2. Менеджмент фірми

Підприємницька діяльність здійснюється на мікроекономічному рівні на підприємстві, яке є первинною ланкою економіки. Саме тут відбувається поєднання факторів виробництва, виробляється продукт, вирішується доля технічного прогресу. Щоб підприємство функціонувало нормально, воно повинно укомплектовуватися пра­цівниками багатьох професій, які в сукупності утворюють трудо­вий колектив. Трудовий колектив — складний механізм, до струк­тури якого і входить підрозділ управління. Завдання управління полягає у координації і узгодженості дій усіх структурних елемен­тів цього механізму.

Управління підприємством — особливий різновид продуктивної праці, яка спрямована на організацію працівників з метою досяг­нення заданого результату (товарів, послуг, інформації, наукових розробок тощо).

Управління виражає владні відносини, тобто відносини власнос­ті. Це означає, що власник на свій власний розсуд обирає методи і систему управління своєю фірмою. Водночас усі підприємства пос­тійно шукають оптимальну модель управління, адже змінюється не лише середовище, в якому діють фірми, а й сама діяльність фірм.

Проблема керівництва — одна із найважливіших проблем су­часного бізнесу. У всіх дослідженнях питань, що стосуються орга­нізаційних змін, виділяються три складові (аспекти) — люди, вплив і цілі. Це зумовлено тим, що керівник, так чи інакше, завжди пра­цює з людьми всередині компанії, членами інших компаній, здійс­нює на них вплив для досягнення певної цілі. Отже, лідерство (ке­рівництво) можна визначити як здатність індивіда впливати на інших людей для досягнення організаційних цілей. Керівництво є динамічним процесом і включає в себе використання влади.

В літературі останнього часу з’явилося багато публікацій про співвідношення менеджменту і лідерства. З проведених досліджень можна зробити такі висновки:

• менеджмент (управління) і лідерство (керівництво) є однако­во важливими для діяльності організації;

—ефективний менеджер зобов’язаний бути лідером (володіти певними лідерськими здібностями);

• менеджмент і лідерство доповнюють один одного різними якостями, при чому ці якості забезпечують різні переваги для орга­нізації.

Визначаючи відмінності якостей лідера і менеджера, американ­ські дослідники відзначають різні набори їхніх характеристик. Так, лідер — це «душа», переважання душевних, емоційних якостей. Йому притаманні такі риси, як мрійництво, небайдужість, твор­чість, гнучкість, уміння надихати людей, новаторство, рішучість, уява, схильність до експериментів, ініціатива у здійсненні змін, особиста влада. Менеджер — це «розум», переважання раціональ­ності і реалістичності. Його характеризують: раціональність, схи­льність давати поради, наполегливість, уміння вирішувати пробле­ми, аналітичний склад мислення, застосування структурного підходу, обережність, владність, уміння стабілізувати ситуацію, по­садова влада .

Однак, зазначений поділ цих характеристик є відносним і до­сить умовним, оскільки в дійсності необхідні для керівництва і управління якості і навички можуть поєднуватися в одній людині, а той чи інший їх набір може переважати. Тому, прагнучи удоскона­люватися, менеджер повинен намагатися формувати крізь призму своєї особистості баланс якостей лідера і управлінця. Одна з голов­них відмінностей між керівником і менеджером стосується джерел влади, а також залежного від них рівня підпорядкування співробіт­ників.

Влада — це потенційна здатність індивіда впливати на поведін­ку людей. Джерелом влади менеджера є його посада в організації. Так як ця влада походить з організаційної структури, вона спрямо­вана на підтримання стабільності, порядку і вирішення проблем в структурі. Влада ж лідера, з іншого боку, виходить з особистих джерел, які хоча і використовуються на благо організації, все ж за­лишаються особистими. Це такі джерела, як особисті інтереси, цілі, цінності. Влада лідера на відміну від влади менеджера спрямована на розвиток бачення можливостей, творчості, здійснення змін.

