Фондові біржі та їх функції

Провідним структурним елементом вторинного ринку цінних паперів є фондова біржа (лат. bursa — гаманець) — організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгі­вля цінними паперами. Завдяки їй потік грошового капіталу спря­мовується у ті корпорації, чиї акції високо котируються і в яких ін­вестиційні ресурси будуть використані з найвищою ефективністю. Фондова біржа має переважно акціонерну форму організації і фун­кціонування. Її статутний фонд формується за рахунок розміщення власних акцій серед засновників, але у світовій практиці відомі і інші форми організації фондової біржі у вигляді індивідуального підприємства (Швейцарія), державної установи (Париж), інкорпо­рована асоціація (Нью-Йорк) і т. п.

Характерною ознакою фондової біржі є її некомерційний харак­тер, тобто це установа, що функціонує не заради одержання прибу­тку. Фондовій біржі заборонено займатися підприємницькою дія­льністю. Основними формами її доходу є кошти, сплачені за акції які одночасно слугують і платою за «місце» на фондовій біржі, тоб­то за право мати в торговій зоні біржі свого трейдера (торговця) і здійснювати операції з будь-якими цінними паперами, внесеними у біржовий список. «Місце» є важливим джерелом доходу фондової біржі: воно може як купуватися у самої біржі так і здаватися за від­повідну плату в оренду. Його ринкова ціна залежить від попиту, що визначається обсягом біржової торгівлі і прибутковістю біржових фірм, та пропозиції — кількості вільних місць. Іншим джерелом доходів є вступні внески і передбачені статутом обов’язкові плате­жі членів біржі, комісійні відрахування учасників ринку цінних па­перів за надання послуг консультаційного, інформаційного і право­вого змісту, біржові збори, внески тощо.

Перші фондові біржі виникли ще в XVI ст. в Антверпені, в та­верні купця де-Бірса — звідти і пішла назва «біржа». Найбільші бі­ржі світу — Нью-Йоркська, Токійська, Франкфуртська, Паризька, Базельська, Сінгапурська, Лондонська. Лише в США налічується

12. фондових бірж, в Німеччині — 7, у Франції — 8, в Японії — 9 бірж тощо.

Фондові біржі мають організаційно-правову форму приватних акціонерних товариств (США, Англія, Японія) або державних ін­ститутів (Німеччина, Франція). Біржі керуються біржовим коміте­том, який обирається загальними зборами акціонерів.

Фондова біржа обслуговує так званий вторинний ринок цінних паперів, на якому відбувається рух раніше випущених акцій та об­лігацій. Фондова біржа виконує такі функції: забезпечує мобіліза­цію тимчасово вільних грошових засобів; встановлює ринкову ціну (курс) цінних паперів; здійснює переміщення (перелив) капіталу між галузями.

Практика діяльності фондових бірж потребує визначення на­прямів, темпів та закономірностей динаміки курсів акцій. Тому на найбільших біржах розраховують спеціальний показник, який від­биває ці процеси. Так, на Нью-Йоркській фондовій біржі розрахо­вується так званий індекс Доу-Джонса — усереднений курс 65 най- впливовіших акціонерних товариств США, акції яких здійснюють тут обіг. Розраховується він в пунктах (проміле, тобто тисячних долях).

Динаміка цього показника служить для оцінки стану економіки в цілому. Якщо індекс Доу-Джонса стабільно високий попереду економічне піднесення, якщо швидко зростає — наближається кри­

за, швидко падає — наступає період кризи. Так біржа стала своєрі­дним «барометром економічної погоди». Аналогічні індекси обчи­слюють на Токійській (індекс Ніккей), Франкфуртській, Базельській та інших фондових біржах.

Операції на фондовій біржі, в залежності від терміну, на який укладається угода, поділяють на касові і строкові.

Касові операції розраховані на оплату угод безпосередньо після її укладення (від 2-х до 14 днів, в залежності від біржі). При цьому цінні папери на торгах відсутні, вони зберігаються на спеціальних банківських вкладах. Для того, щоб перевести продані акції з інвес­тиційного банку, їх власник виписує спеціальний чек. Однак, після введення комплексних комп’ютерних систем біржових розрахун­ків, необхідність в чеках відпала, усі переведення акцій здійсню­ються через комп’ютери.

Строкові операції здійснюються у випадку, коли угода купівлі-продажу акцій укладається в даний момент, а її оплата відстрочена на заздалегідь встановлений період. Строкові операції дозволяють здійснювати спекулятивні операції і одержувати спекулятивний прибуток.

Операції на фондових біржах здійснюють брокери, дилери і фа­хівці (див. главу 19).

На фондовій біржі обертаються цінні папери тільки тих емітен­тів, що включені в біржовий список і пройшли процедуру лістингу (англ. list — список) допуску цінних паперів компанії до офіційної торгівлі (котирування) на фондовій біржі після оцінки їх інвести­ційних якостей. За включення цінних паперів у біржовий список, а також зміни в лістингу, корпорації вносять визначену плату (бір­жовий збір) у фонд біржі. Допуск цінних паперів до котирування на фондовій біржі дає корпорації багато переваг: престиж у інвесторів, високий рівень ліквідності цінних паперів, вигідні умови кредиту­вання тощо.

