2. Ринок капіталів. Процентна ставка та інвестиції

Ринок капіталу як і ринок праці є найважливішою складовою частиною ринкової економіки. Особливість капіталу як фактору виробництва накладає свій відбиток як на попит, пропозицію, так і на ціну, тобто на механізм ринку капіталу.

Капітал: сутність і форми. Кругообіг і оборот капіталу

Капітал (лат. саріїаШ — головний) — одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової еко­номіки, необхідний фактор і ресурс виробництва, головний об’єкт ринку капіталу.

Серед економістів нема єдності щодо визначення такої важливої економічної категорії як капітал. Зокрема, марксистська політична економія трактує капітал як сукупність певних економічних відно­син, характерних для системи найманої праці, — відносин з при­воду привласнення власниками засобів виробництва результатів неоплаченої праці найманих робітників. Згідно марксистської тео­рії системою виробничих відносин капітал стає лише при капіталі­змі, коли переважна маса безпосередніх виробників позбавлена за­собів виробництва і предметів споживання, але є юридично вільною, і щоб прогодувати себе, сім’ю, змушена продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва, які оплачують їм ли­ше частину затраченої сили у процесі праці.

Класична політична економія визначала капітал з точки зору його речового, а не суспільного змісту — як сукупність засобів ви­робництва. Неокласична теорія трактувала капітал як річ, що зда­тна приносити дохід залежно від її суб'єктивної оцінки (корисно­сті). Сучасні монетаристи під капіталом розуміють гроші у формі кредитних грошей.

Сьогодні прийнято визначати капітал як вартість чи цінність, яка приносить дохід. Капітал існує в різноманітних формах. Це, перш за все, продуктивний капітал, що діє у виробництві (промис­ловості, будівництві, сільському господарстві, на транспортні то­що) і може приймати форму грошового (капітал як передумова ви­робництва), виробничого (капітал як засіб виробництва) і товарного (капітал як товар) капіталів; торговельний, що діє у сфері обміну; позичковий, що діє у сфері кредитних відносин.

Економічну категорію «капітал промисловий» вперше обґрун­тував К. Маркс. Оскільки складовими елементами економічних ві­дносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та відноси­ни економічної власності (виробничі відносини), то розвиток і функціонування промислового капіталу діє в межах кожного з них.

Так, рух капіталу промислового починається з процесу підгото­вки матеріальних умов виробництва (будівництво підприємств, ку­півля засобів виробництва, робочої сили). У разі купівлі засобів ви­робництва і робочої сили рух промислового капіталу охоплює першу стадію і починається у грошовій формі, що виражається фо­рмулою:

З . В.

г —Т

Р. С.

де Г — гроші;

Т — товар;

З.В. — засоби виробництва;

Р.С. — робоча сила.

У часи Маркса маркетингові дослідження не проводилися, тому абсолютно переважаючою на першій стадії була грошова форма капіталу. На сучасному етапі вона доповнюється такими передви- робничими функціями як робота конструкторів, дизайнерів, науко­вих працівників, маркетологів, менеджерів, що наповнює грошову форму капіталу промислового виробничим змістом і перетворює її з абсолютної на домінуючу (переважаючу).

Загалом рух капіталу на всіх стадіях відбувається за фор­мулою:

З . В.

г —Т … В … Т'-Г'

Р. С.

де В — виробництво;

Т' — товар, в якому втілено вищу вартість (додаткову вартість);

Г' — гроші з приростом, отримані від реалізації товару Т'.

Звідси зрозуміло, що додаткова вартість, яка втілена в товарах (Т') створюється в процесі виробництва, а капітал промисловий — на кожній із цих стадій.

На кожній із цих стадій капітал промисловий у певних різнови­дах виконує специфічні функції, набуває відповідних функціональ­них форм і здійснює його кругооборот. Капітал промисловий пере­буває одночасно у трьох функціональних формах — грошовій, ви­робничій і товарній, утворюючи так званий продуктивний капітал, який функціонує і розвивається в межах різних форм капіталістич­ної власності: індивідуальної, акціонерної, монополістичної, дер­жавної, інтегрованої тощо.