Як правило, в організаціях виділяють п’ять видів влади: закон­на, заснована на винагороді, заснована на примусі, експертна і ре­ферентна. Для даних видів влади джерелом інколи є посада, яку по­сідає менеджер в організації, в інших випадках — особисті якості лідера.

Посадова влада.

Традиційні управлінські повноваження виходять від організації. Менеджер отримує право заохочувати або карати підлеглих з ме­тою дії на їх поведінку разом з посадою. Існують такі види посадо­вої влади: законна влада, право на винагороду, право на примус.

Законна влада — це влада, що витікає з офіційної посади мене­джера. Тому отримані разом із посадою повноваження називають законною (легітимною) владою.

Влада, заснована на винагороді — влада джерелом якої є надана менеджеру можливість офіційно заохочувати підлеглих (підвищен­ня зарплати, висунення на підвищення у посаді, похвала, подяка, виявлення уваги, визнання).

Влада, заснована на примусі — влада, що є протилежністю пра­ву на винагороду, тобто можливість застосовувати покарання (пов­новаження звільняти або понижувати у посаді працівника, крити­кувати його дії, або накладати матеріальне стягнення).

Слід враховувати, що різні види посадових повноважень лідера викликають у підлеглих певну реакцію. Так, здійснення законних повноважень і права на винагороду викликає у співробітників згоду і підкорення. Підкорення означає, що працівники згодні виконувати накази і розпорядження навіть якщо вони можуть бути незгодні з ними. Навпаки, застосування примусу часто викликає супротив, коли працівники навмисно уникають виконання розпоряджень, або не підкоряються наказам.

Особиста влада

Суттєвою відмінністю особистої влади від посадової є те, що во­на, як правило, виникає завдяки внутрішнім ресурсам індивіда, та­ким як професійні знання та його особисті якості. Особиста влада керівника є одним із важливих його інструментів і доповнення офі­ційної влади. Підлеглі підтримують менеджера тому, що поважають у ньому лідера, захоплюються ним. Відчувають його турботу про них. Розрізняють два види особистої влади: експертна і референтна.

Експертна влада — це повноваження, що виникають внаслідок високих професійних знань керівника, його компетенції. Підлеглі погоджуються з розпорядженнями такого керівника, оскільки він є справжнім спеціалістом і визнають його перевагу.

Референтна влада — виникає внаслідок особистих якостей ке­рівника, завдяки яким його виокремлюють і поважають, захоплю­ються і хочуть бути схожими на нього. Даний вид влади залежить не стільки від формальної посади, скільки від індивідуальних якос­тей керівника, і найбільш яскраво він виявляється у діяльності харизматичного лідера.

Наслідком здійснення експертної і референтної влади в органі­зації є відданість підлеглих лідеру в ній.

Вивчення природи успіху лідерів привернуло увагу дослідників до їх особистісних властивостей і характерних рис. Значущими для керівників рисами були визначені фізичні характеристики, особли­вості характеру, робочі якості, розумові здібності, соціальні харак­теристики й соціальні передумови (див. табл. № 2.1)

Першою моделлю управління фірмою вважається «система Тейлора» — наукова система організації праці, яка була запрова­джена на підприємствах США на початку 20-х років XX ст. інже­нером Ф. Тейлором.

Тейлор Фредерік Вінслоу (1856—1915) — американський інже­нер, автор наукового управління на мікрорівні (рівні окремого під­приємства, організації). Стояв біля витоків першої наукової школи в менеджменті.

Тейлоризм — це система капіталістичної організації праці, мета якої — отримання прибутку шляхом максимального підвищення інтенсифікації праці. Ця система заснована на глибокому поділі праці (конвеєр), раціоналізації трудових рухів тощо. Тейлор розг­лядав управління як мистецтво точних знань про те, як виробляти найкращим і найдешевшим способом. Дана система ґрунтувалася на управлінських функціях, поділених на 4 групи: вибір цілі (мети), вибір засобів її досягнення, підготовка засобів, контроль результа­тів. Головна ідея системи Тейлора — усунення зайвих витрат праці, економія ресурсів. Усе відбувається за гаслом: кожна хвилина — виробництву, оплата праці — за її результатами.