Однією з складових вторинного ринку цінних паперів є позабі- ржовий обіг — тобто купівля-продаж цінних паперів через посере­дницькі фірми, минаючи фондову біржу. Так, національна асоціа­ція США створила «електронний» варіант фондової біржі, де діють лише дилери, які використовують комп’ютерні термінали. Комп’ю­теризація охопила і фондові біржі, які сьогодні об’єднуються в єдину систему, сполучену комп’ютерним зв’язком, що дозволяє виконувати замовлення клієнтів на будь-якій біржі системи, в за­лежності від найбільш сприятливого курсу цінних паперів.

Глобалізація світової економіки призвела до того, що фінансові ринки втратили національний характер і стали міжнародними рин­ками. Окрім цього, такі сегменти фінансових ринків, як грошовий, фондовий і валютний ринок, почали тісніше співпрацювати. Цим змінам сприяли такі макроекономічні тенденції як глобалізація економіки, нестабільність відсоткових ставок та валютних курсів, висока інфляція, міжнародна боргова криза та інші.

Під натиском фінансових операцій міжнародного характеру, в умовах дедалі гострішої конкуренції між світовими фінансовими центрами у багатьох країнах було запроваджено дерегулятивні процеси у фінансових системах. Внаслідок цього учасникам фінан­сового ринку почала загрожувати все більша змінність ринкових умов та їхніх основних параметрів, що вимагало швидкої реакції господарських суб’єктів на ринкові зміни, з одного боку, і доступ­ності еластичних інструментів для страхування позицій, з іншого. У зв’язку з цим міжнародний ринок створив фінансові інструменти, що сприяють не тільки ефективному розміщенню та мобілізації фі­нансових ресурсів, а й дозволяють управляти ризиками та здійсню­вати спекулятивні операції.

У такій ситуації однією з найуспішніших інновацій фінансових ринків стало розроблення похідних фінансових інструментів (деривативів), які давали певні можливості щодо страхування від неба­жаних наслідків описаної вище ринкової ситуації. Дериватив (лат. derivatиs відведення, похідне, що походить від раніше існуючо­го) — це інструмент (контракт), вартість якого базується на зміні ціни фінансового інструменту, що лежить в його основі (актив, ін­декс тощо). Таким чином, один інструмент є похідним від іншого.

Внаслідок цього почала підвищуватися роль фондових ринків і зменшуватися провідна роль банківського сектору. Головне еконо­мічне значення деривативів полягає у тому, що вони надають мож­ливість усім без винятку суб’єктам господарювання ефективно та еластично управляти ризиком. Операції хеджування (hedging), які спочатку виникли на товарних ринках, з часом поширилися і на ва­лютні та фондові ринки. Власне з такою метою були впроваджені на ринок ф’ючерси, форварди, опціони та інші деривативи, які є предметами як біржового, так і позабіржового обігу.

Дериватив — це фінансовий контракт між двома або більше сторонами, в основу якого покладена майбутня ціна або значення базового активу.

Деривативи широко використовуються на різних сегментах фі­нансового ринку, зокрема на:

—валютному ринку;

—грошовому ринку;

—ринку боргових зобов’язань;

• ринку акцій;

• ринку товарів і послуг;

• ринку сировини;

• ринку енергії тощо.

Дериватив може застосувати будь-який учасник ринку, який прагне позбутися небажаного ризику, тобто хоче його перенести на іншу сторону, котра згоджується цей ризик взяти на себе за відпо­відних умов. На початку існування деривативів виробники товарів і сировини використовували форвардні та ф’ючерсні контракти тіль­ки для хеджування своїх позицій на базовому ринку, тобто задля зниження цінового ризику. Така стратегія давала їм змогу прогно­зувати виробничі витрати і підтримувати їхню стабільність.

Останнім часом зростає кількість деривативних контрактів, які укладаються зі спекулятивною метою. Спекулянт займає протиле­жну до хеджера позицію і переймає на себе ризик, розраховуючи на отримання прибутку у разі сприятливих для нього змін цін (зна­чень) базового інструменту.

На ринку деривативів функціонують також арбітражери, які то­ргують деривативами з метою гри на різницях цін на різних ринках похідних інструментів або між деривативами та готівковими базо­вими активами. Разом з тим, із використанням деривативів пов’я­зане банкрутство низки відомих банків, а збитки оцінюються у мі­льярдах американських доларів. Деривативи неодмінно пов’язані з ризиком, бо саме ризик став причиною їхньої появи. З іншого боку, ризики, пов’язані з деривативами, необхідно ідентифікувати і вміло управляти ними.

Глобальний денний оборот за операціями з похідними інстру­ментами сягає мільярдів американських доларів. Деривативи все ширше використовуються учасниками ринку, зокрема урядами, фі­нансовими директорами корпорацій, дилерами і брокерами, трейдерами, аналітиками фінансового ринку, банківськими спеціаліста­ми, інституціональними інвесторами, менеджерами компаній, а та­кож індивідуальними інвесторами.

Дослідження показали, що зростання обсягів обороту за дерива­тивами в останні роки пояснюється все ширшим їхнім застосуван­ням з метою:

—зниження вартості міжнародного фінансування;

—забезпечення сприятливіших валютних курсів на міжнарод­них ринках;

• хеджування цінових ризиків;

• диверсифікації джерел фінансування та управління ризиками.

Отже, деривативи мають дуже істотне значення для управління

ризиками, оскільки дають змогу перерозподіляти та обмежувати їх. Вони використовуються для перенесення елементів ризику на інших учасників ринку і в такий спосіб виконують функцію страхування.

Розглянуті вище питання ще мало досліджені в Україні, хоч за­галом відзначається усвідомлення важливості проблематики ринків деривативів для функціонування вітчизняної економічної системи.