Продуктивний капітал у своєму русі приносить дохід у формі прибутку, торговельний капітал — у формі торговельного прибу­тку, позичковий капітал — у формі процента. Позичковий капітал виступає як самостійний вид капіталу. Він функціонує поряд з промисловим і торговим капіталом, що проявляється в формах його руху. Якщо кругооборот промислового капіталу передбачає послі­довне набуття ним грошової, виробничої і товарної форм, то торго­вий капітал у процесі свого кругообороту набуває лише грошової і товарної форм і здійснюється за формулою Г - Т - Г', а позичковий капітал у процесі свого руху весь час перебуває тільки у грошовій формі, здійснюючи кругооборот за формулою Г - Г'.

Капітал може існувати і у формі власності — на землю, цінні папери тощо. Він приносить дохід у формі земельної ренти чи ди­віденди на акції.

Інвестиції або капітальні вкладення у виробництво існують, на­самперед, у формі грошового капіталу, що надається у позику і приносить дохід у формі процента. В економічній теорії існує декі­лька версій суті економічної природи процента.

Класична теорія, продовжена Марксом, пов’язує процент з при­бутком. Згідно даної концепції капітал, що здійснює рух на кредит­ному ринку, має двоїсту природу та існує у формах капіталу-власності і капіталу-функції. При цьому — це один і той же позич­ковий капітал.

Виробничий капітал приносить своєму користувачеві (пози­чальникові капіталу) дохід у формі прибутку. Останній стає джерелом процента — як доходу на капітал-власність і підпри­ємницького доходу — як доходу на капітал-функцію. Процент виплачується власникові грошового капіталу, а функціонуючий підприємець (позичальник капіталу) підприємницький дохід за­лишає собі.

Отже, при застосуванні позичкового капіталу у виробництві одержаний від цього прибуток розпадається на процент і підприєм­ницький дохід: процент породжується капіталом-власністю, а пі­дприємницький дохід утворюється капіталом-функцією.

На думку Маркса, і прибуток, і процент є формами додатко­вої вартості, які приховують неоплачену працю найманих робі­тників.

З появою маржиналізму (у 80-ті роки XIX ст.) його представни­ки залучають до аналізу природи процента психологію господарсь­ких суб’єктів.

Психологічна теорія процента (автор — австрійський теоретик Е. Бьом-Баверк) ґрунтується на тому, що для власника грошового капіталу останній має більшу граничну корисність сьогодні, ніж в майбутньому. Позика грошового капіталу, за ціною його власника, приведе до втрат частини граничної корисності, тому він вимагає від позичальника повернення більшої суми грошей, збираючись тим самим, як мінімум, компенсувати можливе погіршення свого становища. Надлишок повернених грошей і утворює процент.

У кейнсіанській теорії (30-ті роки XX ст.) норма процента ви­ступає межею граничної ефективності майбутніх інвестицій. Чим нижча норма процента, тим далі відсовується ця межа, а незмін­ність процентної ставки або навіть її зростання повинні гальмувати, зменшувати схильність до інвестицій. Процент у теорії Кейнса — незалежний фактор, грошовий феномен, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошові залишки. Головну при­чину небажаного зростання норми процента Дж. М. Кейнс вбачає у зростанні попиту на гроші у порівнянні з їх пропозицією. Сама процентна ставка — це своєрідна плата за необхідність розлучення з готівкою, з ліквідністю. Попит на гроші породжується схильніс­тю до ліквідності.

Отже, за Кейнсом, процент — це плата за зменшення ліквіднос­ті активів власника позичкового капіталу. Водночас процент у кей­нсіанській теорії пов’язує грошовий ринок із товарним, з виробни­цтвом, а тому визначає специфіку грошово-кредитного регулю­вання економіки.

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка випла­чується за те, щоб одержати ресурси зараз замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна ку­пити.

Це пояснюється дією закону спадної віддачі: вартість певної су­ми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Врахування чинника ча­су дозволяє зрозуміти: чим триваліший час позики, тим вищою має бути плата за неї, тобто процент.

Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт (англ. discont — сума, що отримують кредитні установи або особи за користування позикою, тобто процент), компенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу. Водночас процент (про­центна ставка) розглядається ціною рівноваги на кредитному ринку.