Рівні заробітної плати. Номінальна і реальна заробітна плата

Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей, яку отримує працівник за про­даж капіталісту робочої сили та частково результатів її функціону­вання. Одиницею виміру номінальної заробітної плати є погодинна ставка. У ринкових системах її величина залежить від умов кон’юнктури на ринку праці. Розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, рі­вень його споживання. В Україні в 1997 році вона становила в се­редньому 156 грн за місяць, у паливній промисловості та енергети­ці вона була в 1,6—2 рази вищою, а в більшості інших галузей та в бюджетній сфері — приблизно на 50 % нижчою. Водночас без по­казника номінальної заробітної плати неможливо обчислити реаль­ну заробітну плату.

Реальна заробітна плата — це кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), яку працівник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після відрахування податків. Рівень реальної заробітної плати залежить від: 1) номінальної заробітної плати; 2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вар­тості життя); 3) податків, які сплачують працівники до бюджету і фондів соціального споживання. Реальну заробітну плату визнача­ють діленням індексу номінальної заробітної плати на індекс вар­тості життя.

Індекс номінальної

заробітної плати

Індекс реальної заробітної плати =------------------------------

Індекс вартості життя

Це означає, що реальна заробітна плата прямо пропорційна змі­нам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін. Реальна заробітна плата скорочується із зростанням по­датків.

Потрібно зазначити, що на індекс вартості життя впливають за­гальний стан фінансів держави; рівень її непродуктивних витрат (на армію, бюрократичний апарат тощо); стан торгового (різниця вартості експорту та імпорту) і платіжного (різниця міжнародних доходів і платежів держави) балансу країни, від чого залежить курс національної валюти; прогресивність чи відсталість міжгалузевої структури виробництва та багато іншого. Усі ці фактори, впливаю­чи на загальний рівень цін, визначають стан реальної заробітної плати. Для визначення рівнів заробітної плати потрібно враховува­ти мінімальну заробітну плату. Ця проблема виникає у тому випа­дку, коли держава бере на себе функцію регулювання соціальних відносин. Вона стає гарантом того, що за будь-яких умов найму ро­бочої сили кожен працівник отримує заробітну плату не нижчу її мінімального рівня. Регулюванню піддається погодинна ставка.

У більшості розвинутих країн законодавчо встановлено мінімум заробітної плати. У США федеральний мінімум заробітної плати варіює в межах від 40 до 60 % середньої заробітної плати, яка спла­чується робітникам обробної промисловості. Мінімальна заробітна плата у США в кінці 80-х років складала 3,35 дол./год., в середині 90-х років — 4,5 дол./год., а з 1997 року вона підвищена до 5,35 дол./год. У США розмір середньої погодинної оплати на виро­бництві на початку 90-х років дорівнював 11,75 дол., у роздрібній торгівлі — 7,29 дол. Запровадження мінімуму заробітної плати спрямовано на зниження рівня бідності і підтримання добробуту найменш кваліфікованих працівників. В Україні середня заробітна плата у грудні 1994 року забезпечувала мінімальний споживчий бюджет лише на 60 %, а в 1998 році — менше як на 50 %.

Зниження життєвого рівня в Україні спричинено також знеці­ненням трудових заощаджень населення, вартістю житлово-комунальних послуг. Так, за однокімнатну квартиру загальною площею 20 м² в 1998 році сплачували 22 % від середньої заробітної плати. Внаслідок цього суттєво знизилася частка заробітної плати в національному доході та собівартості продукції. В розвинутих кра­їнах світу в національному доході вона становить у середньому 50—70 %, в Україні вона за 1991—1998 роки зменшилася до25— 26 %. Це означає, що працівник отримував лише ¹А частину створе­ного ним продукту. До того ж, на початку 1998 року понад 11 млн працівників вчасно не отримували заробітну плату. Загальна сума боргу з виплати заробітної плати становила в цей час понад 5 млрд грн, а на 1.1.1990 року — понад 6,5 млрд грн. Це прихована форма фінансової експлуатації найманої праці, що є головною причиною затоварювання в Україні товарами вітчизняного виробництва. При­власнення державою та підприємницькими структурами 75 % ство­реного продукту означає втрату заробітною платою своєї відтво- рювальної та стимулюючої функції.

Основою розрахунку мінімальної заробітної плати є показник прожиткового мінімуму. Останній обчислюється виходячи з так званого «кошика споживача», який вбирає у себе певний перелік товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових пот­реб людей. Розрахований за мінімальним рівнем задоволення пот­реб та перемножений на рівень поточних цін, цей комплекс товарів та послуг дає змогу визначити рівень прожиткового мінімуму.

Мінімальна заробітна плата не обов’язково співпадає з прожит­ковим мінімумом. Вона може бути вищою, якщо фінансові можли­вості держави та господарських суб’єктів поліпшуються, а може бути і нижчою як це характерно для сучасного етапу кризового стану економіки України.

На величину заробітної плати (у бік її підвищення) здійснюють вплив профспілки шляхом обмеження пропозиції праці (встанов­лення імміграційних бар’єрів, заборона приймати на роботу не чле­нів профспілок, лімітування навантажень за день, інтенсивності праці тощо); тиску при укладанні колективних договорів, в яких обумовлюється ставка заробітної плати; боротьби з монополізацією виробництва, що має тенденцію зниження ставки заробітної плати; сприяння зростанню тих видів виробництва, які передбачають збі­льшення зайнятості і ріст попиту на працю.