Форми безробіття. Закон Оукена

Розрізняють кілька форм безробіття: фрикційне, структурне, се­зонне, циклічне, технологічне, приховане.

Фрикційне (лат. ріеНо — тертя) безробіття виникає внаслідок добровільної зміни роботи працівником, при цьому певний час він витрачає на пошуки нового місця роботи, тобто воно пов’язано з пошуком нової роботи.

Добровільне безробіття зумовлюється небажанням частини ак­тивного, працездатного населення працювати за існуючої ставки заробітної плати.

Структурне безробіття пов’язане із зміною структури попиту на споживчому ринку, тобто пов’язано з структурними, технологі­чними змінами в економіці і потребує перекваліфікації або зміни професії. Воно теж неминуче, адже розвиток виробництва веде до «вмирання» старих галузей і вивільнення великої кількості праців­ників, які зможуть знайти роботу в новонароджених галузях лише за умов зміни професії і перекваліфікації.

Фрикційне і структурне безробіття не зникає, тому що завжди з’являються люди, які добровільно чи вимушено змінюють місце роботи. При цьому кількість цих безробітних і кількість вільних робочих місць (попит і пропозиція на ринку праці) співпадають. Таку ситуацію трактують як повну зайнятість, а суму фрикційного

і структурного безробіття визначають як неминуче природне безро­біття.

Сезонне безробіття обумовлене сезонними коливаннями в об­сягах виробництва в певних галузях (сільське господарство, риба­льство, туристичне обслуговування).

Технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих місць внаслідок автоматизації, роботизації, раціоналізації, з переходом до так званих «безлюдних» технологій.

Циклічне безробіття викликається спадом виробництва в пері­од несприятливої кон’юнктури (кризи або депресії) і відповідним зменшенням сукупного попиту на товари і послуги.

Сезонне, технологічне і циклічне безробіття — небажані для су­спільства. Вони складають надлишкове безробіття і визначають неповну зайнятість.

Існує ще й приховане безробіття. Воно виникає за умов част­кової зайнятості, коли працівники працюють неповний робочий день, без збереження заробітної плати. Приховане безробіття не до­зволяє точно визначити рівень неповної зайнятості. Адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних. Рівень безробіття визначається за формулою:

Рівень безробіття =

Слід відзначити, що в розвинутих країнах світу у 80-х роках

20. ст. найвищий рівень безробіття спостерігався у 1982 році (за рахунок циклічного, у році економічної кризи), а найнижчий — у 1988 році, коли був пік економічного буму.

Так, у США у 1982 році рівень безробіття склав 9,7 %, а у 1988 році — лише 5,5 % (фактично природний рівень безробіття).

Одним з головних економічних наслідків безробіття є невипущена продукція. Економісти визначають цю втрачену продукцію як відставання обсягу ВНП. Американський вчений А. Оукен матема­тично відобразив співвідношення між рівнем безробіття і відста­ванням обсягу ВНП. Це співвідношення або закон Оукена згідно з яким щорічний приріст валового національного продукту на 2,5 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні наступні

2. % приросту ВНП знижують рівень безробіття на 1 %, а скорочен­ня приросту цього показника на 2 % спричиняє зростання безробіт­тя на 1 %. Оукен довів, що коли, наприклад, загальний рівень без­робіття становить 7,46 %, а природний рівень безробіття прийняти за 5,5, то рівень надлишкового безробіття становитиме 1,96, тоді буде втрачено як мінімум 4,9 % потенційного ВНП (1,96 х 2,5). При цьому не враховується прихований рівень безробіття. Якщо ж рі­вень надлишкового безробіття перевищує 10 % (Фінляндія, 1993 рік), то втрата ВНП становитиме уже 25 % (10 х 2,5).

Як бачимо, надлишкове безробіття — лихо для будь-якої еко­номіки, тому що через нього суспільство втрачає значну частину національного продукту, яку могло б використати для розширення споживання та нагромадження.