Таблиця 2.1

ІНДИВІДУАЛЬНІ ЯКОСТІ ЛІДЕРІВ

Фізичні характе­ристики Енергійність Виносливість	Особливості харак­теру Упевненість у собі чесність і відвертість Ентузіазм Бажання керувати Незалежність	Характеристики, що пов’язані з участю в процесі праці Прагнення досягнень до досягнення результату, до переваги Сумлінність у досягненні цілей Здатність працювати не­зважаючи на труднощі, наполегливість
Розумові здібності Інтелект, когнітив- на здатність Знання Розсудливість, рі­шучість	Соціальні характе­ристики Товариськість, навич­ки міжособистісного спілкування Здатність залучати до співробітництва ін­ших людей Тактовність, дипло­матичність	Соціальні передумови Освіта Мобільність

Це була надто жорстка система управління, недаремно її назвали «потогінною». У ній перевага надавалася технічним і технологічним факторам, а людині відводилася роль додатку до машини, її праця бу­ла напруженою і монотонною (за злим, але справедливим висловом того часу: людина у виробництві стала «дресированою горилою»).

У 30—40-х роках XX ст. в ринкових країнах став поширюватися новий напрямок в управлінні підприємством, в якому наголос робив­ся на людині, гуманні відносини між працівниками фірми, на демок­ратизм, повагу до особистості, задоволення соціальних і економіч­них потреб (так звана м’яка система управління). У рамках нової концепції управління сформувалася відносно самостійна його сфера, що одержала назву менеджмент (англ. manage — управляти).

Менеджмент — цілеспрямована система впливу на працівників та координацію операцій фірми в умовах ринку для досягнення по­ставленої мети. Менеджмент виконує такі основні функції:

• стратегічне управлінське планування, визначення перспекти­ви розвитку фірми з урахуванням досягнень НТП, змін кон’юн­ктури ринку та інших факторів, що можуть вплинути на результати діяльності фірми;

• організація найбільш доцільної структури і системи управ­ління фірмою;

• координація діяльності усіх підрозділів фірми, найбільш ра­ціональне використання існуючих виробничих ресурсів;

• управління людьми, турбота про їх професійне зростання, створення відповідних умов праці і стимулів з метою найповнішого використання їх потенціалу.

Теорія і практика менеджменту зазнає постійної еволюції, на передній план висуваються то одні, то інші завдання. Сьогодні, коли ринкове суспільство вступило в інформаційну стадію розви­тку, впроваджується нова інформаційна концепція менеджменту, яка ґрунтується на системному інформаційному підході. Дана концепція розглядає фірму як відкриту систему, успіхи якої зна­ходяться в зовнішньому середовищі, до якого їй необхідно прис­тосуватись. При цьому стратегічне управління доповнюється пла­нуванням стратегії на основі прогнозу майбутнього стану середовища.

Нова концепція менеджменту спрямована на людину, на повну реалізацію її можливостей. Фірма розглядається як живий організм, що складається з людей, які об’єднані спільними інтересами і цін­ностями, тобто як своєрідна кланова структура. Фірма повинна по­стійно оновлюватися і пристосовуватися до зовнішніх факторів, го­ловним з яких є споживач.

Однак побутує і точка зору, згідно якої не існує універсальної моделі управління фірмою. Кожна фірма повинна знайти свою, специфічну, оптимальну саме для неї модель залежно від її масш­табів, виду продукції, зовнішнього середовища тощо. Водночас фі­рма повинна дотримуватися спільних принципів управління — простоти, гнучкості, конкурентоспроможності, малої кількості рів­нів і підрозділів управління, орієнтації на споживача.