При аналізі даних макроекономічних проблем використовують агреговані поняття: національний дохід, темп інфляції, загальний рівень цін, дефіцит державного бюджету і платіжного балансу тощо.

Макроекономіка тісно пов’язана з мікроекономікою, тому що на макрорівні вивчають народногосподарські наслідки, до яких приз­водять рішення, які приймаються на мікрорівні фірмами і домаш­німи господарствами. Тут же аналізується реакція фірм і домашніх господарств на рішення, що приймаються органами державного ре­гулювання.

Хоча макро- та мікроекономічні процеси та їх показники різ­няться між собою, їх не слід протиставляти, бо між ними існує ли­ше діалектична єдність окремого і загального.

Так, виробничо-комерційна діяльність кожного підприємця за­лежить не тільки від зусиль його працівників, а й від загальноеко­номічної кон’юнктури і навпаки. Тому потрібно узгодження й ре­гулювання цих процесів з метою підтримання економічної динаміки та рівноваги.

Тому саме держава в сучасних умовах покликана забезпечувати макроекономічну стабільність і це є однією з основних її функцій. Лише за цих умов може успішно функціонувати приватний бізнес. Розвиток макроекономічних процесів (інноваційних — втілення нових форм організації праці, управління, інвестиційних, інфляцій­них тощо) зумовлює логіку поведінки підприємств.

Макроекономіка — відносно молодий розділ економічної теорії, який швидко розвивається, оскільки він вивчає сумісну діяльність усіх економічних суб’єктів і узагальнюючі результати цієї діяльно­сті. Макроекономіка почала формуватися з 30-х років XX ст. Її основоположником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс. З цього часу усі макроекономічні дослідження почали про­водитися з врахуванням ідей Кейнса.

Так, президент США Ф. Д. Рузвельт, рятуючи країну й систему приватного підприємництва під час «Великої депресії» 1929— 1933 років, спирався саме на використання макроекономічних ва­желів. Він повною мірою використав силу державного впливу на економіку і, як писали тоді американські газети, приймав законо­проекти більш більшовицькі, ніж будь-який закон, що існував у ра­дянській Росії, що повністю відповідало концепції Дж. М. Кейнса, в центрі якої лежало дослідження не індивідуального, а суспільного відтворення макроекономічних показників.

У 80—90-і роки XX ст. представники неокейнсіанського і неок­ласичного напрямів економічної теорії почали приділяти особливу увагу проблемам мікроекономічного обгрунтування макроекономі- чних закономірностей функціонування національної економіки. Такий аспект дослідження отримав назву «нова макроекономіка».